Отож хто поручиться, що деякі власники сонцесяйної зброї поводилися біля радгоспних байраків інакше?!
— Червоноград! — сповістив кондуктор і почав одбирати квитки.
Було щось близько одинадцятої, і на станції залишилось мало червоноградських красунь і хлопців.
Мій юний друг легко вистрибнув з вагона.
У Червонограді він прожив перші й найкращі двадцять років свого життя, тут йому була знайома кожна билинка. І все ж, озирнувшися, він сумно схилив голову, і юнацьке зітхання вихопилося йому з грудей:
— І цілуватися хочеться, і ні з ким!
А він же ж з Червокограда виїхав лише два-три роки тому! Життя страшенно швидко біжить! Давня істина? Але вічно нова. Та не тільки він зітхнув. Б} ло іще й інше зітхання, але з цілком іншої причини.
Жили-були колись у Червонограді три сестри Колосяк. І всі три красуні. Олена, Тетяна, Оксана. За ким червоноградських хлопців найбільше "перемерло", то це за ними. Тільки котра на Більовку ступила ніжкою, як уже по всій Більовці: "Он Колосяк Тетяна!", "Он Оксаночка!". Один ша-хівський хлопець, ївженя Іван, з природи удався вайлакува-тий, незграбний, з себе русявий, понурий; коли не глянь — все повзе з червоноградської гори, носа в книгу встромивши. Так оте ївженя знайшло дорогу до міської бібліотеки. А там був каталог. Такий товстий, як найтовща бухгалтерська книга. А в тому каталозі чудеса. Ви тільки вчитайтеся — яке дивне сполучення слів: Кнут Гамсун. Містерія! До того часу той чудій знав лише одну містерію — Шевченків "Сон". А це, бач, ще одна. Вже саме таке відкриття важило бозна-скільки. А слово "Кнут"! Ні, все в цій книжці незвичайне. "І я візьму її!" — подумав той шахівський дідько і підвів очі на бібліотекарку.
Завжди там сиділа симпатична червоноградська дама Поліна Михайлівна. На шахівську потороч вона ніколи не звертала жодної уваги: взаємини між ними були суто ділові, отож цілком нормальні. Ну, отож. Підвів очі... І похитнувся. По той бік столу стояла Оксана. І дихала. І всміхалася. Привабна, як казка! Телепень закам'янів, дивився на Оксану, очей звести не міг. Не міг і.слова вимовити. З ним ніколи такого ще не траплялося. Вже якось оформив одержання книги і одійшов від стола, намагаючись не хитатися. Та у присінках не витримав, до стіни прихилився. ї почув, як Поліна Михайлівна сказала Оксані: "Ну, хіба ж так можна! Ти ж його убила на смерть!" А та відповіла: "Та хіба ж я могла подумати! Отакий вовкулака!.."
Ми з юним другом спинилися на пероні. З гарного пасажирського салатового вагона ще виходили люди. Начебто вже всі вийшли. Та ось на площадку вийшов ще один пасажир. Жінка. Сліпучої червоноградської вроди. Це була Оксана. На пероні одразу засяяла люстра на тисячу свічок. Стало далеко видно. Стало багато видно. Тільки не колишньому шахівському вовкулаці. У нього замерехтіло в очах, і він скис. Похитнувся. Єдине, чого йому вистачило в ту мить,— це хоробрості, запхнувши в гортань язика, пробубоніти: "Доброго вечора..." Вона здивовано глянула, і не знати було з ієрогліфів на її чудовому лобі,— пізнала вона його чи ні. Певне, ні, хоч пустила на лице лагідну усмішку ввічливості, які завжди мають в запасі наші червоно-градські Євині доньки. Бо хоч усмішка грала, а в очах напружено бився здогад — де вона його бачила? Може б, і пригадала, та на пероні з'явився новий персонаж — червоноградський візник, всіма знаний Стешенко. Ще здалеку, забачивши Оксану, він загукав:
— Оце так зустріч! Здрастуй, Оксанко! А я як знав! Все мене щось підштовхує: іди та іди на перон! А це тут ти! Ну, здрастуй, серденько! Де твоя валіза?.. Ах, боже мій! Яка зустріч, яка зустріч!
Натовп роздався перед Оксаною. За нею слідом рушив Стешенко. Вона ще раз скосила погляд у мій бік. І на боже-стзеннім чолі її не відбилось нічого. Бідолашний шахівський вовкулака був побитий вдруге і тепер уже назавжди.
Щоб розігнать меланхолію, я й собі подався до візників, з якими у мене точилася півгодинна суперечка: скільки з мене взяти — карбованець чи п'ятнадцять. Я стояв за карбованець, вони ж гуртом за п'ятнадцять. Як?.. їхати через Берестову?! Та ще й через греблю? Та там же з обох боків греблі Луг чорними стінами чорніє. А в тому Лузі болота, твань, драговиння і чорт болотяний. На ріжках у нього ліхтарики. Присвітить він тими ліхтариками запізнілому мандрівникові, коли того лиха година в Луг занесе серед ночі, та й заведе в свою чортову пастку. Ступне туди людина — і одразу в драговиння по пояс. Хоче видряпатися — так куди! Хоче вистрибнути — та ще глибше вгрузне. Зрозуміє, куди вскочила, та й почне кричати: "Кара-вул! Хто в бога вірує, рятуйте!" Шахівка тут-таки, одразу ж за Лугом. Чують люди, хрестяться, гомонять між собою: "От бачите, ще одного заманила нечиста сила, щоб її господь спопелив!" Проклянуть отак, а в луг ніхто й не подума поткнутися — які вночі жарти із чортом!
Трохи підрісши і вилюднівши, я зрозумів, що є чорти, охоронці драговиння і кальних безодень болотяних, а є й інші. Наприклад, є охоронці мостів. Ці, як відомо, живуть під мостами. Під мостом через Берестову — теж. Та цього я напевне ствердити не можу, хоч і робив належні експерименти. Вчився я в Червонограді на другій зміні. Додому ходив увечері і навіть пізно ввечері. За роки навчання, може, з півсотню разів спускався під міст. Та в ті літа чорти вже, видно, на Берестовій під мостом не водились. Чи, може, не наважувались являтися мені, бо я й сам був, як казали шахівські дівчата, за чорта страшніший!
Серед візників у Червонограді був такий собі дядько Трирог, щось гірше за самого чорта, бо той мав лише два роги. Де з'являвся Трирог, там Гриць безп'ятий шанобливо уступався з дороги.
Отож ми зустрілися, і між нами почалася така розмова: Трирог. То, кажете, вас до Шахівки? А знаєте скільки це верст? Чи й у п'ятнадцять вберете! Ні, п'ятнадцять карбованців, і ні копійки менше!
51. Коли правду сказати, дядьку Трироже, то п'ятнадцять не п'ятнадцять, а всі тридцять верстов буде! Судіть самі! Від вокзалу до залізничного мосту — п'ять верст; від залізничного мосту до Тридцятого млина, колись млина Кричевського,— п'ять верст; від Тридцятого млина до моста через Берестову — п'ять верст; від моста до греблі, що іде через луг,— п'ять верст; від греблі до Шахівки — ну, а всього буде більше як півтори-дві версти...