ЯВА 2
Дранко вибіга з дубиною.
Дранко. Чув я, чув своїми вухами, що отут вони співали! І що то Антон з моєю Горпиною, то я готов жменю жужелиці проковтнуть!.. Ну, коли б мені його впіймать!.. (Пішов крадучись).
ЯВА З
Антон (співа за лаштунками).
Туман, туман по долині, (2)
Широкий лист на калині, (2)
А ще ширший на дубочку, (2)
Кличе голуб голубочку!.. (2)
(Виходить). Що воно за знак, що Оришки й досі нема? Вже давненько й світло погасили, а її нема та й нема! (Вийма сопілку і грає жалібної). Щось і сопілка гарчить, неначе похряпана! На бур зовсім погано йде. Ну, нехай же вона сьогодні не вийде. Битиму, єй-богу, битиму! Так оддубасю, як то їй і не снилось! Я не подивлюсь на тебе, що ти багатирська дочка. Е, ні, ти ще постривай над босим сміятись! Цей босий завдасть тобі такого чосу!.. Знає ж ідолка, що люблю її, як душу. Знає, що пропадаю за нею, як… А може, старий ще не спить? Що воно за знак? Яка причта — не розберу… (Грає веселої). Щось неначе шелестить… (Придивляється). Вона, єй-богу, вона! (Присів за кущем).
Лину до тебе,
Моя дівчино!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
ЯВА 4
Оришка.
Оришка (співа).
Небо синіє, аж очі вбирає,
Зорі навколо чудово блищать,
Онде і місяць із-за верб виринає,
Що ж соловейко не почина лящать?
Як тихо навколо,
Як страшно і дивно!
Сумно і страшно тут в самотині,
Немов у лісі я заблудилась,
Чого ж так довго забарилась Горпина,
Он вже й вечірня зірочка з'явилась,
Як тихо навколо,
Як страшно і дивно!..
Антон і Оришка.
Оришка (іде полохливо). Отже, єй-богу, нема його! Може, розгнівався, що я так довго не приходила, та й пішов? Коли ж батько й досі не сплять… (Співає тихо).
Де ти, Антоне,
Мій ти соколе?
Прибудь хутенько,
Моє серденько!
Антон (підійшов).
Я тут, Орисю,
Я тут, рибчино,
Оришка.
Пригорни ж щиро
Свою кохану!
Моя ти доле,
Мій ти талану!
Без тебе, орле,
Сумую дуже!
Тепер про горе
Вдвох нам байдуже!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
Оришка.
Як я щаслива
В годину цюю!
Антон.
Я від кохання
Серця не чую!
Оришка.
Нема вже в серці
Ні смутку, ні горя.
Антон.
Дай поцілую
Твої очі-зорі!
Антон і Оришка (разом).
О, як же любо
Серце забилось,
Як мої очі
З твоїми вздрілись!
Оришка. А що, ти дуже гнівався, що я так довго барилась?
Антон. Тепер вже прохолонуло.
Оришка (сміється). А дуже кипіло?
Антон. Як у пеклі!
ЯВА 5
Ті ж і Горпина з Василем.
Горпина (підкралась до їх). А тпру-тпрус!
Оришка (з ляком). Ой леле!
Антон. Це Горпина дуріє!
Горпина (тягне Василя за руку). Люди добрі, подивіться на оцього сича! (Регоче). Чи ви його бачили коли таким?
Антон. Що це з тобою, Василю?
Горпина. Вони, бачте, розгнівались, що я з ними пошуткувала!.. Ну ж бо, засмійся! (Шарпа його). Та за-смійся-бо!
Василь. Ну, та що з того? (Усміхається).
Горпина (плеще в долоні). Таки на своєму, на своєму поставила!
Василь. Радій.
Антон і Оришка. Що ж таке трапилось?
Василь. Ат, сказано: кручена вівця!..
Горпина (регоче). А таки на своєму поставила! Таки розказав мені все дочиста.
Василь (сміється). Колись і моє буде зверху!
Горпина. Дожидайся!
Чути шелест.
Антон. Мовчіть! (Придивляється). Стійте, щось крадеться через леваду!
Оришка. Ой лелечко!.. Чи не батько?
Горпина. Я не боюсь, хоч би й батько!
Антон. Втікайте, дівчата, в кущі! А ти, Василю, іди сюди.
Дівчата ховаються.
Якщо це твій або мій хазяїн, давай помнемо їм добре боки!
Василь. Ні, краще й ми втікаймо!
Антон. Дурний! Чого ти боїшся? Насунемо шапки на очі, то й не пізнає, та давай пополупим добре… Приляж!
