— А навіщо потрібний опис? — запитала Маргарита.
— Щоб визначити права на майно, цінності, актив і пасив. Коли все це з'ясовано, сімейна рада в інтересах неповнолітніх приймає рішення, які вона вважає за...
— П'єркене,— робіть усе, що, на вашу думку, слід зробити для охорони прав моїх дітей,— сказав Клаас, підводячись із лави.— Тільки позбавте нас прикрості бачити, як розпродується те, що належало моїй дорогій...
Валтасар не закінчив. Він вимовив ці слова таким благородним тоном, так проникливо, що Маргарита взяла батькову руку й поцілувала.
— До завтра,— мовив П'єркен.
— Приходьте до нас снідати,— сказав Валтасар.
Потім Клаас, здавалося, напружив пам'ять і вигукнув:
— Але ж за шлюбним контрактом, укладеним згідно звичаїв провінції Геннегау, я звільнив дружину від необхідності складати інвентарний опис, щоб не турбувати її, та й на своє майно я, здається, опису не робив...
— О, яке щастя! — сказала Маргарита.— Цей опис завдав би нам стільки прикростей.
— Гаразд, завтра ми ознайомимося з вашим шлюбним контрактом,— відповів нотар, дещо збентежений.
— А хіба ви досі з ним не ознайомилися? — спитала Маргарита.
На цьому зауваженні розмова урвалася. Після слів дівчини нотар розгубився і не знав, що сказати.
"Тут сам чорт воду каламутить,— міркував він, ідучи через двір.— Такий неуважний чоловік і маєш, згадав усе саме в ту хвилину, коли проти нього збиралися вжити заходів остороги. Діти будуть пограбовані! Це точно, як те, що два помножити на два буде чотири. От і говори про справи з дев'ятнадцятирічними сентиментальними дівчатами! Стільки сушив я голову, як урятувати статок дітей, спираючись на закон і заручившись підтримкою добряка Конінкса. І ось маєш! Я пропав у очах Маргарити, адже тепер вона запитає в батька, чому я так наполягав зробити опис, в якому немає потреби. І пан Клаас скаже їй, що нотарі одержимі манією складати акти, що насамперед нотарі, а не родичі, не друзі,— одне слово, наговорить усіляких дурниць..."
І П'єркен гримнув дверима, пославши к бісу клієнтів, що розоряються через свою дурну вразливість.
Валтасар мав слушність. При укладенні шлюбного контракту інвентарного опису зроблено не було. Отож майнові стосунки батька з дітьми залишилися невизначеними. Протягом кількох місяців життя в домі Клаасів текло без видимих змін. Габрієль під умілим керівництвом Еммануеля де Соліса, який зробився його наставником, старанно трудився, вивчав іноземні мови і готувався до вступного іспиту в Політехнічну школу. Фелісія та Маргарита жили в цілковитому усамітненні, з ощадливості виїжджаючи на літо в село, до батькового маєтку. Клаас зайнявся справами, виплатив борги, позичивши значну суму під заставу, і з'їздив у ліс Веньї. На середину 1817 року його смуток став ущухати, і тепер уже ніщо не рятувало його від одноманітності життя, яке дедалі дужче гнітило його. Спочатку він мужньо боровся проти Науки, що непомітно пробуджувалася, і заборонив собі навіть згадувати про Хімію. Потім став думати про неї. Але взятися за практичні досліди ще не зважувався і обмежив себе теорією. Постійні роздуми пробудили його пристрасть, і вона вже не давала йому спокою.
Він став запитувати себе, чи зобов'язаний припинити свої дослідження, і згадав, що дружина не зажадала від нього такої клятви. Хоч він і дав собі слово більше не шукати розв'язання своєї проблеми, та чом би й не порушити свого слова, якщо він передбачає успіх? Йому вже виповнилося п'ятдесят дев'ять років. У цьому віці ідея, що панувала над ним, набула тієї нав'язливості, яка неминуче переходить у хворобливу манію. Тодішні обставини тільки сприяли його ваганням. У Європі запанував мир, і це спричинило обмін відкриттями та ідеями, що їх під час війни добули для науки вчені різних країн, які протягом майже двадцяти років зовсім не спілкувалися між собою. А наука й тоді не стояла на місці. Клаас виявив, що сам прогрес, незалежно від волі вчених, спрямував розвиток хімії в напрямку предмета його пошуків. Люди, віддані справжній науці, вважали, як і він, що світло, теплота, електрика, гальванізм і магнетизм суть наслідки однієї причини, що різниця між тілами, які досі вважалися простими, походить від присутності в них у неоднакових дозах невідомої первісної речовини. Клаас почав боятися, щоб хтось інший, бува, не відкрив закони утворення металів та часточки, з яких складається електричний заряд,— а ці два відкриття приводили до розв'язання проблеми хімічного Абсолюту,— і тому ще посилилося його божевілля,— принаймні так вважали жителі Дуе,— а його потяг набув хворобливої гостроти. Кожен, хто палко залюблений у науку або спізнав на собі тиранію ідей, легко зрозуміє стан Валтасара, якого незабаром знову захопила його пристрасть, тим невтримніша, що вона довго дрімала. Уважно стежачи за перемінами в настрої батька, Маргарита відчинила двері вітальні. Коли вони тепер бували там, оживали сумні спогади, пов'язані із смертю Хосефіни, і на короткий час Маргариті вдалося, пробудивши в батькові журбу, затримати його на краю провалля, куди він, проте, неминуче мав упасти. Дівчина стала бувати у світському товаристві й водила туди Валтасара, змушуючи його шукати розваг. На якийсь час його увагу відвернули кілька вигідних шлюбних пропозицій для старшої дочки, хоча Маргарита й оголосила, що не вийде заміж до двадцяти п'яти років. Та, незважаючи на доччині зусилля, незважаючи на жорстоку внутрішню боротьбу, на початку зими Валтасар поновив свої досліди. Але від цікавих жінок приховати таку діяльність було нелегко. Й одного ранку, допомагаючи Маргариті вдягтися, Марта сказала їй:
— Панночко, ми загинули! Це чудисько Мюлькіньє — а він, либонь, сам диявол у людській подобі, я ж ніколи не бачила, щоб він хоч перехрестився, — уже засів на горищі. Певно, пан, ваш батечко, зібрався гайнути прямою дорогою в пекло. Дай Боже, щоб він хоч вас не звів у могилу, як звів нашу сердешну пані.
— Цього бути не може,— сказала Маргарита.
— А ви самі гляньте...
Панна Клаас підбігла до вікна і справді побачила, що з димаря лабораторії куриться легкий димок.
"Через кілька місяців мені виповниться двадцять один рік,— подумала вона,— і я зумію покласти край цьому марнотратству".