Суцільне кільце страху оточило людей — від народження до смерті. Страх зубожіння, страх втратити багатство, страх, що тебе не полюблять, страх, що тебе розлюблять, страх, що ти залишишся безславним, страх, що ти втратиш славу, страх перед розлукою, стражданням, страх перед богами, страх перед смертю і, нарешті, найганебніший із страхів — страх вічної самотини душі серед неосяжного світу, страх відірваності людини від інших людей, від безмірного океану Буття. Мечем розуму я розсік усі ті страхи, породжені Марою, прадавнім володарем обману, ілюзії, збагнувши, що їх насправді нема. Вони вигадані самими людьми, вони підтримуються нашими легендами, переказами, традиціями, мислями, почуттями, звичаями, віруваннями. На шляху лежить мотузка, в темряві ми вважаємо її гадюкою і боїмося переступити. І дітей своїх, всі нові покоління навчаємо тій премудрості, що це — гадюка. На такому самообмані грунтується віра в богів, схиляння перед авторитетом володарів та жерців, старанне здійснення всіх архаїчних заповідей наших забобонних пращурів. Треба підійти ближче, побачити, що ми помиляємось, відкинути марний страх і продовжити шлях до мети, про яку ми забули…
— Яка ж мета у людини, мудрий брате? — озвався Піфагор. — Що тобі здається найважливішим у її житті й діях?
— В ту ніч я збагнув, що мета людини — розкриття невичерпних глибин власного духу й серця, вічна й прекрасна пісня любові та миру, розмаїтий вияв радощів буття. Мені стало ясно, що роз’єднання людини й всесвіту внесено в розум, в почуття ззовні, що насправді такого роз’єднання нема, що в самій людині приховані рабство й свобода. Коли ми народжуємось на світ, з першої миті вся безкрайність починає формувати наше єство. Від ласкавої пісні матері до щебетання пташок у лісі, від першої вирощеної нами квітки до можливого злочину, від почутих легенд до героїчних подвигів, від мовчазного схиляння перед тираном до мужнього повстання супроти рабства! Кожна людина — дзеркало Вічності, це — сама Вічність. Тільки в більшості людей вона спотворена, звужена до розмірів рабського курника.
Треба відкинути геть всі викривлення — і рабські, й деспотичні. Треба відкинути силу і слабість, щоб стати всесильними!
Збагнувши цю істину, я подолав страх смерті. Хто ж я? Від початку до кінця — Всесвіт, народжений ним, сформований ним. І коли вмирає мій тимчасовий вияв, то хіба вмирає Ціле, хіба вмирає Всесвіт? О ні! Він невмирущий, а це означає, що невмирущий я.
І тоді впали кайдани. Моя свідомість охопила Вічність. Я побачив себе в міріадах минулих існувань, я відчув себе в грядущій нескінченності, я став над ілюзорним і тимчасовим, збагнувши, що Буття — це Вічне Тепер. Тіні богів розтанули, щезли. О брате, я побачив, наскільки велика й славна звільнена від страхів людина! Вона незрівнянно вища й могутніша за легіони богів! Вони не можуть обійтися без поклонів, ритуалів, молитов та фіміаму. А вільна людина — володар Нескінченності! їй не потрібно деспотів, володарів, насильників і повелителів, бо в ній здійснення всіх мрій — і любов, і побудова нових, дивовижних світів, і гармонія почуттів, і безодні можливостей мислимих і незбагненних поки що…
І я пішов шляхами Індії, щоб сказати людям радісне слово Істини: — Люди, ви вільні, повстаньте! Нема ні раба, ні господаря! Скиньте ярмо неволі, воно у ваших душах! Проясніть свій розум, розбийте кору невігластва, не вірте ритуалам і забобонам, базіканню брехливих брамінів та абсурду прадавніх казочок. Візьміть у свої руки власну долю, і тоді навіть карма неспроможна буде догнати вас у вогняному польоті до правди, ви самі визначите напрям і суть її течії, бо карма — це дія і мисль! Станьте орлами духу, кожному подаровано крила Великою Матір’ю Світу. Таємничий подих неба свободи — ось ваша Нірвана!..
— Це прекрасно, мій брате, — тихо озвався Піфагор, вислухавши палку сповідь Гаутами. — Я збагнув те, що ти відкрив мені: справді, ми в’язні, сповинуті міріадами ниток неуцтва й забобонів… Одне й те ж дитя може виховуватися у титанічних душ або в сім’ї приниженого раба. Перші виховають титана, а другі — застраханого раба. Але як розкрити це розуміння в душах людей? Одне лише твоє слово чи ще кількох відданих учнів хіба відкриє царство волі? Ти проповідуєш свободу духу, а володарі й далі панують над умами й тілом мільйонів людей. Що з того, коли раб проголосить: я — вільний! Будь-який деспот може закатувати його і тіло викинути собакам!..
— Знаю, — сумно похилив голову Гаутама. — Правда твоя, брате, не так просто привести земний світ до гармонії. Але ж до цього треба прагнути! Всяка дорога вимагає першого кроку, по ній треба піти. Ходімо по стежці волі, почнемо прорубувати в джунглях темряви просторі дороги знання й подвигу. За нами підуть інші…
Він поглянув на далекі зірки, прислухався до моторошних звуків лісу, загорнувся в старенький жовтогарячий плащ. Замріяно примружився, ніби вдивлявся у темно-синю імлу ночі.
— Бачу в майбутті тяжку боротьбу. То буде битва за самопізнання людини. Бо людина — єдина цінність Буття. Від неї залежить, що із себе зробити — деспота, насильника природи чи вірного її сина. Минуть віки… Народяться нові ідеї… Та не буде поміж тими ідеями вищої, значимішої, ніж ідея свободи. Виростуть проповідники свободи, її мученики, її герої. У мене кілька учнів, мій брате… Народиться колись учитель, у якого буде мільйон учнів. Вся земля піде за ним. Він відкриє для людей царство свободи, Епоху Майтрейї,[39] еру окриленої творчої праці і любові. Очі мого серця вже бачать той благословенний час… Шлях до нього перепиняють потоки крові, океани зрад і підступів, темрява душ і мара божественних та людських ідолів. Все переживе Земля і народиться знову. То буде вогняне народження в нове життя, болісне народження в свободу… Мій брате, повертайся до вітчизни, пора тобі припинити нескінченне переслідування Істини. Ти гнався за марою. Істина — в твоєму серці…
— Я збагнув, — тихо промовив еллін. — Хоч і пізно, та дарма. Я повертаюся додому.
— Пізно для птаха розуму не буває, — сказав Гаутама, поклавши руку на Піфагорове плече. — Вічний політ — його мета. Шукай світлих душ, відкривай їм очі, руйнуй рабський дух, вирощуй крила. Ти сягнеш Істини, творячи перші акорди прийдешньої світової гармонії…