21.
Аж страшно там з ЕОДИ у лотоках
зринала темна голова дівоча
і поринала у холодний жах,
що ним хлюпоче глибочінь ставоча;
і водяні кружала у бульках
туди пливли, де хвилі берег точать:
маленьке серце тяжко гнало їх
життю на ґвалт постукати в поріг.
22.
І ось, тримаючися вже за віти,
юнак перехилився з балька в став, —
і, щойно дівчину з води помітив,
раптово за коси її дістав.. .
І, витягши її повільно відти
і за сорочку, і за намиста,
ниць положив її тоненьку й мокру
в густий шпориш, зелений тут щороку.
23.
І серце розірвало у крові
холодний промінь водяної ночі,
і дівчина звелася на траві,
росплющивши свої таємні очі. ..
Ані міста Карпатські горові,
ні села на Полтавщині співочі,
хоч їй ще не було й дванадцять літ,
такої вроди не вели на світ.
24.
І хоч намокли плахта і сорочка
і п'явка висла з правого виска
і вибігала ротом із куточка
вода у пазуху густа й слизька, —
але ніде ще жадного рядочка,
відколи й світу, не було в казках,
гей, про таку красу дивезне-дивну,
як та що осіяла цю дитину!
25.
Колись і Нарбут задивлявся так
на знайдену мережку біля броду
і чув розпуканий у серці мак
на зустріч сонцю з рідного вже сходу, —
як остовпівши споглядав юнак
вже одозволену від смерти вроду,
що тільки схаменувшися зірвав
м'ясисту п'явку і шпурнув у став.
26.
І дівчина спитала майже нишком:
"Хто ж ви такий, і чий ви есть синок?"
А він мерщій з землі свою взяв книжку
та й застромив її за поясок,
а потім проказав аж крізь задишку:
"Та я, школяр, сказавши без морок" ...
"А ви про Вустю чули в аґронома? ..
Ох, поможіте, бо така утома" ...
27.
І обгорнувши бік і пасмо кіс
і підігнувши з-під колін рукою,
з такою обережністю поніс,
яка і сонце застує собою...
Хіба ще мати носить так в заміс
шафран у мисці з медом і водою,
узятою з Ордані з-під хреста
у тикву, ніби писанка свята.
28.
Але, помітивши висок набряклий
і крови переплетені струмки,
він спотикнувся без пенька і мряки
і стан притис, мов дубчик із ріки. ..
І зараз же почув замість подяки
з маленької дівчачої руки
гарячий ляпас по чолі й по оці,
пекучіший від печії на сонці.
29.
Коли удар пройшов, то Чиччин син
побачив сосну, дім і в сінях меблі,
і на канаві дерезу, мов тин;
а поміж нею й парканом до греблі
зелений ряст у сітці з павутин,
і пні від сонця весняного теплі,
з-серед яких велася стежка в спад,
туди, де за буття пишався сад.
30.
А від опусту річкою уподовж
шуміли верби давні й молоді
тому таємному, що десь під сподом
сидить справіку мовчки у Руді:
"Великий сад був пишний над болотом,
і там щороку з його по грудді
пожовкле листя гнала гола осінь,
аби він був принишклий на морозі...
31.
І смерть прийшла так само й деревам
від хуґи, що бряжчить об кочережку. . .
і ми побачили з весінніх плям
пеньки в траві і в верболозах стежку...
Ох, буде й нам те саме, що й садам:
не дасть зима столітнього замешку
над річкою, у луговій красі,
де круглі, ніби місяць, карасі".
32.
Але Таємний як мовчав у надрах
так і сидів у дикій самоті,
і Вусті не було, неначе в Татрах
навіки стежка згасла сироті.
Лише на заході горіли шатра,
що сонце підпалило на путі,
та гуркотів опуст у очереті,
і скиглив хлопець сам на переметі.
33.
Давно з криниці напоїли скот,
за Ту гаєві гори сонце сіло,
і підвели до зоряних висот
тумани сиві волохате тіло,
і в тінь Руда взяла, неначе в рот,
те дерево, що з берегів стреміло
і стовбурами блискало в простір,
щоб став гадав, що скалить зуби звір.
34.
Уже світилося у Чичок в хаті
із причілкового вікна на став,
і на воді, по темноті рогатій
від рям тремтіли назнаки хреста,
і журавель на тлі небесних хартій
у вилицях скрипіти перестав,
узнавши, що і в Господа закони
на небі без жаднісінької коми.
35.
А хлопець все сидів на місці тім,
де ниць нова лежала Навсікая,
і на худім коліні молодім
лежала в його книжка золотая,
а в лотоках гукало щось: "Ходім
туди, де грається рибина зграя" —
і сльози бігли в його по виду
і в палятурку стукали тверду.
Коли ж на хуторі у стражі первій
у калатушку дід закалатав,
а з-за Руди завили пси на стерві,
чорніші від нічної зграї ґав, —
схопився хлопець ввесь в напрузі нервів,
щоб не дивитися уже на став,
що проковтнув би неньку і домівку
і опрощення з ласкою довіку...
ПРОЯСЕНЬ
Та болять ручки, та болять ніжки,
що зустрівся тяжко, що побачив трішки.
СОН
37.
Блищав із сволока на цвясі гас,
уже на сон укручений в оселі,
хоч і погойдувався раз-проз-раз
і окружалами водив по стелі;
і, на лежанці закипівши в час,
неначе камінь у пісок пустелі,
рядном укрита, тиха мов блакить,
дрімала мати вже не першу мить.
38.
І в запічку мішок з пшоном на клоччі,
і поцяцькований сріблом очкур,
і глечики, і деко, проти ночі
напоготовлені на припічку,
і мисник з давнини, але без порчі:
на міднім кільці і міцнім гачку,
уставлений мисками й тарілками
і писаними, з кришталю чарками. ..
39.
І з квітками вікно під рушником,
і стіл, неначе у новій сорочці,
і в нього з краю ринка з молоком,
і кухлик, певно куплений в цім році,
і добре вичищений ніж піском
в мілкій ріці на кам'янистім боці,
і паляниця без цілушки вже
на рушнику з питльованим коржем ...
40.
І груба сторчова через господу
підряд з постелею на тапчані,
і цокання про сонце і негоду
годинника нічній дичавині,
і тягарець, похожий на колоду,
і ланцюжок і мухи в нім нудні, —
все, все трималося на самотині,
щоб не відлинув сон від господині.