Соня мацає рішучіше. Так, враження таке, що в тому місці замотаний папір і ще щось тверде. Знайти б край пояса чи защіпку й розмотати. Та де саме той край? Крізь сорочку дуже важко намацати.
Соня потихеньку просуває руки під сорочку й торкається до пояса й до голого живота Гунявого.
Але в цей же момент Гунявий, як від дотику електрики, всім тілом підкидається, злякано широкими очима зиркає в лице Соні й прожогом скочується з ліжка. Дико повівши по кімнаті очима, він швидко хапає себе за груди, намацує пояс, потім ще раз зиркає на Соню і, не перестаючи важко дихати, починає хапливо, безладно вдягатися.
Соня сідає на ліжку і враженими очима слідкує за ним.
— Що сталося? В чому річ?
Гунявий не відповідає і, сопучи носом, одягається. Соня, закусивши губу, натягає на голе тіло край простирала.
— Та в чому ж річ, милий?
Гунявий раптом перестає вдягатися, підводить голову, розмахується рукою й з усієї сили б'є себе в лице. Б'є так, що голова аж одхитується вбік і ляскіт мокро чвакає в вухах.
Соня зі справжнім жахом стає на коліна, випустивши простирало.
— Ради Бога, що таке?
Гунявий, не відповідаючи, не дивлячися на неї, іде до вмивальника й починає мочити голову. Соня нерішуче сідає й не знає, одягатися чи ще почекати. Плескіт води за зігнутою спиною не припиняється, руки злісно, вперто шарують голову, обливають, знову шарують.
Нарешті, спина розгинається, і Гунявий починає втиратися, так само сильно й довго.
Соня, вагаючися, помалу натягає на тіло простирало, лишаючи, одначе, частину тіла не закритою.
Гунявий пригладжує волосся обома руками й підходить до ліжка. Борідка скуйовджена, лице в білих і червоних плямах, одна щока виразно червоніша за другу.
Соня боязко зустрічає його широкими очима, відпустивши трохи більше простирало з тіла.
— Що сталося, милий?
Гунявий закриває її простиралом і, обережно взявши за руку, винувато й шанобливо цілує її.
— Простіть мені, будь ласка.
— За що? Я нічого не розумію. В чому річ?
— Я не повинен був цього робити. Ви — добра, чиста дівчина, а я вас затяг сюди, як...
Соня раптом обурюється так, що сідає знову й скидає з себе геть зовсім простирало.
— Що за дурниці? Я сама хотіла цього, ніхто мене сюди не "затягав"! А ти мені настільки любий, що скрізь, де б...
Гунявий, як від необережного дотику до рани, болюче кривиться й швидко махає рукою.
— Не треба, не треба, не треба! Я — мерзенний. Взагалі, мерзенний. Розумієте? Цілком вам серйозно, спокійно й свідомо кажу. Коли б ви знали мене, ви б з огидою й жахом плювалися б і все життя мучилися, що дозволили мені доторкнутися до вас, а не те що... Ради Бога, одягніться швидше...
Він прудко відходить і сідає у фотель, повернувши його спинкою до ліжка й сперши голову на руки. Соня рішуче й злісно вдягається, хмуро насупивши брови й пильно думаючи. Гунявий сидить непорушно, горбом випнувши широку спину в сорочці з мокрими плямами коло шиї.
Соня підходить, підсуває фотель близько до Гунявого, сідає й кладе руку йому на плече.
— Слухайте, милий, ви все перебільшуєте. Коли ви... Гунявий обережно визволяє плече й повертається до неї
лицем. На ньому вираз такого глибокого страждання, що Соня замовкає й щось болюче шпигає їй у серце.
— Не треба! Наталю Петрівно! Вірте вже мені, коли я це кажу. І простіть мені, коли можете.
— Голубчику, мені нема за що прощати вам. І цілком щиро повторюю: ви глибоко помиляєтеся. І зовсім даремно мучитеся: я не така "чиста" та "непорочна", як ви уявляєте. І що таке ця дурна "чистота"? Хіба я вам казала, що не мала коханців, що я — "невинна", "чиста" дівчина?
Гунявий крутить головою.
— Не в тому річ.
— А в чому ж?
Гунявий дивиться собі на коліна й якусь мить мовчить.
