— Якщо мені знадобиться, я зазирну в довідник.
— Алісо, суп холоне! — нагадала Поліна.
— А уяви, що ти не матимеш часу заглядати в довідник. Приміром, діаметр Паллади, де на тебе чекає твоя мати, сягає 490 кілометрів. А Веста менша за Палладу майже на сто кілометрів...
— Дякую, — сказала Аліса, яка збагнула, що дуже зголодніла.
Вона сіла до столу в кают-компанії.
— Післязавтра прилітаємо, — нагадала Поліна. — Скучила за мамою?
— Звичайно, скучила, — призналась Аліса. — Більшість мам сидять дома й далі Антарктиди не летять. А моя придумала собі заняття: космічний архітектор! Збожеволіти можна.
— А ти ким будеш? — спитала Поліна. — Теж в архітектурний підеш?
— Ні. Я біолог за покликанням. Буду космобіологом, як батько.
— І сидітимеш удома? І далі Антарктиди ні кроку?
Аліса завважила іронію в тоні Поліни, але вирішила не ображатися. Поліна казала правду. Космобіологові доводиться літати частіше й далі за всіх інших.
— Одна річ експедиція, — мовила Аліса. — Два-три місяці — й додому.
З рубки долинув гучний регіт Посейдона. Робот вочевидь хотів звернути на себе увагу.
— Це ж треба! — рокотав він. — Ерос, бач! Хох-хо-хо-хо!
— Що сталося? — Поліна навіть підвелася з-за столу. — Який Ерос?
— Ерос має форму груші! — повідомив робот. — Груша завдовжки тридцять два кілометри. Навмисне не придумаєш.
— Ти мене злякав, — з полегкістю сказала Поліна. — Не треба так гучно реготати.
— Який вставили динамік, таким і регочу, — огризнувся Посейдон.
— Суп трішки недосолений, — перевела розмову на інше Поліна.
— Ні, дуже смачно, — відповіла Аліса. — А може, ви затримаєтесь на Палладі? А потім би ми вкупі далі полетіли. Я ніколи не була на Плутоні.
— По-перше, мене там чекають, — заперечила Поліна. — А по-друге, ти тоді запізнишся на початок занять.
— Шкода, мені з вами подобається літати, — зітхнула Аліса.
— Мені також з тобою веселіше. І Посейдон до тебе прихилився.
Посейдон, звичайно, все почув. І бажання заперечити примусило його знову втрутитися в розмову.
— Прихилистість мені не притаманна, — категорично заявив він. — Я стара залізна бляшанка...
Тут його слова заглушило виття сирени.
Тривога.
Поліна з Алісою миттю підхопилися й кинулись у рубку.
— Що сталося? — спитала Поліна.
Рука робота лежала на кнопці тривоги. Це він увімкнув її.
— Прямо по курсу невідомий корабель, — випалив робот.
— Ну й що? Тут же бувають кораблі. Навіщо було оголошувати тривогу? — запитала Аліса.
— Це учбова тривога, — відповів робот. — Я перевіряв вашу готовність.
— У першому ж порту списую тебе на берег, — пообіцяла Поліна.
Але оскільки вона погрожувала зробити це в кожному рейсі, Посейдон її слів усерйоз не сприймав.
Раз уже обід було перервано, Поліна опустилася в друге пілотське крісло. В будь-якому випадку зустріч із кораблем у космосі — розвага після довгих днів самотності. Поліна ввімкнула збільшення. Корабель поки ще здавався яскравою цяткою, та поступово він виріс, і можна було розгледіти його дископодібну форму.
На дисплеї комп'ютер почав видавати швидкість корабля, його розміри, напрямок руху.
— Турист, — сказав Посейдон, коли виявилося, що корабель невеликий. — Серце болить, відчуваю, що турист.
— У тебе не серце, а безчуттєвий комп'ютер, — нагадала Аліса.
— Комп'ютер, оснащений інтуїцією, а це щось та означає, — уточнив Посейдон.
Поліна ввімкнула зв'язок. І не встигла вона викликати корабель, як в ефірі почулися дивні, ритмічні звуки: три крапки, три тире, три крапки, три тире...
— SOS! — закричав Посейдон. — Турист заблудився. Так йому й треба.
— Справді-бо, сигнал біди, — підтвердила Поліна. — Посейдоне, ми міняємо курс.
— Ну, оце вже зайве, — пробурчав Посейдон, хоч насправді так не думав.
Він одразу ж віддав наказ комп'ютеру, і той почав вираховувати новий курс.
Поліна ввімкнула передавач.
— Корабель "Арбат" на зв'язку, — сказала вона. — Що у вас сталося? Відгукніться.
Корабель не відповів.
— Вимерли туристи, — мовив Посейдон. — А автоматика працює. Я про таке читав. "Летючий голландець" у космосі.
— Як тобі не соромно! — обурилась Аліса. — У людей біда, а ти все жартуєш.
— На жаль, я не маю почуття гумору. Звідкіля бути почуттям у залізної бляшанки, — відповів Посейдон, який чудово знав, що в нього є почуття, і почуття гумору теж.
Поліна не переставала викликати невідомий корабель. "Арбат" змінив курс і пішов на зближення.
Несподівано, коли Поліна уже втратила надію зв'язатися з кораблем, у динаміку почувся слабкий високий голос:
— У мене скінчилося пальне. У мене нічого їсти... я здаюся. Можете брати мене на абордаж.
— Він збожеволів, — мовила Аліса. — Від злигоднів він збожеволів.
— Усі туристи... — почав було Посейдон, але Поліна перебила його.
— Приготуватися до стиковки, — наказала вона.
— Я візьму стиковку на себе, — відповів Посейдон. — Тут небезпечно. Астероїди.
Посейдон мав рацію. В межах видимості екрана темними або світлими цятками вгадувались астероїди, переважно дрібні, як каміння з бруківки, але від цього не менш небезпечні.
Невідомий корабель поволі збільшувався на екранах.
3
За час зближення і стиковки корабель, що зазнавав аварії, більше на зв'язок не виходив.
"Арбат" в умілих залізних руках Посейдона слухняно торкнувся свого побратима. Поки захвати на борту "Арбата" притягували чужий корабель — люк до люка, Аліса розгледіла напис: "ШУК-24"
— Що таке ШУК? — запитала Аліса. — Ти ж усе знаєш, Посейдоне.
— Дещо я знаю, — признався робот. — Без довідника повідомляю: Регістр Сонячної системи, сторінка тисяча дев'ятсот вісімдесят. ШУК — серія з тридцяти планетарних катерів, приписані до Школи Учбового Космоводіння на Марсі. Скорочено ШУК. Ще тридцять таких самих суденець базуються на Місяці, але носять на борту код ШАК, що означає Школа Аматорського Космоводіння. До виходу у відкритий космос не призначені, запас пального обмежений, швидкість низька. Назв не мають, їх розрізняють за порядковими номерами. До речі, я завжди стверджував, що номер куди краще, аніж безглузда назва.
— Посейдоне, я ж казала тобі десять разів — Арбат, це вулиця...
— На якій ти виросла, — докінчив за Поліну робот. — Все одно непереконливо. Тобі просто хочеться, щоб тобі всі ставили запитання й бачили при тому, яка ти вродлива.