— А наша м'язова сила там не зменшиться?
— Ніякою мірою. Замість того, щоб, підстрибнувши, піднятися на один метр, ти підіймешся вгору на шість.
— Отже ми будемо геркулесами на Місяці! — скрикнув Мішель.
— І ще, крім того, — зауважив Ніколл, — якщо зріст селенітів пропорціональний масі їх планети, вони мають ледве 30 сантиметрів заввишки.
— Ліліпути! — зауважив Мішель. — Тоді я гратиму роль Гуллівера. Ми здійснимо казку про гігантів! Ось користь того, що ми залишили нашу планету й почали подорож у сонячному світі.
— Хвилинку, Мішелю! — перебив Барбікен. — Якщо ти хочеш грати роль Гуллівера, відвідуй тільки менші планети, як-от Меркурій, Венера або Марс, маса яких трохи менша за масу Землі. Але не наважуйся відвідувати великі планети: Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, бо там вже ролі зміняться, і ти сам будеш ліліпутом.
— А на Сонці?
— На Сонці, коли його щільність учетверо менша за щільність Землі, то його об'єм у 1 324 000 разів більший, а тяжіння в 27 разів більше, ніж на поверхні нашої земної кулі. Зберігаючи всі пропорції, жителі мали б там бути у середньому близько 60 метрів заввишки.
— Тисяча чортів! — вигукнув Мішель. — Я був би там лише пігмеєм, мурашкою.
— Гуллівером у гігантів, — сказав Ніколл.
— Правильно! — додав Барбікен.
— І було б не зайвим захопити кілька гармат, щоб захищатися.
— Марна праця! — заперечив Барбікен. — Твої ядра не мали б ніякого ефекту на Сонці і впали б униз, піднявшись лише на кілька метрів.
— Оце так штука!
— Певна річ, — відповів Барбікен. — Тяжіння на цьому величезному світилі таке значне, що предмет, який мав на Землі вагу 70 кілограмів, на Сонці важитиме 1 930. Твій капелюх — десяток кілограмів. Твоя сигара — півфунта. Нарешті, якби ти впав на Сонце, то твоя вага була б така, — приблизно 2 500 кілограмів, — що ти не міг би підвестися.
— От чорт! — вимовив Мішель. — Тоді довелося б мати маленький портативний підіймальний кран! Гаразд, друзі мої, задовольнімось на сьогодні Місяцем! Пізніше ми побачимо, чи варт поїхати на Сонце, де не можна води напитися без коловорота, який тягнув би склянку до вуст.
Розділ IX
НАСЛІДКИ ВІДХИЛЕННЯ
Якщо не за кінець подорожі, то, принаймні, за силу, надану снарядові поштовхом, Барбікен уже не турбувався. Снаряд перейшов нейтральну лінію. Отже, він не залишиться нерухомим на точці, де врівноважуються тяжіння Землі й Місяця. Лишилась тільки одна можливість — що під впливом місячного тяжіння ядро досягне своєї цілі.
То було падіння з 36 730 кілометрів висоти на планету, де, щоправда, вага не може бути більша, ніж 1/6 земної ваги. Проте, це було жахливе падіння, проти якого треба було негайно вжити всіх застережних заходів.
Ці заходи були двох видів: одні повинні були послабити удар у момент, коли снаряд торкнеться місячного грунту; другі повинні були затримати і через це зробити не таким страшним його падіння.
На жаль, Барбікен не міг тут послабити удар тими засобами, які так вдало послабили струс під час пострілу. Перегородки ще існували, але води, що правила за пружину, не вистачило; не можна ж було використовувати для цього запас, дорогоцінний запас на той випадок, якщо протягом перших днів не буде знайдено води на місячному грунті.
Крім того, цього запасу було зовсім недосить, щоб зробити пружину. Шар води, на якому лежав перед відльотом непроникливий диск, становив не менш як один метр заввишки на поверхні 6,6 квадратних метрів. Мавши в об'ємі 6,6 кубічних метрів, він важив 6 600 кілограмів. Тепер у запасі не було і п'ятої частини такої кількості. Доводилося відмовитися від цього, такого потужного засобу послабити удар.
На щастя, Барбікен, не задовольнившись тим, що застосував воду, припасував ще до рухомого диска великі пружинні буфери, призначені зменшувати удар об дно після того, як горизонтальні перегородки будуть розбиті. Ці буфери залишилися, треба було тільки налагодити їх і встановити на місце рухомий диск. Усі ці речі легко було припасувати, бо їх вага була ледве помітна. Потрібних інструментів не бракувало.
Незабаром припасований диск лежав на цих стальних буферах, як стіл на своїх ніжках. Тут виникла одна незручність: нижній ілюмінатор був затулений, і мандрівники не мали змоги спостерігати крізь нього Місяць, коли вони перпендикулярно падатимуть на нього. Але доводилося від цього відмовитись. Крім того, через бокові отвори можна було ще бачити широкі місячні краї, як бачать Землю з гондоли аеростата.
Витратили годину роботи, щоб приладнати диск. Отже, було по півдні, коли ці приготування були закінчені. Після нових спостережень Барбікен виявив, на превелику досаду, що снаряд недосить нахилився, щоб упасти. Здавалося, він рухався кривою лінією, паралельною Місяцеві. Нічне світило велично виблискувало у просторі, тимчасом як з протилежного боку денне світило запалювало свої вогні.
Це становище починало непокоїти.
— Чи долетимо ми? — спитав Ніколл.
— Будемо сподіватися, що долетимо, — відповів Барбікен.
— Ви боягузи, — зауважив Мішель Ардан. — Ми прилетимо, і ще швидше, ніж надіємося.
Барбікен знову взявся до роботи, розташовуючи прилади, призначені сповільнити падіння.
Треба пригадати сцену мітингу в Темпа-Тауні, у Флоріді, коли капітан Ніколл був ще ворогом Барбікена і Мішеля Ардана. Отже, тоді капітанові Ніколлу, який запевняв, що снаряд розіб'ється, як скло, Мішель відповів, що він сповільнить своє падіння за допомогою відповідно розміщених ракет.
Справді, потужні ракети, приміщені позаду на дні снаряда, випускаючи продукти горіння навколо, могли відштовхнути снаряд у протилежний бік і певною мірою загальмувати падіння ядра. Щоправда, ці ракети мали горіти в порожняві, але кисню для них не бракувало б, бо вони самі постачали б його, як місячні вулкани, вибуханню яких не заважає відсутність атмосфери навколо Місяця.
Отже, Барбікен мав запас ракет у маленьких нарізних стальних гарматках, загвинчуваних у дно снаряда. Зсередини ці гарматки доходили до рівня підлоги. Назовні вони висувалися на 20 сантиметрів. Їх було двадцять. Отвір, зроблений у диску, давав змогу запалити ґноти, що сполучалися з ракетами. Все діяння їх відбувалося зовні. Горюча суміш була закладена в кожну гарматку. Досить було вийняти металеві затички у дні і встромити замість них гарматки, які повинні були зайняти ті самі дірки.