Покривало Ізіди

Сторінка 41 з 47

Бердник Олесь

— А хто нам доведе, що ти не обманюєш? — з недовір’ям запитав Мілон. — Хто ствердить, що ти не приніс нам камінь замість хліба?

— І ми будемо гризти його, — засміялася якась дівчина, підморгуючи, — будемо його гризти все життя, аж доки не повипадають зуби. Ні, красунчику учителю, ти спочатку доведи, що твоє знання принесе насолоду вищу, ніж та, яку ми маємо без твоїх повчань!

— Хай доведе! — лунали голоси.

— Може, він готує троянського коня! Спочатку приворожить барвистими словами, а потім заведе в прірву!

— Чому ж мовчиш? — гучно озвався Мілон. — Чи тобі нічого сказати? У нас досить своїх риторів та ораторів, які вміють красно ректи, обіцяти! А коли й ти обмежишся словами, то нам нічого більше стовбичити…

— Ще кілька слів, — спокійно й трохи сумовито сказав Піфагор. — У ваших словах є слушність. Справді, важко відрізнити блудослова-ритора від мудреця, доки серце мовчить. Та відкрийте серце, і тоді не треба доказів. Світло свічки меркне перед ясними променями сонця. Якщо моє знання істинне — воно дасть вам крила і насолоду польоту! Йдіть, пізнавайте, перевіряйте! Ми разом пройдемо важкими стежками пізнання… Легкими досягненнями не маню, іграшок не. обіцяю! Будуть сумніви, буде бій, будуть поразки і перемоги. Хто злякається, хто затремтить — той поверне назад і знову засне в ущелині примітивного життя. А ми з вами підемо далі, на вершини. Тільки з гори знання ми побачимо нові обрії. Я кличу героїв, я кличу безстрашних, прекрасних і спраглих! Хто хоче пити чисту воду знання — ходімо зі мною!

— Еге! — закричав Мілон, широко й дружньо всміхаючись. — Та це ж інша мова! Так би одразу й казав! Ось моя рука, учителю! Я перший стану твоїм учнем!

— Я за тобою, Мілоне! — крикнув ще хтось.

— І я!

— Я теж!

— А ми чим гірші? — гомоніли в юрбі.

— Мало бажання, — стримуючи хвилювання радості, сказав Піфагор. — Нам потрібні гроші, будинок та ще багато іншого. І я знову звертаюся до вас, юні брати! Гей ви, прекрасні дівчата! Перли ваші чарівні, діаманти сліпучі, каблучки з чистого золота. Та ви чаруєте хлопців і без них. Чи не краще віддати ваші прикраси в жертву найвищому богові — богові знання? Ваші діаманти й золото перетворяться в школи, книги, в сяйво науки, що відкриє світ розуму вам і дітям вашим. Ми будемо вивчати минуле й прийдешнє Землі, течію небесних світил, закони математики й гармонії, ми самі будемо формувати у власних душах новий, кращий людський образ. Ми станемо самотворцями!

В дівочому гурті почувся гомін, до ніг Піфагора полетіли каблучки, самоцвітне намисто, гірлянди перлів, золоті вінці.

— Бери, учителю!

— Веди нас! Научи!

Піфагорове серце співало. О далекий друже Гаутамо, ти б порадів нині разом зі мною! Перемога, перша перемога! Ради неї варто було страждати в далеких краях, гнити в підземеллі, сумніватися, падати і підводитися, шукати й знаходити. Хіба це лише моя перемога? Це — твоя перемога, кохана Амадіс, ваша — безіменні душі героїв, тіні котрих лишилися навіки в печерах Великого Іспиту, це початок здійснення твоєї мрії, мудрий гімалайський учителю.

Треба лише втримати плоди цієї перемоги. А далі… Що ж далі? Можуть бути й поразки… можуть загриміти ще страшніші бої… Морок не прощає поступу світла. Все може статися… Але радісних очей юнаків і дівчат, котрі народжувалися для нового шляху, він не забуде ніколи…

БИТВА ДУШ

Кротон загомонів — здивований, вражений, стурбований. Іонійським узбережжям покотилися химерні чутки. Аристократи й плебеї, раби й воїни передавали з вуст до вуст небилиці про учителя, який з’явився невідомо звідки і одразу ж підкорив молодь Кротона. Казали, що він чаклун і маг, таємний розпусник і лицемір. Що володіє нечуваним ораторським мистецтвом, але користується ним для недоброї мети. Розповідали, що він поставив на ноги паралізованого вже багато літ жебрака, наказавши йому встати і йти, відкинувши милиці. І хворий пішов, страхаючись власному одужанню і радіючи. Звідки у таємничого зайди така сила? Ясно, що не від богів: це дарунки демонічних сил, і вони ще боком вилізуть кротонцям і всім, хто допомагатиме хитрому, лукавому учителеві. Чутки обростали новими й новими подробицями, аж доки п’яниці не договорилися до того, що буцімто учитель-зайда готує велику жертву для страшних чужинецьких богів, а для цього йому потрібно наймолодших, найгарніших хлопців та дівчат.

Кротонський сенат, розтривожений тими чутками, викликав Піфагора для розмови. У зборі був весь форум — рада тисячі. До неї входили почесні громадяни міста, в тому числі й батько Мілона — заслужений воєвода, який прославився у багатьох боях проти карфагенців та сусідніх войовничих республік.

Появу Піфагора сенатори зустріли цілковитою тишею. Вони недоброзичливо й зацікавлено оглядали його високу величну постать в білому-пребілому вбранні, його спокійне натхненне обличчя. Зупинившись посеред зали, учитель очікував. На незворушному обличчі не видно було ні замішання, ні хвилювання. З рядів амфітеатру вийшов старий сенатор аристократ Феон, зупинився біля Піфагора. Підвівши руку вгору, він привітав сенат, а потім звернувся до учителя:

— Рада тисячі хоче запитати тебе, о Піфагоре, про твою мету, засоби і сили. Досі наше життя текло спокійно і звично. Ти вніс неспокій, тривогу, заворушення. Якою силою ти скористався? Хто допоміг тобі завоювати серця й душі наших дітей? Боги чи демони? Яку мету ти поставив перед собою? Хто допомагає тобі руйнувати потік фатуму, повертаючи здоров’я паралізованим, приреченим богами до непорушності? Якщо так втручатися у волю олімпійців, то на що можна розраховувати у прийдешньому?

— Чому не запитували ви, о мудрі батьки славетного міста Кротона, — з гідністю відповів Піфагор, оглядаючи принишклу залу, — чому не цікавилися ви, якою силою ваші діти підкорені, коли вони прагнули щовечора до недостойних і диких оргій? Чи вам байдуже було — боги їх направляють а чи злобні демони? Ви звикли до хаосу, неуцтва й розпусти! Хаос не вимагає відповідальності, хаос руйнує право і найкращі заповіти предків, мораль і етика стають відносними, сумнівними. Я не осуджую вас — сила звички, її невблаганний потік несе й мудрих і досвідчених. А коли до вас приходить хтось, коли він вам вказує можливість вискочити з потоку зловісного фатуму, щоб обмити розум і серце ваших нащадків — та й вас самих! — тоді ви непокоїтесь, якою силою це робиться!