Прилягли трохи оддаль.
ЯВА 6
Ті ж і Ничипір.
Ничипір (придивляється). Куди ж це я забрів? Це, мабуть, мара мене воде! Свят, свят, свят!.. Я й бачив, що щось все мені дорогу перебігало, неначе кіт або тхір!.. Та де ж це шлях? (Придивляється). Сказать би, п'яний, а то тільки дві чарки випив з кумом Петром, ще тільки сонечко звернуло на спочивок… Левада, чи що? Дядина мені казала колись, що як заблудишся, то мерщій переверни сорочку коміром назад та читай "Да воскресне бог", то зараз і виведе тебе на шлях!
Антон. Це щось не з наших!
Василь. Щось чужостороннє!
Ничипір. І не пив же багато!.. Дві чарки тілько і сьорбнув, а памороки так забило, що нічого не розчолопаю. Вже, мабуть, скоро і північ, а я все блукаю! О, щось ніби котиться, куценьке та чорне!
Антон і Василь (перепинили його). А хто це такий?
Ничипір. Братики, голубчики, пустіть мене, єй-богу, я не злодій!
Антон. Хто ти такий? Зараз признавайся!
Ничипір. А хто його зна, я й сам тепер не знаю, хто я!
Антон. Та відкіля ж ти?
Ничипір. Я відкіля? Відціля ж таки, з Іванівки!
Василь. З якої Іванівки?
Ничипір. З якої Іванівки? З нашої, з ції Іванівки!
Антон. Це з тії, що біля Ревуцького?
Ничипір. Так точно!
Антон. Чого ж це тебе аж сюди, за п'ятнадцять верстов, занесло?
Ничипір. Ого-го! П'ятнадцять верстов? От анахтемська мара, аж куди затирила!..
Василь. Яка мара? Та чи ви при своїм умі?
Ничипір. Мара? Чорненьке таке, котиться попереду!..
Антон. Чи ти не божевільний часом?
Ничипір. Об тім я достомітно не звестен! Видите, випив я з кумом Петром дві чарочки і вийшов, ще тільки стало сонечко спочивать…
Василь. Та ви-бо розкажіть нам товком, що з вами трапилось?
Ничипір. Стривайте ж бо! Кажу ж вам настоящим товком: випив я дві чарочки з кумом Петром, ще тільки сонечко стало спочивать…
Антон і Василь. Та це вже ми чули. А далі що?
Ничипір. Ну да, ну да!.. Значить, випив я дві чарочки з кумом Петром… І був у шинку ще той, що позаторік… ось, як-бо його?.. Ну, що у Степана, Сьомового зятя… його хата зараз коло греблі!.. Як перейдеш греблю, а вона в вічі тобі тиць!..
Антон. Та чи не конокрад ти, що так плутаєш?
Василь. Бог зна що, Антоне, ти говориш. Придивись на нього, хіба він схожий з конокрадом?
Антон. Та він і справді чи не божевільний?
Ничипір. Отак було вже раз зо мною торік, якраз на Великдень!.. Стало бить, теж так: випив я дві чарочки з кумом Петром… не більш не менш…
Василь. Слухай, Антоне! Оце, по-моєму, якраз такий чоловік, як нам треба. Ні він нікого тут не зна, ні його не знають.
Антон. А що ти думаєш? І справді! От буде кумедія так кумедія!
Ничипір. Може, вам треба на що лихе, то шукайте собі дурнішого і…
Василь. Та ні! Ми не такі люди, щоб вас на лихе підмовляли.
Антон. Дівчата! А йдіть сюди, годі вам ховатись!
Оришка і Горпина (підійшли). Хто це?
Ничипір простягає їм руку.
Василь. Не придивляйтесь, бо не пізнаєте! Це чоловік чужосторонній.
Ничипір (до дівчат). Здалеку… Але як воно сталося оце діло, то й не розберу… Чудасія! Сказать би, п'яний був, а то зрозумійте: тільки випив, сказать, дві чарочки з кумом Петром, тільки ще сонечко сіло…
Антон. Ходімо відціля, бо тут небезпечно, та там вже до ладу про все побалакаємо!
Ничипір. Сторія, та й тільки!.. Ну, нехай би був п'яний!.. А то випив дві…
Оришка (до Антона). Та ви товком нам скажіть: що це ви затіваєте?
Антон. Нехай тебе покортить… Ходім, ходім!
Ничипір. Кажу ж вам товком: випив я з кумом Петром…
Антон, Ничипір і Оришка пішли.