ЯВА 10
Дранко і писар.
Дранко (балака сам з собою). Я таки зразу догадався, що це від Лахтійона Хведоровича. Піп до мене дуже прихильний, то він мені їх завтра або сьогодні звінчає! Паламар каже, що можна хоч і сьогодні звінчати, аби документи були чистоплотні! (До писаря). А, ви ще тут?
Писар. Дожидаю од вас резолюції нащот рубля серебра.
Дранко. А, які-бо ви! Отже я добріший від вас.
Писар. Любопитственно.
Дранко. Милості просю завтра до мене на весілля!
Писар. Благодарю! (Убік). І тут діло закипа. Це одна статья, а за руб серебра три дні вам на розмишленіє. До свіданія!
Дранко. Тільки ви сусідові ані словечка.
Писар пішов.
Сьогодні або завтра жених прибуде! Спасибі Лахтійонові Хведоровичеві! Пише, щоб я скоріш їх звінчав! Мотнусь оце зараз до попа!
ЯВА 11
Кукса і Дранко.
Кукса (йдучи з свого двору і не бачачи Дранка, тихо приспівує і притопує).
І по хаті тини-тини,
І по сінях тини-тини,
Вари, жінко, лини!..
Дранко (побачивши, що Кукса танцює, приспівує і собі).
І по хаті тупу-тупу,
І по сінях тупу-тупу,-
Вари, жінко, крупу!..
Кукса (уздрів Дранка). Чого це ви, сусіде, так радієте?
Дранко. А вас яке лихо розносило, що танцюєте?
Кукса. Хіба ж то я танцював? Я утоптував ось-дечки землю, бачте, якась чортяка покопирсала?.. Певно, капосні діти у хаток грались або у горобця…
Дранко. А мені здалось, що ви танцюєте, я й подумав собі: ану, піддам сусідові охоти!.
Кукса. Та чи нам же танці на умі?.. Об спасенії душі треба думати!
Дранко. Чи не до вечерні зібрались?
Кукса. Еге!
Дранко. У яку церкву?
Кукса. До Спаса! Велів конячину запрягти…
Дранко. А я піду до Пречистої. Ох, гріхи, гріхи!
Кукса. Іменно, що гріхи! Здається, і живемо по-божому, і в церкву вчащаємо, і постів додержуємо… Чі ви понеділкуєте?
Дранко. Аякже, вже третій рік.
Кукса. А я шостий!.. А під старість все-таки нібі чуєш, яка сила гріхів за плечима!.. Як після доброї зими води у ставок напре, що аж греблю рве.
Дранко. Еге, так і чуєш, як пригина тебе до землі, як добрий лантух з земляним вугіллям!
Кукса. От часом кузочку манесеньку наступиш ногою і задавиш її ненароком, а воно й то гріх! (Дає понюхати). І цього зілля, кажуть, гріх вживати… А ми все таки вживаєм…
Дранко (нюха). Аякже! Я чув від одного дяка, що, каже, на тім світі нечиста сила, замість цієї погані буде тобі у ніздрі запихати чемерицю…
Кукса. Мені один салдатик розказував… гвардійон він, значиться, був вже аж двічі на Ахтонській горі… так каже, що… каже: "Гріхи наші — да й тольки!.."
Дранко. Прощавайте до якого часу!
Кукса. Ходіть здорові! Може, вас чим зобидив сьогодні, то простіть мене!
Дранко. І мене простіть!
Кукса. Бог простить! Знаєте, живемо по сусідству не можна, щрб інколи не посварились… Собаки, і ті гризуться… або горщик з горщиком в печі стовкнеться і розіб'ється…
Уклонившись, пішли.
ЯВА 12
Василь, Антон, потім Горпина і Оришка.
Василь (регоче, хапаючись за боки). Бачив, бачив, Антоне, як наші хазяїни мало не подуріють з радощів?
Антон. Від чого ж то?
Василь. Послі, послі розкажу. От так штукерія буде!..
Антон. Ой, не радій заздалегідь! Одначе поки там що, а тепер наша воля! (Гука). Оришко! Мерщій сюди! Гукай на Горпину!
Василь. Горпино, моя рибонько, скорій іди!
Оришка (вбіга). Чого це батько так рано поїхали до церкви, ще й до вечерні не дзвонили?
Горпина (вбіга). Чого це так рано сьогодні пошабашили роботу?
Василь. Ох, які ви, дівчата, цікаві!
Антон. Старим богу молитись, а молодим веселитись!
Співають.
Антон, Василь і дівчата.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Дівчата.
Ой як же любенько
Б'ється серденько,
Сміється й радіє,
З кохання мліє!
Всі.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Антон і Василь.
Дівчино-серденько,
Любімось вірненько,
Кохаймось довіку
Без міри, без ліку!
Всі.
Тепер нам воля,
Тепер нам роздолля,-
Гуляймо ж, співаймо,
Доки щастить доля!
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Левада. Верби і лоза, річка. Ніч.
ЯВА 1
Горпина і трохи згодом Василь.
