— Ох, безталанна істота! — вигукнув лікар.— Як не допомогти їй? Шкода, що я не багатий, бо я сподіваюся вилікувати її від цього кохання.
— І ви хочете, щоб я співчував її недолі? — спитав граф, виймаючи з кишені руку; проте лікар не побачив у ній кредитки, якої його покровитель, здавалося, шукав.— Таж такі втіхи я ладен би оплатити всім своїм статком! Ця жінка відчуває, живе. Якби Людовік П'ятнадцятий міг устати з могили, хіба не віддав би він королівства за три дні життя й молодості? Чи не так учинили б мільярди мерців, мільярди хворих, мільярди старих?
— Бідолашна Кароліна! — вигукнув лікар.
При цьому імені граф де Гранвіль здригнувся, схопив лікаря за руку, і тому здалося, що він потрапив у залізні лещата.
— Її звати Кароліна Крошар? — спитав голова суду зміненим голосом.
— Так ви її знаєте? — промовив лікар здивовано.
— А негідника звати Сольве?.. О, ви дотримали слова! — вигукнув голова суду.— Ви схвилювали мене. Страшнішого відчуття я не спізнаю до того дня, поки моє серце не обернеться на прах. Це потрясіння — ще один дарунок, піднесений мені пеклом, та я все ж таки поквитаюся з ним.
В цей час граф із лікарем дійшли до рогу вулиці Шоссе д'Антен. Голова суду зупинився; біля тумби стояв один із тих нічних волоцюг з кошиком за плечима та з гирлигою в руці, яких під час революції жартома прозвали членами комітету розшуків. У тандитника було суворе обличчя, схоже на ті, які обезсмертив Шарле у своїх безшабашних карикатурах.
— Що, часто знаходиш ти у старих лахах тисячофранкові білети? — спитав у нього граф.
— Буває, хазяїне.
— І ти їх повертаєш?
— Залежно від обіцяної винагороди.
— Ось такий чолов'яга мені й потрібен! — вигукнув граф, показуючи тандитникові тисячофранковий білет.— Візьми і запам'ятай: я даю тобі цього папірця за однієї умови: ти повинен розтратити всі ці гроші в шинку, напитися доп'яна, завести бійку, відлупцювати коханку, попідбивати очі приятелям. Це підніме на ноги сторожу, фельдшерів, аптекарів і, може, навіть жандармів, королівських прокурорів, суддів, тюремників. Не міняй нічого в цій програмі, інакше сатана рано чи пізно помститься тобі.
Щоб правдиво зобразити цю нічну сцену, треба було б уміти орудувати олівцем, як Шарле і Калло, чи пензлем, як Тенірс і Рембрандт.
— Ось я й поквитався з пеклом і дістав утіху за свої гроші,— проникливо сказав граф, показуючи здивованому лікареві на лице тандитника, яке годі було описати,— сердега застиг із роззявленим ротом.— Щодо Кароліни Крошар,— вів далі граф,— то хай вона сконає в муках голоду й спраги, чуючи лемент умирущих дітей, усвідомлюючи всю ницість свого полюбовника. Я не дам ні сантима, щоб вибавити її від страждань, а вас я не бажаю більше знати, бо ви їй допомогли...
Граф покинув остовпілого Б'яншона і зник у пітьмі; простуючи з юнацькою легкістю, він прудко дійшов до вулиці Сен-Лазар і біля під'їзду свого особняка з подивом помітив карету,
— Пан королівський прокурор приїхали годину тому і бажають переговорити з вами, ваша вельможність,— доповів йому камердинер.— Вони чекають у спальні.
Помахом руки Гранвіль відпустив служника.
— Чому ви знехтували мій наказ? Адже я заборонив своїм дітям з'являтися до мене без виклику,— сказав старий своєму синові.
— Батьку,— відповів королівський прокурор поштивим і невпевненим голосом,— смію надіятися, що ви мені пробачите, коли вислухаєте мене.
