Раєвський поїхав у місто — я вирушив з ним; ми в’їхали в місто, яке являло собою дивну картину. Турки з пласких дахів своїх похмуро дивились на нас. Вірмени шумливо товпились у тісних вулицях, їхні хлопчаки бігли перед нашими кіньми, хрестячись і повторюючи: "Християн! Християн!" Ми під'їхали до кріпості, куди входила наша артилерія; з крайнім здивуванням зустрів я тут мого Артемія, який уже роз'їжджав по місту, незважаючи на суворий наказ нікому з табору не відлучатися без особливого дозволу.
Вулиці міста тісні і криві. Будинки досить високі. Народу багато,— крамниці були замкнені. Пробувши в місті годин зо дві, я повернувся до табору; Сераскір і чотири паші, взяті в полон, були вже тут. Один паша, худорлявий дідусь, страшенний клопотун, жваво говорив нашим генералам. Побачивши мене у фраку, він спитав, хто я такий. Пущин дав мені титул поета. Паша склав руки на груди і поклонився мені, сказавши через перекладача: "Благословенний час, коли зустрічаємо поета. Поет брат дервішу. Він не має ні батьківщини, ні благ земних; і тоді, як ми, бідні, дбаємо про славу, про владу, про скарби, він стоїть нарівні з володарями землі і йому поклоняються".
Східне привітання паші всім нам дуже сподобалось. Я пішов подивитись на Сераскіра. При вході до його намету зустрів я його любимого пажа, чорноокого хлопчика років чотирнадцяти, в багатому, арнаутському одязі. Сераскір, сивий старик, зовнішності звичайнісінької, сидів у глибокій тузі. Біля нього була юрба наших офіцерів. Виходячи з його намету, побачив я молоду людину, напівголу, в баранячій шапці, з дубиною в руці і з міхом (outre*) за плечима. Він кричав на все горло. Мені сказали, що це був брат мій, дервіш, що прийшов вітати переможців, його насилу відігнали.
ПОДОРОЖ В АРЗРУМ
ПІД ЧАС ПОХОДУ 1829 РОКУ
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ
Арзрум. Азіатська розкіш. Клімат. Кладовище. Сатиричні вірші. Сераскірський палац. Харем турецького паші. Чума. Смерть Бурцева. Виїзд із Арзрума. Дорога назад. Російський журнал.
Арзрум (що неправильно називається Арзерум, Ерзрум, Ерзрон) заснований близько 415 року, в часи Феодосія Другого і названий Феодосіополем. Ніякого історичного спогаду не поєднується з його ім'ям. Я знав про нього тільки те, що тут, за свідченням Гаджі-Баби, піднесені були перському послові, на задоволення якоїсь образи, телячі вуха замість людських.
Арзрум вважається головним містом в Азіатській Туреччині. В ньому налічувалось до 100 000 жителів, але, здається, число це надто перебільшене. Будинки в ньому кам'яні, дахи покриті дерном, що надає місту надзвичайно дивного вигляду, якщо дивитися на нього з висоти.
Головна сухопутна торгівля між Європою і Сходом іде через Арзрум. Але товарів у ньому продається мало; їх тут не викладають, що помітив і Турнфор, який писав, що в Арзрумі хворий може вмерти через неможливість дістати ложку ревеню, тимчасом, як цілі мішки його є в місті.
Не знаю виразу, який був би безглуздіший за слова: азіатська розкіш. Ця приказка, напевне, народилася під час хрестових походів, коли бідні рицарі, залишивши голі стіни й дубові стільці своїх замків, побачили вперше червоні дивани, строкаті килими й кинджали з кольоровими камінчиками на рукоятці. Нині можна сказати: азіатська бідність, азіатське свинство та ін., але розкіш є, звичайно, приналежність Європи. В Арзрумі ні за які гроші не можна купити того, що ви знайдете в крамниці з дрібним товаром першого-ліпшого повітового містечка Псковської губернії.
Клімат арзрумський суворий. Місто побудоване в улоговині, яка підіймається над морем на 7 000 футів. Гори що оточують його, вкриті снігом більшу частину року. Земля безлісна, але плодоносна. Вона зрошена безліччю джерел, і скрізь пересічена водопроводами. Арзрум славиться своєю водою. Євфрат тече за три версти від міста. Але фонтанів усюди безліч. Біля кожного висить залізний ківшик на ланцюгу, і добрі мусульмани п’ють і не нахваляться. Ліс привозять із Саган-лу.
В Арзрумському арсеналі знайшли багато старовинної зброї, шоломів, лат, шабель, які ржавіють, можливо, з часів Годфреда. Мечеті низькі і темні. За містом знаходиться кладовище. Пам'ятники — це звичайно стовпи, прибрані кам'яною чалмою. Гробниці двох або трьох пашів відрізняються більшою вигадливістю, але в них немає нічого красивого; ніякого смаку, ніякої думки... Один мандрівник пише, що з усіх азіатських міст лише в одному Арзрумі знайшов він баштовий годинник, але й той був зіпсований.
Нововведення, що їх затіває султан, не проникли ще в Арзрум. Військо носить ще свій мальовничий східний наряд. Між Арзрумом і Константинополем існує суперництво, як між Казанню і Москвою. Ось початок сатиричної поеми, створеної яничаром Аміном-Оглу.
Стамбул гяури нині славлять,
А завтра їх тяжкі ряди
Його, немов змію, розчавлять
І підуть геть — в ганьбі ославлять.
Стамбул заснув і жде біди.
Стамбул не молиться пророку,
В нім правду давню і глибоку
Лукавий Захід взяв як є,—
Стамбул для розкоші й пороку
Моління й шаблю продає.
Стамбул одвик від поту битви
І п'є вино в часи молитви.
Там віри полумінь погас,
Там жони по базару ходять
Чи шлють бабусь у пізній час,
А ті мужчин в хареми вводять,
На варті євнух спить щораз.
Та не такий Арзрум нагірний,
Многодорожний наш Арзрум,
Бо ми не в розкоші невірній,
Не п'ємо в чаші непокірній
Огонь вина, розпусту й шум
Ми помстимось: одні фонтани
Нас поять в тишині нічній;
Юрбою злою пізно й рано
Джигіти наші мчаться в бій
Ми, як орли, до жон ревниві,
Хареми наші мовчазливі
У непроникності своїй *.
Я жив у сераскіровому палаці в кімнатах, де був харем. Цілий день бродив я по незліченних переходах з кімнати в кімнату, з даху на дах, зі сходів на сходи. Палац здавався розграбованим; Сераскір, думаючи тікати, вивіз з нього, що тільки міг. Дивани були обдерті, килими зняті. Коли гуляв я по місту, турки підкликали мене і показували мені язик. (Вони вважають всякого франка за лікаря). Це мені набридло, я ладен був відповідати їм тим же самим. Вечори проводив я з розумним і люб’язним Сухоруковим; подібність наших занять зближувала нас. Він говорив мені про свої літературні плани, про свої історичні дослідження, початі колись ним з такою ревністю і удачею. Обмеженість його бажань і вимог справді зворушлива. Шкода, коли вони не будуть здійснені.