Горпина (виходить і придивляється). На сил батько заснув! Чого це він такий веселий повернувся вечерні, мало не танцював? "Одягайся,— каже,— завтра в найкращу одежу та сподівайся до нас дорогих гостей!" — "Яких?" — питаю. "Сама побачиш!" І довго все щось натякав таке, але я нічогісінько не розібрала. Все якісь шуточки, аж обрид мені!.. Ледве-ледве улігся спати. Я таки, щоб запевнити себе, чи й справді заснув взяла соломинку та й полоскотала його по щоці, а ві хоч би тобі вусом моргнув,— хропе!.. Що ж це ні Антона, ні Оришки нема, і Василь десь запропастився? (Сіда на пеньок і співа).
Світи, світи, місяцю,
І ти, ясна зоря,
Просвіти доріжку,
А де мила моя.
У чистому полі
Там шовкова трава,
Гей, там дівчина косу
Та й розчісувала!
(Гукає). Гу-у! Оришко, гу!
Там дівчина косу
Та й розчісувала,
Сестрицям-подружкам
Переказувала…
(Знову гукає)
Сестриці-подружки,
Ви кайтесь по мені,
Не доймайте віри
Та козаченькові.
(Знову гукає)
Що ж це й справді ніхто не йде? Самій якось аж ніби сумно сидіти. Гу-у! Чого це Василя так довго нема? Де він запропастився? А може, де-небудь притаївся та дожидає моєї звістки? Чудний парубок! "Як часом я,— каже,— не одкликатимуся на твій голос, то знай, що то означа, що хто-небудь за нами зорить; тоді нявкни, як кішка, і я зараз з'явлюсь!.." Ану-ну, чи відкликнеться, чи з'явиться?.. Няв, няв, няв! Ні, не чуть!
Де ти, миленький?
Василь. Няв, няв, няв!
Горпина.
О, відкликається!
Голуб сизенький!
Василь (крадеться левадою).
Я тут, Горпино!
Я тут, рибчино,
До тебе лину,
Моя єдина!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Без тебе, серце,
І світ не милий!
Моєму коханню
Немає міри!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Горпина.
Моя ти думко,
Щира дружино!
Василь..
Дай приголублю
Мою єдину!
Василь і Горпина (разом).
Як мені любо,
Серденько моє,
Які ж ми щасливі
Тепер обоє!
Василь. Моя ти рибонько, моя утіхо, моє ти ясне сонечко!
Горпина. Справді? Мабуть, таке ясне, що аж в очах темніє? Тобі б все тільки аби цілуватись та голубитись; а ти й не знаєш, що завтра, либонь, якесь мене лихо чекає? А казала тобі скільки разів: утечемо та нишком звінчаймось! А ти все: "Боюсь, боюсь!.."
Василь. Завтра нас, може, щаслива доля, чекає, а не лихо! Завтра, як то кажуть, бабка ще надвоє ворожила!
Горпина. Як? Що таке?
Василь. А таке, що ото я таку підвів машину, що твій батько і Кукса мало з радощів не подуріли!
Горпина. Яку машину?
Василь. А що, цікаво? От ти мене раз поз раз упрікала, що я полохливий і несміливий, ану, нехай хто сміливий таку штуку вигада.
Горпина. Та кажи ж бо швидш, що таке?
Василь. Кортить? Отже й не скажу!
Горпина. Скажи! Я тебе поцілую.
Василь. Еге, тепер вже й "поцілую"! От ти все на мене, що я полохливий та несміливий!..
Горпина. Ну, на те, щоб кого обдурить, не великої смілості треба!..
Василь. Еге, розказуй! Ну та й штука ж буде! (Регоче).
Горпина. Та чого ж ти так радієш?
Василь. Як чого? Я вже знаю чого! Як тільки діло піде й до кінця так, як воно тепер вже наклюнулось, тоді ти вже певно будеш моєю!
Горпина. Як то буду твоєю? А як я ще, може, за тебе не піду?..
Василь (з ляком). Як? Та ти ж…
Горпина. Божилася, що піду? Так що ж?.. А тепера от не хочу, не хочу — та й тільки!..
Василь (з жаху не може промовить). Так ти мене…
Горпина. Ану заплач! Чого ж ти не плачеш?
Василь. Так ти ось як? Та ще хочеш, щоб я й заплакав? Та не діждеш же ти цього!.. Будь же ти…
(Хлипа).
Горпина. А далі що? Чого ж ти замовк?
Василь. Ні, не замовкну! Будь же ти анах… Ні, не хочу я тебе проклинать! Що ж з того прокляття? Ну, любила, доки любий був! Прощай, Горпино, тільки ж ти мене й бачила!..
Горпина (хапа його за руки). Куди ж ти?
Василь. Не бійся, не кинусь в річку і на гілляці не почеплюсь! Ти, може, цього іменно й хотіла б? Одійди ти від мене, зраднице! (Хутко йде).
Горпина. Василю, Василечку! Постривай-бо, вернись! Ще, може, й справді в річку кинеться або на гілляці повисне?.. (Побігла).