Шкіпер знову сів, спантеличений, але повний рішучості й далі мовчати.
— Шістнадцятого вранці "Сен-Мішель" виходить у море. Хто на борту? Чи Мартіно ще тут? Чи Жоріс теж з вами?
Мегре не скидався ні на суддю, ні навіть на слідчого. Голос його звучав однаково лагідно, в очах прозирала хитрість. Здавалося, він грає з приятелями в дитячу гру "Ану, відгадай!"
— Ви берете курс на Англію. Потім ідете на Голландію. Чи не там вас залишають Мартіно з Жорісом? Адже вони їдуть далі. Я маю вагомі підстави гадати, що вони прямують до Норвегії…
Луї-Здоровило щось пробурмотів.
— Що ти сказав?
— Що так вам нічого не добитися.
— Чи капітан Жоріс уже був поранений, коли підіймався на борт? Чи його поранено в дорозі, а може, навіть, у Скандинавії?
Він уже не чекав відповіді, а вів далі:
— Всі троє ви, як і раніше, робите каботажні рейси. Але не відхиляєтесь занадто на північ. Чекаєте листа або телеграми, адже вам має бути призначене побачення. Минулого і тижня ви були у Фекамі — в тому порту, де відбулась ваша перша зустріч з Мартіно. Луї-Здоровило дізнається, що капітана Жоріса знайдено в Парижі в якомусь дивному стані і що його мають привезти до Уїстреама. Луї дістається туди поїздом. У будинку нема нікого. Він залишає записку сестрі й повертається у Фекам.
Мегре зітхнув, на якусь мить умовк, запалюючи люльку.
— Так от! Ми вже підходимо до кінця. Мартіно у Фекамі. Ви повертаєтеся з ним. Але висаджуєте його перед заходом у порт. Це свідчить про те, що він зовсім не хотів, аби його тут помітили. Потім він зустрівся з Луї на старій дразі… За ваше здоров'я!.. — налив собі сам і вихилив чарку під похмурими поглядами трьох моряків.
— Взагалі, щоб усе стало на своє місце, треба тільки з'ясувати, з якою метою Луї-Здоровило пішов до мера саме тоді, як Мартіно тікав до Парижа. Дивовижна місія: бити по пиці людину, яка має репутацію особи, котра не знається аби з ким.
Луї-Здоровило мимоволі блаженно всміхнувся, пригадавши, як він гамселив пана Гранмезона.
— Отак, друзі мої! А тепер затямте собі: кінець кінцем, усе буде з'ясовано. Чи не здається вам, що було б краще, аби це сталося тепер?
І Мегре постукав люлькою об підбора, вибив попіл і запалив її знову. Селестен заснув і голосно хропів. Луї-Здоровило, схиливши голову набік, втупив очі в брудну підлогу. Ланнек марно намагався перехопити його погляд, щоб запитати, як бути далі.
Нарешті шкіпер буркнув:
— Нам нема чого сказати.
З палуби почувся гуркіт, наче впало щось важке. Мегре здригнувся. Луї-Здоровило висунув голову з люка, з каюти виднілися самі його ноги на трапі. Якби він тікав, комісар, безумовно, побіг би навздогін. Тепер уже нічого не було чути, тільки шумів дощ та рипіли якісь блоки.
Так тривало щось із півхвилини. Не більше. Луї-Здоровило зійшов з трапа. Йому до лоба прилипло мокре волосся, і вода струменіла по щоках. Він мовчав, не поспішаючи з поясненнями.
— Що ж там таке?
— Талі.
— Тобто?
— Блок талів вдарився об релінґ.
Шкіпер знову підкинув брикетів у пічку. Чи повірив він у те, що сказав Луї? В усякому разі, той уникав його запитальних поглядів. Ланнек розштовхав Селестена.
— Піди закріпи шкот на бізані…
Матрос продирав очі й нічого не розумів. Довелося давічі повторювати йому одне й те саме. Лише після цього він, зовсім розморений сном і затишком, злий, що доводиться пірнати в дощ і холод, накинув плащ, насунув на голову зюйдвестку і поліз на палубу.
За кілька хвилин він уже гупав своїми сабо просто в них над головами. Луї-Здоровило вже принаймні в шостий раз налив собі склянку, але не було й знаку, що він сп'янів. Обличчя анітрохи не змінилося — неправильне, з витрішкуватими очима; його вираз промовисто свідчив, що ця людина байдуже чвалає по життю і, власне, не живе, а просто животіє.
— Що ти про це думаєш, Луї-Здоровило?
— Про що?
— Дурень! Та чи подумав ти про себе? Невже не розумієш, що саме тобі доведеться за все відповідати? По-перше, твої старі гріхи. Людина, яка повернулася з каторги! По-друге, оце судно, власником якого ти стаєш, хоч і не маєш щербатого шеляга в кишені! А Жоріс, який не хотів бачити тебе в себе вдома, бо ти набрид своїми позичками грошей! "Сен-Мішель" заходить в Уїстреам якраз у ніч, коли вкрадено Жоріса! І знову ти тут, коли отруюють капітана… А ще твоя сестра дістає в спадщину триста тисяч франків!..
Чи Луї-Здоровило думав зараз про що-небудь? Його погляд був такий байдужий! А блакитно-порцелянові очі весь час дивилися кудись на стіну каюти.
— Що він там робить на палубі? — занепокоївся Ланнек, поглядаючи на люк, що так і лишився прочиненим. Вода, протікаючи крізь нього, вже зібралася в чималу калюжу на підлозі.
Мегре випив небагато. Але досить, щоб кров ударила йому в голову, бо повітря в каюті було насичене випарами смоли. Досить і для того, щоб думки його стали дещо мрійливими.
Тепер, коли він уже знав цих трьох чоловіків, йому досить легко було уявити собі їхнє життя в цьому мініатюрному замкненому світі, яким є "Сен-Мішель".
Один валяється на койці, може й не скидаючи ніколи верхнього одягу. На столі завжди стоять брудні склянки, пляшка. Другий на палубі, і в каюті чути, як він ходить туди й назад у сабо або в чоботях… Потім цей глухий, розмірений шум моря… Компас, освітлений слабкою лампочкою… Сигнальний ліхтар, що гойдається на верхівці фок-щогли…
Очі намагаються проникнути в глиб темряви, відшукати цяточку маяка… Потім розвантаження біля пірса… Два або й три дні зовсім без діла, довгі години, що їх просиджує у забігайлівках, які скрізь однакові…
Згори почулися якісь невиразні звуки. Скидалося на те, що Луї-Здоровило теж поринув у тяжкий сон. Маленький будильник показував третю годину. Пляшка майже спорожніла…
Ланнек позіхнув і почав шукати по кишенях сигарети… Можливо, він так само провів ніч тоді, коли зник капітан Жоріс, — у тісняві, задусі, насиченій випарами людського тіла й корабельної смоли… А Жоріс? Чи сидів він отак з ними, пив і намагався перебороти сон?..
Цього разу з палуби долинули чиїсь голоси. За виттям шторму не чути нічого, тільки невиразне бурмотіння.
Насупившись, Мегре підвівся і побачив, що Ланнек наливає собі ще, а Луї-Здоровило майже спить, бо очі йому склеплювались.