— Ваша відповідь цілком добропристойна. Сідайте,— сказав старий, показуючи молодикові на стілець.— Говоріть,— ходитиму я чи стоятиму, прошу вас не звертати на мене уваги.
— Батьку,— почав барон,— сьогодні о четвертій дня якийсь хлопець, майже підліток, був спійманий у мого друга на крадіжці. Цей хлопець послався на вас, він видає себе за вашого сина.
— Як його звати? — здригнувшись, запитав граф.
— Шарль Крошар.
— Годі, — сказав батько владним голосом. Він заходив по кімнаті в цілковитій мовчанці, якої син не зважувався порушувати.— Сину мій...— Ці слова було вимовлено таким лагідним, таким батьківським тоном, що молодий судовик затремтів.— Шарль Крошар сказав правду. Я дуже радий, що ти прийшов, мій любий Ежене,— додав старий.— Ось, візьми,— провадив він, простягаючи синові чималу паку кредиток.— Тут велика сума, застосуй її в цій справі, як визнаєш за потрібне. Я покладаюся на тебе і заздалегідь схвалюю всі твої розпорядження як у теперішньому, так і в майбутньому. Ежене, хлопчику мій, підійди, поцілуй мене. Можливо, ми бачимося востаннє. Завтра я подам королю прохання про відставку; я їду в Італію. Якщо батько і не зобов'язаний звітувати перед дітьми про своє життя, то він усе-таки повинен заповісти їм досвід, за який дорого заплатив долі: адже мій досвід — частина вашої спадщини! Коли ти надумаєш одружитися,— провадив граф, мимоволі здригнувшись,— не роби легковажно цього кроку, найважливішого з усіх, до яких нас приневолює суспільство. Постарайся ретельно вивчити вдачу жінки, з якою ти захочеш себе зв'язати. Крім того, спитай у мене поради, я сам хочу скласти про неї думку. Брак взаєморозуміння між подружжям, хоч би яка тому була причина, призводить до жахливих нещасть,— рано чи пізно ми буваємо покарані за нехтування законів суспільного життя. Я напишу тобі про все це з Флоренції. Батькові, а надто коли він має честь бути головою верховного суду, негоже червоніти перед своїм сином. Прощавай.
Париж, лютий 1830 — січень 1842 р.
=========================================
Примітки склав Дмитро Наливайко
Повість була написана весною 1830 р. і того ж року опублікована у збірці "Сцени приватного життя". У першому виданні вона називалася "Доброчесна жінка", назва "Побічна сім'я" з'явилася 1842 р., коли Бальзак включив її до "Людської комедії". Соціально-побутова за своїм змістом, повість засвідчувала утвердження письменника на шляху реалізму. Вона цікава насамперед тим, що в ній піддані критиці релігійний догматизм і святенництво, а також соціальна практика церкви. Малюючи образ графині де Гранвіль, яка підпала під вплив церковників, Бальзак показує, як руйнівно діє релігійна догма на людську особистість, до яких морально-психологічних спотворень вона призводить. Повість "Побічна сім'я" започаткувала тему релігії і церкви, яка посяде значне місце в "Людськії комедії" (романи "Сільський священик", "Селяни", повість "Турський священик" та ін.). Але якщо на подальших творах на цю тему тією чи іншою мірою позначилася доктрина легітимізму, прибічником якої Бальзак проголосив себе 1832 р., то в повісті "Побічна сім'я" її трактування близьке до традиції просвітницького вільнодумства XVIII ст. Разом з тим ця повість — один з перших творів (поряд з оповіданням "Вендетта"), де Бальзак звертається до життя соціальних низів, де виразно проявляються його демократичні симпатії. Графині де Гранвіль протиставлена Кароліна Крошар, "паризька робітниця", яка "існувала тільки зі своєї голки". В її образі втілені кращі жіночі риси, яких так бракує її суперниці.