Похорон

Сторінка 2 з 7

Франко Іван

Стяла їх смерть зрадливими руками.
Нїхто не втїк. Коли їм стало звісне
Моє відступство, йшли на смерть без тями.

Музико, цить! Бо в мене серце трісне!

ІІІ.

Музика стихла. Зо стола посуду
Зняли, вина в чарки поналивали,
Втишив ся гомін зібраного люду.

Всї наперед порядок тостів знали
І знали: перший князь промовить має,—
С цїкавістю його промови ждали.

Він встав і так з усьмішкою мовляє :

"Господу дякувать,
Панство моє,
Що нам підскакувать
Нинька дає.

"Що ще нам дихати
Нинька велїв,
Не в траву пчихати,
Слухать чмелїв.

"Але-ж бо круто вже
З нами було!
Бачить ся, люто все
Пекло гуло!

"Бачить ся, уші вже
Чорт наострив,
На наші душі вже
Міх свій розкрив.

"Стерпла нам шкура вже,
Кіс слїпив блиск,
Хлопського шнура вже
Чули ми стиск.

"В костях зненацька щось
Мерзло й пекло,
Мов там богацько ось
Цїпів пройшло.

"Доси розмислити
Я не зумів,
Як се ми виштрикли
Чорту з зубів ?

"Чи обчисливши ся
Сам зміркував,
Що поспішивши ся
Страту би мав?

""В пеклї, в огнї? О нї,
Розхід оден!
З них на землї менї
Лїпший хосен!

""Хай ще побавлять ся
Як чия хіть!
Час прийде, ставлять ся
Всї в мою сїть."

"Що, не льоґічно-б він
Се міркував ?
В льоґіцї вічно він
Сильний бував.

"Фрази загальної
Він не признасть,
З стежки реальної
Збить ся не дасть.

"Всякі прінціпи
Приймає на сьміх:
Хай там дуріпи
Тримають ся їх!

"Всї ідеали —
Брехня і бридня.
Словом, панове, він
Наша рідня.

"Майстер в полїтицї,
В штуцї житя.
Всї наші сьвіточі —
Його дитя.

"Він наш учитель є
З давнїх давен,
Він наш спаситель є,
Він джентельмен.

"Честь йому перед всїм, —
Се сьвіжий спорт.
В гору чарки знесім:
Хай жиє чорт!"

Музики грім. Панове якось мляво
Всьміхають ся, мабуть їм се не в смак,
Лиш дехто рже: "Г-ге, браво, князю, браво!"

Князь іронїчно глипнув, потім знак
Рукою дав, музику притишив,
А потім знов піднявшись, мовив так:

"Даруйте, панство, я ще не скінчив.
Три струни є на моїм інструментї, —
Сю я мабуть за різко наточив.

"Стрібуймо другу! Я скінчу в моментї."

IV.

"Панство даруєте,
Що я наплів!
Більше не вчуєте
Безбожних слів.

"Геть, мано! Спадь від нас!
Є ще в нас честь.
Apage, Satanas!
Бий тебе хрест!

"Ми не соколики,
Дявольський рід,
Ми є католики
Вірні як дріт.

"Ми не єретики,
Не атеісти,
Нам для естетики
В пекло не лїзти.

"Хоч часом свічечку
Чорту ткнемо́,
Богу-ж що нічечку
По дві жжемо́.

"Справи тїлесниї
Дїдьчі в нас всї,
Але небесниї
Іскри в душі.

"Тїло наплутає
Тут на землї,
Хай же спокутує
Там у смолї.

"Але щоб душу Бог
Нашу прогнав
В темний, пекельний льох,
В затхлий канал,

"Щоб між розбійників,
Підлих Жидюг,
Між свиногінників,
Хлопів, злодюг,

Між бидло те брудне
Щоб там у ад
Йшов за пусте-дурне,
Арістократ, —

"Щоб та блискучая,
Нїжна душа,
Квітка пахучая
Йшла до коша, —

"Щоб сей найкращий твір,
Божий напій
Пхать до пекельних дїр
Чорту на гній, —

"Нї, щось таке дзвонить
Се просто сьміх!
Щоб се міг Бог чинить, —
Думати гріх.

"Бог, найчільнїйший той
Арістократ,
Він би юрбі гидкій
Мав бути брат ?

"Нас би він мав судить
Задля голоти?
Нї! Можуть се твердить
Лиш ідіоти.

"Я, мої панство, сю
Віру кохаю:
Нас він готує для
Роскошів раю

"Щоб перейшовши сю
Земную школу,
Вміли з ним бавить ся
Вічно посполу.

"Він то тепер, коли
Тисли нас хлопи,
Спас нас чудесно, мов
Ноя з потопи.

"А що нас шарпати
Сьміли ті хами,
Поле великеє
Вкрив їх кістками.

"Щоб знали кпи дурні:
Хлоп — то худоба,
А тілько ми одні —
Божа подоба.

"Щоб знали: хлоп — то гній
У огорожі,
Тілько пани є в нїй
Пишниї рожі.

"Бог тілько нам отець,
А їм вітчим;
Нам тілько добрим є,
А їм грізним.

"Щоб нам розрадувать
Хвильку бутя,
Сотням їх знівечить
Цїле житя.

"Щоб на годину нам
Гумор направить,
Сто їх на цїлий вік
Радости збавить.

"А щоб знав люд той, як
Чтити нас мусить,
За один волос наш
Сто їх роздусить.

"Всюди і все така
Божая міра!
Се моя етика,
Се моя віра!

"Те, що нам стало ся
Вчора й сьогоднї, —
Доказ найкращий нам,
Чого ми годні.

"Доказ найкращий нам,
Хто за нас дбав,
Хто нас тим ящірам
Зжерти не дав!

"Хто своїх вибранцїв
Вірно беріг,
Щоб їх сей дикий тлум
Стлумить не міг.

"Щоб не втопила нас
Темная дич,
Сьвіт не зопхнула
У варварства ніч.

"Щоб під їх плахтищем
Цьвіт наш не всох...
Наш Бог є шляхтичем!
Vivat наш Бог!"

Музики грім. Панове якось мляво
Всьміхають ся, мабуть їм се не в смак,
Лиш дехто рже: "Г-ге, браво, князю, браво!"

Князь іронїчно глипнув, потім знак
Рукою дав, музику притишив,
А потім знов піднявшись, мовив так:

"Даруйте, панство, я ще не скінчив.
Чи знов я переборщив в сакраменті?
Га, годї! Так мій дух мене навчив.

"Ще пару слів лише. Скінчу в моментї."

V.

"Панство любе, жарт на бік!
Говорім про річ практично.
На остатнїй наш успіх
Я дивлюсь досить критично.

"Чи там Бог, чи чорт нас спас,
Се вже як собі хто віда;
Ще одна така побіда,
І могло би буть по нас.

"Хоч то звісно, що наш рід
Зріс не з солї і не з ролї,
Але нинї иньший сьвіт,
А як бють, то "bardzo boli".

"А в тім — як чий смак! До ката!
Може й доси є такі,
Що по над вино й дївчата
Люблять рани й синяки.

"Я — в покорі признаю ся —
Не числю себе до них,
Без тих боїв, війн страшних
І без слави обійду ся.