надіває машкару, бере в руки дві лінійки, піднімає над головою й клацає та ляскає ними).
Санько (до Микитки). Чи й ломаку дать тобі в лапи?
Микитка. Атож!
Санько (бере довгу лінійку в руки й хоче подать Микитці). На, лови, ведмедику!
Микитка. Еге! Це не ломака. Я знаю, що це таке. Я цього боюсь.
Марко. Та це те, що ним школярі в школі папір лі-ніють карандашем. Отак прикладуть до паперу та й лініють.
Микитка. Піддуріть кого іншого, а не мене. Це та мантачка, що нею в школі вчитель б'є школярів. Цього я не хочу. Ще як вперіщите мене по шкурі.
Марко (достає з кутка паличку й подає Санькові). Оце вже не страшне.
Санько. Ну, лови! (Микитка ловить паличку й спирається на неї. Санько накидає йому на шию мотузка й бере в руки кінець).
Микитка. Чи вже гарчать та кусати?
Санько. Вже гарчи.
Микитка. Чи кусать так, щоб аж пір'я летіло, чи так тільки трошечки?
Санько. Авжеж кусай так, щоб аж дрантя летіло. Ну, потанцюй, ведмедику. (Смикає за мотузок. Микитка починає ревти й гарчать, борсається, тріпає головою, перекидає один стілець, потім другий, стає рачки на ноги й на руки й починає лазить по горниці. Двері раптом одчиняються, і на порозі з'являється Амалія. Микитка гарчить і кидається їй під ноги).
ВИХІД 9
Ті самі й Амалія Карлівна.
Амалія (перелякана, оступається набік). Ох, Jesus Maria! Ach, mein lieber Gott! Was ist das? Чи це собак, чи свин у хаті? (Микитка підводиться й стає на ноги. Амалія скидає з його шапку). Це Микитка! А ти чого тут дурієш? (Хоче вхопить його за чуприну. Микитка випручується, тікає в пекарню й кричить).
Микитка. Ой-ой-ой-ой!..
ВИХІД 10 Ті ж самі, без Микитки, й Марина.
Марина (входить, протирає сонні очі, стає на порозі. Микитка біжить проз неї). Ой господи! Що воно таке? Я ж кажу, що отой панич Санько завів у хаті нечисту силу. (Діти стоять ні в сих ні в тих).
Амалія. Та то, бабо, побіг ваш Микитка. Він тут дурів та пустував з паничами.
Марина. Микитка? Ну, Микитко! Начувайся ж тепер. Я ж тебе обчустрю деркачем. То це він усьому давав привід? і
Марко. Ні, бабо! То ми давали привід. Ми підмовили Микитку грать в ведмедя. Микитки не бийте, бо він не винен. %1.
Амалія. А це що? (Обертається до Санька й Марка).
Олеся (показуючи на Санька). Це циган. (Показуючи на Марка). А це коза. А ведмідь вже утік у ліс.
Амалія. Гарні, гарні! Дуріли без мене, от і попались! А тепер я все дочиста розкажу таткові й мамі. Пустувать можна, але дуріти зовсім вам не личить.
Келя й Олеся. Не кажіть, Амаліє Карлівно! Не кажіть-бо! Ми вже ніколи не будемо пустувать!
Амалія. А це що? (Достає з долу потрощену на шматки качку).
Олеся. То нам заманулось подивиться, що там всередині пищить та квакає.
Амалія. Пустувать можна, але треба й міру знати. Потривайте! Розкажу ж я директорові, що ви його гостинець молотком розміжчили, на дріб'язки побили. От він і не буде більше дарувать вам цяцьок.
Марко. Не кажіть-бо, не кажіть!
Амалія. Ну, на цей раз не скажу, але більше не пустуйте, бо тоді вже я всім розкажу за вас та за ваші вигадки.
Завіса.