Понеділок починається в суботу

Сторінка 57 з 62

Брати (Аркадій і Борис) Стругацькі

Ми повільно підіймалися. У мене було таке відчуття, нібито я читаю останні сторінки захоплюючого детективу. Весь мій скептицизм якось відразу випарувався.

— Контрамоція! — вирік Вітько.

Едик ліг.

— Добре! — сказав він. — Молодець!

— Контрамоція? — запитав Роман. — Що ж… Ага… — Він завертів пальцями. — Так… Угу… А якщо так?.. Так, тоді зрозуміло, чому він нас усіх знає… — Роман зробив широкий запрошувальний жест. — Ідуть, значить, відтіля…

— І тому він питає, про що розмовляв учора, — підхопив Вітько. — І фантастична термінологія…

— Та зачекайте ви! — заволав я. Остання сторінка детективу виявилась написана арабською. — Зачекайте! Яка контрамоція?

— Ні, — сказав Роман із жалем, і зараз же з обличчя Вітька стало ясно, що він теж зрозумів, що контрамоція не піде. — Не виходить, — сказав Роман. — Це як кіно… Уяви собі кіно…

— Яке кіно?! — закричав я. — Допоможіть!!!

— Кіно навпаки, — пояснив Роман. — Розумієш? Контрамоція.

— Дурня собача, — засмучено сказав Вітько і ліг на диван носом у складені руки.

— Так, не виходить, — сказав Едик теж із жалем. — Сашо, ти не хвилюйся: все одно не виходить. Контрамоція — це, за визначенням, рух у часі у зворотний бік. Як нейтрино. Але вся біда в тому, що якби папуга був контрамотом, він літав би задом наперед і не вмирав би на наших очах, а оживав би… А взагалі-то ідея гарна. Папуга-контрамот справді міг би знати щось про космос. Він живе з майбутнього в минуле. А контрамот-Янус дійсно не міг би знати, що відбувалося в нашому "вчора". Бо наше "вчора" було б для нього "завтра".

— У тім-то й річ, — сказав Вітько. — Я так і подумав: чому папуга говорив про Ойру-Ойру "старий"? І чому Янус іноді так спритно і в деталях передвіщає, що буде завтра? Пам'ятаєш випадок на полігоні, Романе? Напрошувалося, що вони з майбутнього…

— Послухайте, а хіба це можливо — контрамоція? — запитав я.

— Теоретично можливо, — пояснив Едик. — Адже половина речовини у Всесвіті рухається у протилежний бік у часі. Практично ж цим ніхто не займався.

— Кому це потрібно і хто це витримає? — сказав Вітько похмуро.

— Припустімо, це був би чудовий експеримент, — зауважив Роман.

— Не експеримент, а самопожертва… — пробурчав Вітько. — Як хочете, а є в цьому щось від контрамоції… Нутром відчуваю.

— Ах, нутром!.. — сказав Роман, і всі замовкли.

Поки вони мовчали, я гарячково підсумовував, що ж ми маємо на практиці. Якщо контрамоція теоретично можлива, отже, теоретично можливе порушення закону причин і наслідків. Власне, навіть не порушення, бо закон цей залишається справедливий зокрема і для нормального світу, і для світу контрамота… Отже, можна все-таки припустити, що папуг не три і не чотири, а всього один, один і той самий. Що виходить? Десятого вранці він лежить дохлий у чашці Петрі. Потім його спалюють, перетворюють на попіл і розвіюють за вітром. Та вже вранці одинадцятого він живий знову. Не тільки не спопелілий, а цілий і неушкоджений. Щоправда, до середини дня він здихає і знову опиняється в чашці Петрі. Це до біса важливо! Я відчував, що це до біса важливо — чашка Петрі… Єдність місця!.. Дванадцятого папуга знову живий і просить цукорок… Це не контрамоція, це не фільм, пущений навпаки, але щось від контрамоції тут усе-таки є… Вітько правий… Для контрамота хід подій такий: папуга живий, папуга вмирає, папугу спалюють. З нашої точки зору, якщо відійти від деталей, виходить якраз навпаки: папугу спалюють, папуга вмирає, папуга живий… Неначе фільм розрізали на три шматки і показують спершу третій шматок, потім другий, а тоді вже перший… Якісь розриви без перервності… Розриви безперервності… Точки розриву…

— Хлопці, — сказав я завмираючим голосом, — а контрамоція обов'язково має бути безперервною?

