Голова починає горіти, лице палає, — душно, тісно під ковдрою.
* * *
Ранкове небо бліде, із сизо-малиновим рум'янцем, як у старого волоцюги після п'яної ночі.
Париж сонно ворушиться, чухається, потягається. В каварнях на столах поперекидувані догори ніжками стільці. На вулицях тільки трамваї з робітниками та службовцями, автомобілів дуже мало. Через те два авта можуть їхати вулицями без затримок і зупинок. Автомобіль Лесі трохи відстає й зупиняється біля сусіднього будинку. А Гунявий підкочує під саме 23-тє число. Консьєржка з мітлою в руці й в окулярах стоїть на порозі.
Леся бачить, як Гунявий щось питає в неї, увічливо вклонившися. Консьєржка так само, як і її вчора, підозріло обводить з голови до ніг Гунявого поглядом і відступає в під'їзд. Гунявий зникає за нею.
Леся почуває дивну бадьорість і збудженість у всьому тілі (Трошки поколює в лівій скроні від безсоння, але це дурниця!). В душі дивна певність, що все вдасться якнайкраще. Вони порозуміються!
І те, що Гунявий довго не повертається ще більше підсилює цю певність. Значить, і консьєржка пустила до Петренка, і Петренко прийняв, і розмова йде. І напевне вийде з документами, напевне! От тільки ні за що не треба допустити, щоб Соня їх відняла в нього, "все щастя й спокій життя" його. Нізащо!
І раптом Леся бачить, як з під'їзду виходить Гунявий разом з якимсь товстеньким низеньким панком. Що за чоловік? Чого він тут?
Низенький чоловічок зупиняється, а Гунявий, уклонившися йому, прямує до свого авта. Сказавши кілька слів шоферові й навіть не глянувши в її бік, він сідає в свій автомобіль. Автомобіль зараз же пнеться задом, повертається й наближається до Лесі. Вона з напруженим дивуванням слідкує за ним у віконечко. Коли авто з Гунявим рівняється з нею, вона бачить голову Гунявого, що робить їй знаки їхати за ним.
Леся чує, як тоскна тривога охоплює її. Вона дає наказ шоферові й майже лягає на сидінні — зразу з'явилася страшенна втома від безсоння. І навіть, здається, вже не цікаво, що саме там сталося. Ясно тільки, що все провалилося. З одного погляду на його обличчя це стало ясно. А як саме, чого саме, хіба не однаково!
Але коли її авто зупиняється, і вона бачить Гунявого, що підходить до її автомобіля, вона вся знову напружується гострою тривогою й цікавістю. Гунявий розчиняє дверці й пропонує їй зайти в кафе й випити кави. Очі, все лице, голос його — тьмяні, без ніякого виразу, мертві.
І з тим самим мертвим виразом помішуючи ложечкою в чашці, він розповідає, що сталося. Особливого нічого. Просто Петренка тієї ночі кримінальна поліція заарештувала разом з його коханкою. Він, виявляється, досить відомий міжнародній шахрай і авантюрист, і поліція давно вже полює за ним. Його, Гунявого, теж трохи були не заарештували детективи, що зробили в консьєржчиному помешканні засідку. Але обмежилися тим, що зробили йому детальний допит, записали все, взяли його адресу та підписку з'явитися негайно на перший виклик поліції. От і все. Тепер — кінець. Тепер від Петренка нічого не можна здобути. Всі зусилля років, всі надії, увесь сенс життя тепер знищені. Так, тепер кінець.
Гунявий машинально сьорбає каву, дивлячися кудись перед собою — здивованими, мертвими очима і говорить немов про себе таким самим мертвим рівним голосом.
— Тільки б два слова почути від нього! Тільки два слова! Два слова!.. Ну, що ж. Так, значить, і треба. Справедливо. Заслужив.
І зненацька все лице оживає, рухнувшися злим, насмішкуватим усміхом.
— Ну, що ж! Заслужив, так заслужив! Кінець усьому, кінець — так кінець! Ей, ґарсон! Платити!
Ніколи Леся не бачила в нього такого лиця. Наче зовсім інша людина.
Вийшовши з каварні, Гунявий раптом брутально киває головою Лесі й з тим самим насмішкувато-злим виразом бовкає:
— Ну, бувайте. Вам у цей бік? Ну, так мені в той.
І, не чекаючи її відповіді, повертається і, не хапаючися, іде просто через вулицю, не звертаючи ніякої уваги на автомобілі, неначе й до них почуваючи ту саму злу, насмішкувату зневагу.
Леся якийсь час задубіло стоїть на місці, потім помалу підходить до таксі, довго думає біля нього й нарешті дає адресу Мика.
* * *
Мик саме збирається кудись виходити й одягнений, з капелюхом на голові, чистить черевики, поставивши ногу на стілець.
Леся безживно, тупо здоровкається і з таким виглядом, неначе виходила тільки на хвилинку чогось купити, роздягається.
Мик здивовано й пильно слідкує за нею, тримаючи в руці рукав старої оксамитної сукні Лесі, що ним наводив лак на черевик.
— Лесю! Що сталося?
Леся закриває ліжко ковдрою й напівлягає. Потім з байдужим виразом, тримаючи пучки на скронях і покрив-люючися від болю, починає мляво розповідати.
Мик, широко, як циркуль, розіп'явши довгі ноги, стоїть перед нею і, погладжуючи пальцем над горішньою губою, уважно слухає.
— І ти мене не повідомила, що Петренко знайшовся?
— Я вчора заїжджала до тебе, та тебе дома не було.
— Записки не могла лишити?
— Ах, Мику, ну, хіба це тепер важливо!
Мик обережно кладе шматок рукава на стіл і скидає капелюх.
— Гм!.. Чекай. Це значить, що поліція обшукає Петренка і знайде документ. Гм... Паскудно. Але не безнадійно. Може, навіть і краще. Якщо тільки цей документ при Петренкові, то, може, і краще! Так, так!
Мик раптом рішуче бере капелюх і натовкмачує його на голову.
— Ми от що, Лесько, зробимо. Ти лишайся тут і чекай на мене. А я зараз катну до Фінкеля та Крука. А потім поїду до Ґреньє. Ти кажеш, що Гунявому важливо тільки якісь два слова почути від Петренка?
— Так він сам казав.
— Добре. Ти почекай на мене. Що, голова болить?
— Так, трохи.
— Полеж. Це від хвилювання. І не падай духом. Навпаки, що Петренко потрапив до тюрми, це ще краще: принаймні, вже не втече нікуди. А взагалі це — надзвичайна удача, що він знайшовся. Ну, добре. Я повернуся години через дві.
Мик енергійно, поспішно виходить із кімнати, а Леся підтягає ноги в ліжко, лягає зовсім і закидає руки за голову.
Через що ж ця зла, несподівана брутальність до неї? За що? І, видно, свідома, умисна. "Вам туди? Ну, так мені сюди". І очі такі, яких ніколи досі не було в нього. От тепер уже ніякого сумніву не може бути, що не вона для нього та, до якої він молиться. Оце вже напевне! І ті ідіотські думки, що ще цієї ночі звідкись повилізали, тепер уже не посміють більше з'являтися. Принаймні, все ясно тепер.