Леся кладе папірець з адресою собі в торбинку.
— Ну, добре. А як же мені побачитися з ним, коли він, видно, ні з ким не хоче бачитися?
— А це вже твоє діло. Підстережи на вулиці, або, може, він тебе пустить до себе. Здається, вже Сонька добивалася до нього. Казала консьєржка, що якась жінка на вулиці чіплялася до нього. Але він утік від неї й прохав консьєржку абсолютно нікого не пускати до нього. Так що, видно, це не якась чужа жінка причепилася, а знайома. Ну, тобі від поліції до консьєржки можна дістати записочку, щоб вона тобі допомогла.
— Ні, я вже якось без поліції. А рана його як? Мик робить зневажливу гримаску.
— Ну, про такі дурниці мені нічого не відомо. Ходить, — значить, нічого серйозного немає. А що тепер Загайкевич і Сонька? Заспокоїлися? З пансіону не виїжджають? їм же там тепер нема чого сидіти.
Леся про щось думає й неуважно слухає Мика.
— Ну, добре. Я спробую добитися до нього. І невже, дійсно, не ходить нікуди їсти? Може, купує в крамницях і готує сам собі щось їсти? Там є кухня, в тому ательє?
— Є, здається. Але нічого сам собі не готує. І нічого ніколи в крамницях не купує. Це консьєржка знає напевне.
Леся обурено підводиться.
— Ну, це вже цілком нісенітниця якась! Що ж він духом святим живе, чи як?! І що молоти такі дурниці! Просто не бачить вона, як він ходить до крамниці. От і все.
— Можливо. Хоч вона дістала спеціяльний наказ пильно, за кожним кроком стежити й щодня доносити комісарові поліції про все. Так що...
— Ну, добре. Побачимо. А мені ж як: лишатися далі в пансіоні чи заявити про виїзд?
Мик гмикає й чухає кінчик носа.
— Чорт його зна! Власне, слід би тобі ще лишитися там. У кожному разі зо мною тобі ніяк не можна жити, поки справа не доведена до кінця. Але от Крук дурня якогось виробляє і, здається, грошей більше не даватиме на справу. Теж слинтяй якийсь. Ну, та на місяць ще маємо, а там буде видно. Може, Ґреньє далі фінансуватиме. Цей не відступиться. А Крука викинемо, коли так! Лишайся в пансіоні. Сонька й Загайкевич, питаю, не виїжджають?
— Ні, не чула нічого. Свистун тільки, здається, виїжджає.
— Ну, цей мусить, — осиротів. Так, значить, Лесько, йдеш до нього? Та й сама не падай духом, як ці дні, і того дурня підбадьор. Петренка, кажу, спіймаємо й папір здобудемо. Факт абсолютний!
Леся прощається й задумливо виходить.
* * *
У широкому коридорі тихо. Тільки в дальньому ательє чути приглушений жіночий сміх і чоловічі голоси.
Леся й консьєржка, обережно ступаючи, підходять до дверей Гунявого й зупиняються, пильно прислухаючися. Ніякого гомону. Консьєржка шепоче:
— Отаке раз-у-раз. Наче вмер. Третій день уже й ввечері не виходить. І собаки не чути. Може, обоє вже мертві там? Сьогодні стукала — ніякої відповіді.
Леся раптом рішуче стукотить зігнутим пальцем у двері й повертає вухо до них.
Тиша. Леся стукає довше й дужче. Ніякого відгомону, ніякого звуку.
Порожнечею віддає зсередини. Леся впівголоса каже:
— Може, він виїхав?
Консьєржка категорично крутить головою:
— Ніяк неможливо! А де ж таки! От таке сказати! Вона із зусиллям згинає своє черевате тіло, нахиляється
до щілини замка й дивиться.
— Ключа в дверях немає. Але він це раз-у-раз робить, щоб думали, що вийшов.
Леся рішуче повертається до консьєржки:
— Давайте вашого ключа! Відмикайте! Консьєржка охоче зараз же виймає ключ із кишені, —
слава Богу, може, хтось інший візьме на себе відповідальність за цього дивного та непевного пожильця.
Відімкнувши двері, консьєржка відступається набік.
— Ідіть ви перші, добродійко.
Леся енергійно й широко відчиняє двері. В хаті темно. Світло з коридору падає на стіну, на якій висить картина з голим жіночим тілом. Ліворуч у пітьмі немов би щось ворушиться.
Консьєржка просуває з-за спини Лесі руку й натискає на електричний ґудзик. Зараз же з пітьми вистрибують високі стіни, картини, великі вікна, порожні рами. Ліворуч біля стіни — велика канапа. На ній лежить Гунявий у своїй жовтій з синіми смужками піжамі. Біля нього на килимі — Квітка. Обоє мовчки, не рухаючися, дивляться на Лесю.
Леся озирається до консьєржки, киває їй головою й зачиняє за собою двері. Після того спокійно прямує до канапи. Квітка глухо гарчить, не рухаючися, одначе, з місця, тільки підвівши трошки вище голову. Гунявий ледве чутно, майже пошепки кидає до неї:
— Тихо, Квітко. Ляж.
Квітка зараз же кладе голову на лапи.
Леся підходить до самої канапи й голосно, привітно, наче нічого не сталося, наче вони не бачилися не десять днів, а десять годин, каже:
— Доброго здоров'я, пане Кавуненку! Що це ви лежите? Нездужаєте, може? Ми так...
Але серце так сильно б'ється в грудях, що дух переривається й Леся, тільки ковтнувши повітря, може докінчити:
— ... Ми так давно не бачилися з вами.
Гунявий байдуже, без ніякого руху, ледве повернувши до неї лице, слухає. Одна рука, обмотана білим, лежить на грудях.
Леся чує, як ноги в неї починають м'якнути й підгинатися від цього лиця. Лице трупа з розплющеними очима. Справжнього трупа. Нечесане волосся злиплими гострими пасмами спадає на синювато-біле чоло, баньки очей видавилися з орбіт, під очима бурі западини. Широкий ніс мертво загострився на кінці. Борода неохайними кущиками поросла на щоках. А самі щоки, ті пухкі, хлопчачі щоки, зникли, на їхньому місці в синіх та зеленкуватих плямах випнуті вилиці. Цілком інше, чуже, страшне лице. І до того ще через одну щоку кривавий рубець, як від порізу чи удару чимсь тонким.
А що ще дивне та страшне: біля цього трупа на низенькому столику, що вживається для куріння, розкладені на тарілках різноманітні закуски, навіть непочата коробка чорної ікри. Тут таки кілька пляшок з вином і навіть налита повна склянка. І поруч із склянкою — великі рамці лицем до Гунявого. Мабуть, чиясь фотографія.
Леся мовчки, вся матово-бліда, переводить широкі очі з лиця Гунявого на закуски, з закусок знову на лице.
— Пане Кавуненку, що з вами?
Гунявий спускає буро-сині повіки на очі й рівним, неживим голосом, ледве чутно каже:
— Прошу вас лишити мене самого.
Леся підступає ще ближче, майже торкаючися колінами канапи. Гунявий раптом злякано й з великою натугою простягає руку до фотографії, стягає із столика й ховає собі під подушку. Тоді стомлено опускає руку вздовж тіла, знову прикривши очі повіками. Тепер це — цілковитий мертвяк.