— У тому, що навіть найостанніша, "найбрудніша" проститутка в тисячу раз чистіша за мене. Розумієте?
І він дивиться просто в лице Соні такими замученими очима, що вона раптом бере його руку, міцно пригортає її собі до грудей і тихо каже:
— Не треба так думати, не треба, мій милий. Ніяких "чистот" і "брудів" немає. "Брудна проститутка"! А мужчини, що мають сотнями жінок, — чисті? Злочинства? Убивства? Жорстокість? Ах, знаєте... А вони не вчиняли масових убивств? Вони не ґвалтували? Вони нас не мучили, не ганьбили?
— Кого "нас"?
Соня, схаменувшися, пильно зиркає на нього.
— Ну, тих, що роблять так звані "злочинства". І який би ви не були, ви й сотої долі тих злочинств не могли зробити, що роблять оці "чисті" в ім'я свого закону, цивілізації, патріотизму й тому подібного лицемірства. І ні в кого з них і сотої долі нема того каяття, що у вас, голубчику. І ви в тисячу разів кращий за всіх їх... Ні, ні, я вам цілком-цілком щиро це кажу. Ви даремно...
Гунявий рішуче визволяє руку і з такою огидою кривиться, що Соня мимоволі замовкає.
— Годі про мене, Наталю Петрівно. Я вас благаю. Ви нічого не знаєте й не можете, розуміється, судити. І спасибі вам велике, але не треба більше. Ходімте вже.
Соня, з тужною задумою сидить, перехилившися наперед і, не кліпаючи, дивиться під шафу. І, не відриваючи звідти погляду, помалу випускає слово за словом:
— Цілком-цілком даремно ви мучитеся... Ох, цілком даремно...
Гунявий одягається й знову підходить до Соні.
— Ходімте, Наталю Петрівно!
Вона помалу підводить до нього голову, чудно й пильно вдивляється в нього, потім стиха бере його за руку й ніжно, жалісно гладить її.
Потім раптом гаряче притуляється до неї устами й рвучко підводиться.
— Ну, ходімте!
Гунявий не встигає шарпнути своєї руки й тільки з одчаєм трусить головою.
Соня швидко вдягається, хмуро зсунувши до перенісся брови і про щось пильно думаючи.
Гунявий раптом з натугою й понуро звертається до неї:
— А потім ще от що, Наталю Петрівно. Моє сьогоднішнє... поводження це — результат... хворого, п'яного стану. Мені страшенно соромно й боляче. Вас я дуже шаную. Але... коли ви маєте хоч крихту якоїсь симпатії чи потягу до мене, виметіть їх із себе. Я вас дуже прошу про це й навіть... для вас самих раджу вам.
Соня рішуче підходить до нього і, узявши за барки, підіймає до нього надзвичайно гарне в цей момент, все освітлене зсередини лице.
— Голубчику ви мій! Мене ви залишіть. Соромитися й мучитися вам за мене абсолютно нема чого. Я від усієї душі ненавиджу і зневажаю підлу й лицемірну цю вашу чистоту. Я сама — "брудна" з голови до ніг. Люблю й шаную всіх злочинців проти цієї чистоти. І з насолодою вогнем і кров'ю вичистила б людство від цієї гидоти. Цілком щиро вам кажу. І коли б ви знали про мене хоч десяту долю всього, ви б ні про який сором за мене не думали. Але не в мені річ. А у вас. І коли ви мені радите, то дозвольте й вам порадити. Я маю до вас симпатію і, розуміється, викидати її не буду. І через те раджу: знаєте що: або їдьте негайно з Парижу і їдьте так, щоб ні одна душа не знала, де ви поділися. Чекайте, чекайте. Слухайте далі. Абож... доводьте швидше докраю цей свій стан... каяття чи що воно таке. Підождіть, милий. Я не питаю і не хочу питати, що саме ви зробили, кому, як, коли. Але це ж видно, що ви зробили щось таке, що самі вважаєте за злочинство. Так от моя порада вам: коли ви зробили його проти цих "чистих", моральних та спокійних, в ім'я "брудних", знасилуваних, упосліджених, то вам не соромитися, не мучитися, а пишатися треба. І соромитися тільки за те, що каєтесь.