Походження українського народу

Сторінка 5 з 28

Петров (Домонтович) Віктор

Як в мовному відношенні український народ говорить однією з індоєвропейських мов, а не однією з передіндоєвропейських, яфетидичною абощо, так і антропологічне український народ не може бути ототожнений з народами, що справді є прямими нащадками неолітичної людности Європи, як, приміром, баски в Пиренеях в Еспанії. За своїм антропологічним типом, як прямі нащадки неолітичної людности Європи, баски далеко ближчі до трипільців, ніж українці. Це виразно кидається в вічі при порівнянні сучасних фото басків з трипільськими статуетками.

Для українського антропологічного типу не є властиві ні різко скошене чоло, ні вірляче вигнутий ніс. Прямий, а не вигнутий. Обличчя продовгасте, а не витягнене.

Цим всім сказаним ми хочемо ствердити, що ми не повинні ототожнювати народи, які є нині, за наших часів, прямими нащадками неолітичного населення Європи, і народи, які прямими нащадками людности неолітичної Європи не е. Між неолітичною Європою, між її народами й культурами й нами, українським народом, лежить кілька епох, що заступили одна одну. Етнографічна культура українського народу не лишилася тотожною собі від часів неоліту.

Історичний процес ж завжди є процесом простого, нічим не опосередненого перебування, як. він не завжди також е процесом прямого росту. Проста лінія є зручна лінія для діяграм, але й в діяграмах П часто доводиться заступати кривими й перерваними.

Історичний процес не завжди є процесом простих і прямих ліній, як не завжди закон ототожненого, відновлюваного в своїй незмінності повторення, прямої тотожности керує історією. Історичний процес здійснюється не лише в еволюційному процесі поступового розвитку або незмінно завжди тотожнього собі процесу біологічного відновлення поколінь, але і в протилежних їм процесах часткового або цілковитого винищення поколінь, народів і культур.

Учені попереднього часу говорили або про поступ, або про сталість. Ми воліємо говорити не лише про зріст і перебування, але й про регрес і несталість, про занепад і катастрофи. Кризи й винищення становлять не менш важливий чинник історії, ніж зріст, сталість, перебування, поступ. Смерть, загибель, втрати також рухають історією, як і народження. І ми підраховуємо не лише здобутки, але й втрати.

Дехто з учених виявляв тенденцію пояснювати весь історичний процес і всі історичні явища як продукт і вислід кількісного зростання людности. Тим часом загибель людности грала не менше важливу ролю в історії країн.

Отже, коли ми кажемо, що ми є автохтонами на нашій землі, що ми живемо на ній не від VI ст. по Різдві, а ще від неоліту, від III тисячоліття перед Різдвом, ми повинні, кажучи це, зважити, що між нами й людністю неолітичної України лежить кілька перейдених нашими предками епох, кілька етапів етнічних деформацій, ступнів розвитку, оформлюваного в проявах різних, часто протилежних тенденцій розвитку і одночасно пережитих криз.

Ми повинні зважити, що наша автохтонність на нашій землі не була плодом і наслідком лише самої Оологічної зміни й біологічного відтворення поколінь, що в русі часу, протягом тисячоліть, послідовно заступали одне одне — процес незмінний і однозначний, тоді справді ми були б антропологічне тотожні трипільцям, — а вислідом суворих випробувань історії. В грозах і бурях знищень, в бурхливих змінах і зламах творився український народ, що став таким, яким ми його знаємо нині.

ЕПОХА ПІСЛЯТРИПІЛЬСЬКА, ПЕРЕДСКИТСЬКА

(II тисячоліття перед Різдвом)

Історію ми вивчаємо як зміну відмінних, структурно самодостатніх епох, що заступали одна одну, часто протистоючи одна одній. Епоха трипілля завершується десь на зламі III і II тисячоліть до Різдва. П заступає інша епоха, яка досі ще не прибрала собі в археології сталої назви і яку з однаковим успіхом можна було б означити як післятрипільську, або ж передскитську. І відповідно до того, як трипілля репрезентує кінець неоліту (енеоліт), а скити—це вже раннє залізо (гальштат), то цей період за даною номенклатурою ми повинні були б означити як епоху бронзи, якщо б це могло внести ясність в освітлення даного періоду .

На межі III—II тисячоліття (тут можуть бути запропоновані різні варіянги; хронологія для даного періоду не може претендувати на те, щоб бути довершено точною) трипільська людність була винищена. Трипільська культура зникає на теренах України .

Археологічні розкопки стверджують, що знищення було раптовим і суцільним. В деяких житлах (приміром, розкопаного селища на Коломищині поблизу Трипілля) залишилася глина з слідами жіночих пальців на ній, заготована в хаті, щоб ліпити посуд. Катастрофа прийшла несподівано, знищення було остаточне. Воно охопило всю територію розповсюдження трипілля, на півночі, як і на півдні. В Коломищині коло Трипілля і в Володимирівні, Сушківці на Уманщині і т. д. Усе було зруйноване, спалене, сплюндроване.

Трипільська культура зникає на території України; її заступає інша культура, нова, значно відмінна від неї і в багатьох відношеннях їй протилежна.

Ця нова культура, що заступила трипільську, археологічно вивчена далеко менше як попередня, але все ж таки на сьогодні ми маємо про неї вже більше або менше виразне уявлення.

Мова йде про так звану культуру шнурової кераміки . Якщо для трипілля був характерний мальований посуд і відповідно до цього трипільську культуру ми визначаємо як культуру мальованої кераміки, то для даної культури властивий є посуд, на якому орнамент роблено з допомогою відтисків шнурка, скрученого мотузка, — звідкіля й повстала згадана узагальнена назва для цієї культури як культури шнурової кераміки.

Посуд, властивий цій кераміці, далеко грубішій і грубіший, далеко простіший і примітивніший, ніж той тонкостінний, з добірної, добре одмученої глини зроблений, елегантно витончений, мистецько й технічно досконалий посуд трипільських часів.

Посуд з шнуровим (мотузковим) орнаментом справляє враження посуду глибоко провінційного, посуду глухих і замкнених закутків, що існував десь в ізольованих місцевостях, в одриві од тодішнього культурного світу. Він існував десь, досі не піддаючись впливам трипілля, незалежно від нього й поза ним. Певне, далі на захід або північ... Він, цей посуд, означає зниження технічного й, одночасно, мистецького рівня, крок назад, а не вперед в розвитку керамічного виробництва, етап не поступу, а регресу.