Якийсь час вони не реагували. Едик курив, пускаючи дим у стелю, Вітько нерухомо лежав на пузі, а Роман бездумно дивився на мене. Потім очі його розширилися.

— Північ! — сказав він страшним шепотом.

Усі вскочили.

Було так, нібито я на кубковому матчі забив вирішальний гол. Вони кидались на мене, вони слинили мої щоки, вони били мене по спині та шиї, вони повалили мене на диван і повалилися самі. "Розумничку!" — волав Едик. "Голова!" — ревів Роман. "А я-то думав, що ти в нас дурень!" — приговорював грубий Корнєєв. Потім вони заспокоїлися, і далі все пішло як по маслу.

Спочатку Роман ні сіло ні впало заявив, що тепер він знає таємницю Тунгуського метеорита. Він побажав повідомити її нам негайно, і ми з радістю погодились, як не парадоксально це звучить. Ми не поспішали приступити до того, що цікавило нас найбільше. Ні, ми зовсім не поспішали! Ми почувалися гурманами. Ми не накидались на наїдки. Ми вдихали аромати, ми закочували очі та цмокали, ми потирали руки, ми ходили довкола, ми передчували…

— Давайте, врешті-решт, внесемо ясність, — вкрадливим голосом почав Роман, — у заплутану проблему Тунгуського дива. До нас цією проблемою займались люди, абсолютно позбавлені фантазії. Всі ці комети, метеорити з антиречовини, самовибухові атомні кораблі, всілякі там космічні хмари та квантові генератори — все це надто банальне, а отже, далеке від істини. Для мене Тунгуський метеорит завжди був кораблем прибульців, і я завжди вважав, що корабель не можуть знайти на місці вибуху просто тому, що його там давно вже немає. Досі я думав, що падіння Тунгуського метеорита є не посадкою корабля, а його злетом. І вже ця чорнова гіпотеза багато пояснювала. Ідеї дискретної контрамоції дозволяють покінчити з цією проблемою раз і назавжди… Що ж трапилося тридцятого червня тисяча дев'ятсот восьмого року в районі Підкам'яної Тунгуски? Приблизно в середині липня того ж року до навколосонячного простору вторгся корабель прибульців. Але це не були звичайні, невигадливі прибульці фантастичних романів. Це були контрамоти, товариші! Люди, прибулі до нашого світу з іншого Всесвіту, де час тече назустріч нашому. В результаті взаємодії протилежних часових потоків вони із звичайних контрамотів, які сприймали наш Всесвіт, як фільм, пущений навпаки, перетворилися на контрамотів дискретного типу. Природа цієї дискретності нас поки не цікавить. Важливо інше. Важливо те, що життя їхнє у нашому Всесвіті стало підпорядковане певному ритмічному циклу. Якщо припустити для простоти, що одиничний цикл дорівнював у них земній добі, то існування їх, із нашої точки зору, виглядало б так. Упродовж, скажімо, першого липня вони живуть, працюють і харчуються достоту, як ми. Однак рівно, скажімо, опівночі вони разом із усім своїм обладнанням переходять не в друге липня, як це робимо ми, звичайні смертні, а в самісінький початок тридцятого червня, тобто не на мить уперед, а на дві доби назад, якщо міркувати з нашої точки зору. Точно так само наприкінці тридцятого червня вони переходять не в перше липня, а в самісінький початок двадцять дев'ятого червня. І так далі. Опинившись у безпосередньому наближенні до Землі, наші контрамоти зі здивуванням з'ясували, якщо не виявили цього ще раніше, що Земля здійснює на своїй орбіті вельми дивні стрибки — стрибки, які надзвичайно утруднювали астронавігацію. Крім того, перебуваючи над Землею першого липня в нашому літочисленні, вони побачили в самісінькому центрі гігантського Євразійського материка потужну пожежу, дим якої вони спостерігали в могутні телескопи й раніше — другого, третього і так далі липня в нашому літочисленні. Катаклізм і сам собою зацікавив їх, однак наукова їхня цікавість була остаточно розпалена, коли вранці тридцятого червня — в нашому літочисленні — вони помітили, що ніякої пожежі немає і близько, а під кораблем розстеляється спокійне зелене море тайги. Заінтригований капітан наказав посадку в тому самому місці, де він учора — в його літочисленні — на власні очі спостерігав епіцентр вогняної катастрофи. Далі пішло, як і належить. Заклацали тумблери, замерехтіли екрани, загриміли планетарні двигуни, в яких вибухав ка-гамма-плазмоїн…