— Ану, одійди геть від цих дверей! — Щось пробубонів чоловічий голос.— А що мені до того! — заголосила жінка.— Ти одійди геть і не пхай свого носа між цих білих!
"Отже, є інші, крім мене",— подумав Стівенс, замислившись над тим, як дуже часто, майже завжди, в неграх сидить інстинкт не до зла, а до розпізнання зла, коли воно вирине. Він повернувся до машини, вимкнув фари і взяв із сидіння ліхтарик.
Він знайшов ваговіз. Піднісши ліхтарика зовсім близько, він знову побачив той номер, який дев'ять днів тому зник а його очей за узгір'ям. Вимкнув ліхтарика і поклав до кишені.
За двадцять хвилин він зрозумів, що не було чого турбуватись про світло. Він був на стежці між чорною стіною хащів і річкою, бачив тьмяне жевріння за парусиновими стінами хатини і вже міг чути два голоси — один холодний, рівний, неквапний, інший — різкий і пронизливий. Він перечепився через купу дров, потім ще об щось і намацав двері, розчинив їх і ввалився у спустошену по смерті господаря хижу: натоптані лушпинням матраци постягувано з дерев'яних тапчанів, пічку перевернуто і порозкидано посуд, а
Тайлер Беленбо з пістолетом стояв навпроти нього, молодший же схилився над перекинутою скринею.
— Відступись, Гевіне,— сказав Беленбо.
— Сам відступись, Тайлере,— сказав Стівенс.— Пізно ви кинулись.
Молодший випростався. Стівенс побачив, як на обличчі в нього проступає зізнання.
— А, стокрот...— вихопилось у нього. Це кінець, Гевіне? — спитав Беленбо.— Не бреши
мені, лета.
Мабуть, що кінець,— відказав Стівенс.— Опусти пісто-
— Хто ще з тобою?
— Досить,— мовив Стівенс.— Опусти, Тайлере, пістолет.
— Чорт,— лайнувся молодший. Він заворушився; Стівенс бачив, як очі в того прудко метнулися від Стівенса до дверей у нього за спиною.— Він бреше. З ним нікого нема. Він просто шпигує тут, як тоді, пхає носа, куди не просять, і про це він зараз пожалкує. Бо цього разу йому відкусять того носа.
Він посунув до Стівенса, трохи пригнувшись, трохи розставивши руки.
— Бойде! — остеріг Тайлер.
Той усе наближався до Стівенса, не всміхаючись, а з якимось химерним світлом, якимось блиском на обличчі.
— Бойде! — повторив Тайлер. Тоді він теж поворухнувся, надзвичайно спритно перехопив молодого і одним махом швиргонув назад на лежанку. Вони визвірились один на одного — Тайлер холодний, спокійний, без ніякого виразу, пістолета тримав перед собою, нікуди не цілячись, другий, напівзігнутий, прогарчав:
— Що ти в чорта хочеш робити? Датись йому відвести нас назад у місто, як двох паршивих баранів?
— Це вирішувати буду я,— сказав Тайлер. Він глянув на Стівенса.— Я не хотів, Гевіне. Я застрахував його життя, сплачував усі внески — це так. Але це був добрий бізнес: якби він пережив мене, я б ніяк не скористався з тих грошей, а якби я пережив його, то дістав би винагороду за власну розсудливість. З того не робилося ніякої таємниці. Все діялось явно і на видноті. Знати міг це кожен, кому не ліньки. Може, він сам про це казав. Я ніколи йому того не боронив. Та й хто що може тут закинути? Я завжди годував його, коли він приходив у мій дім, він завжди лишався, скільки хотів, приходив, коли хотів, але цього я ніколи не бажав.
Молодший раптом засміявся, напівскорчений на лежанці, куди другий жбурнув його.
— Так ось ти якої заспівав,— мовив він.— Ось воно куди ми повернули.
Тут сміх урвався, хоч перехід був такий незначний чи, може, такий швидкий, що аж не помітний. Тепер він стояв, трохи нахилившись уперед, віч-на-віч із братом.
— Я не страхував його на п'ять тисяч доларів! Я не повинен був одержати...
— Цить,— перебив Тайлер.
— ...п'ять тисяч доларів, коли його знайшли мертвим на...
Тайлер спокійно підійшов до нього і двічі дав ляпаса долонею і тильним боком тої самої руки, все ще тримаючи пістолет перед собою в другій.
— Я сказав цить, Бойде,— промовив він, знову глянувши на Стівенса.— Я не бажав того. А тепер не треба мені тих грошей, хоч би й платили, бо не про таке я думав. Не про таке, будь певен. Що ти збираєшся робити?
— Ще й питаєш? Я зажадаю обвинувального акта про вбивство.
— А спробуй потім довести! — вишкірився молодший.-
Спробуй доведи це! Я ніколи не страхував його життя за...
' — Замовчи! — урвав його Тайлер. Він говорив майже лагідно, дивлячись на Стівенса блідими очима, в яких була сама порожнеча.--— Ти не можеш цього робити. Йдеться про добре ім'я. —Таким воно було досі. Може, ніхто його дуже й не прославив, але ніхто ще й не зганьбив досі. Я нікому нічого не винен. І не взяв нічого чужого, ти не смієш цього робити, Гевіне.
— Я не смію робити нічого іншого, Тайлере.
Той дивився на Стівенса. Він чув, як Тайлер глибоко вдихнув і видихнув. Та лице аж ніяк не змінилось. , — Ти хочеш око за око, зуб за зуб.
— Того хоче справедливість. Може, цього хоче Лонні Грінап. А ти б не хотів?
Ще хвилю Тайлер дивився на нього, потім повернувся і спокійним жестом покликав за собою брата, а другим жестом — Стівенса, спокійно і владно.
Тоді вони вийшли з хатини, спинились у світлі проти дверей; звідкись налетів легкий вітрець, зашарудів листям над головою і стих, завмер.
Спершу Стівенс не розумів, що збирається робити Бо-ленбо. З чимраз більшим подивом спостерігав він, як Болен-бо повернувся обличчям до брата, простяг руку і заговорив тепер зовсім грубим голосом:
— От і кінець усій мороці. Я тремтів од тої ночї, коли ти прийшов додому і сказав мені. Слід було мені виховувати тебе краще, але я не зумів. Ось маєш. І покажи, що ти справжній молодчага.
— Вважай, Тайлере! — гукнув Стівенс.— Не роби того! Не втручайся, Гевіне. Це тобі плоть 'за плоть, ти
цього хотів, ти й дістанеш.— Він все ще стояв обличчям до брата, на Стівенса й не глянув.—Ось маєш,—повторив він.— І покажи, що ти справжній молодчага.
>, Та було вже запізно. Стівенс побачив, як молодший відскочив назад. Побачив, як Тайлер ступив крок уперед, і в голосі його вчувався подив, недовіра, потім усвідомлення промаху.
— Кинь той пістолет, Бойде,— застеріг він.— Кинь його!
— То ти хочеш його назад, га? — вишкірився молодший.— Я прийшов до тебе тої ночі і сказав, що ти вартий п'яти тисяч доларів, як тільки хто набреде на той предмет, і попрохав собі десять доларів, а ти мене прогнав. Десять доларів, а ти пошкодував. Авжеж, можеш їх собі зоставити. На ось!—низько в нього при боці щось блиснуло; і знов, коли старший упав, жовтогарячий вузький язик полум'я пронизав темряву згори донизу.