Серед дикунів південних островів капітан Сароль і набрав собі спільників.
Він обіцяв віддати їм на розграбування багатющу "перлину Тихого океану", жителів якої він збирався винищити всіх до єдиного. У числі дикунів, що чекали його появи у Ероманга, були місцеві мешканці та з сусідніх островів, відокремлених один від одного вузькими морськими протоками, — головним чином, мешканці Танни, розташованого лише в тридцяти п’яти милях на південь. Цей острів послав Саролю сильних бійців, уродженців округу Ваніссі, лютих шанувальників бога Теаполо, які ходять майже зовсім голими. Прибули також тубільці з Чорного берега і Сангалло — з найнебезпечніших районів.
Але з того, що північна група відносно менш дика, не слід робити висновку, ніби вона не вклала своєї частки у справу капітана Сароля. На північ від острова Сандвіч знаходиться острів Епі з вісімнадцятьма тисячами жителів. Там бранців з’їдають: тулуб віддається юнакам, руки і
ноги людям зрілого віку, а нутрощі віддають собакам і свиням. Є і острів Паама, населений лютими племенами, які ні в чому не поступаються тубільцям Епі, і островів Малекула з його канаками — людоїдами. Нарешті є острів Аврора, один з найнебезпечніших, де білі зовсім не селяться: кілька років тому тут був перебитий екіпаж французького катера.
З усіх цих островів капітан Сароль теж отримав підкріплення.
Коли Стандарт —Айленд прибув і опинився в кількох кабельтових від Ероманга, капітан Сароль дав сигнал, якого очікували тубільці.
Протягом декількох хвилин по скелях, ледве видних з води, три —чотири тисячі дикунів перебралися на плавучий острів.
Небезпека дуже велика, так як новогебрідці, що напали на Мільярд-Сіті, здатні на будь-яке насильство, на будь-яку жорстокість. Їм допомагає раптовість нападу, і озброєні вони не тільки довгими ассегаями — списами з кістяними наконечниками, що завдають небезпечні рани, не тільки стрілами, отруєними рослинною отрутою, але також рушницями Снайдерса, які в ходу на всьому архіпелазі.
Як тільки почався цей напад, так добре підготовлений Саролем, довелося поставити на ноги солдат, моряків, службовців, всіх здорових і боєздатних чоловіків Стандарт-Айленда.
Сайрес Бікерстафа, комодор Сімкоо, полковник Стьюарт зберегли повну холоднокровність. Король Малекарлії теж запропонував свої послуги, бо, втративши з молодістю свою силу, він не втратив хоробрості. Тубільці знаходяться ще досить далеко, у Бакборт-Харбора, де начальник порту намагається організувати опір. Але, без сумніву; нападники скоро кинуться до міста.
Негайно віддається наказ закрити ворота в огорожі Мільярд-Сіті, де зібралося на весільне торжество майже все населення. Слід очікувати, що поля і парк піддадуться спустошенню. Доводиться побоюватися, що обидва порти і енергетичні установки можуть бути розгромлені і що батареї Хвилеріза і Корми будуть знищені, — але запобігти цього немає можливості. Якщо противник зверне на це місто гармати Стандарт-Айленда, це буде найбільшим нещастям, яке тільки може статися, але ж цілком імовірно, що малайці вміють ними користуватись.
Перш за все за пропозицією короля Малекарлії в мерію переводять основну частину жінок і дітей.
Величезна будівля муніципалітету занурена в глибокий морок, як, втім, і весь острів: електричні установки перестали працювати, так як механікам довелося рятуватися від нападників.
Однак завдяки передбачливості комодора Сімкоо зброю, яка зберігалася в мерії, роздано солдатам і морякам. В боєприпасах у них не буде недоліку. Залишивши міс Ді з місіс Танкердон і місіс Коверлі, Уолтер приєднався до групи, в якій знаходяться Джем Танкердон, Нет Коверлі, Калістус Менбар, Пеншіна, Івернес, Фрасколен і Себастьєн Цорн.
— Ну от, я ж казав, що все це скінчиться таким чином!.. — бурмоче віолончеліст.
— Але ж ще нічого не скінчилося! — вигукує пан директор. — Ні, не скінчилося, і наш дорогий Стандарт-Айленд не потрапить в руки зграї піратів!
Добре сказано, Калістус Менбар! Цілком зрозуміло, що ти палаєш гнівом, —адже ці негідники новогебрідці перервали настільки чудове свято!
Так, треба сподіватися, що вони отримають відсіч: вони мають чисельну перевагу і в той же час мають всі переваги нападаючої сторони.
Постріли, як і раніше лунають далеко в районі портів. Капітан Сароль почав з того, що зупинив обертання гвинтів, щоб Стандарт-Айленд не міг далеко відійти від острова Ероманги, де знаходиться операційна база тубільців.
Губернатор, король Малекарлії, комодор Сімкоо, полковник Стьюарт, утворили комітет оборони, спершу пропонували зробити вилазку. Але тоді довелося б пожертвувати дуже великою кількістю захисників, а зараз кожна людина на рахунку. Чекати пощади від цих дикунів не можна, — так само як не можна було чекати її від хижаків, що заполонили Стандарт-Айленд два тижні тому. До того ж, щоб легше було розграбувати плавучий острів, тубільці можуть спробувати посадити його на скелі Ероманга...
Через годину нападники перебувають вже у решітки Мільярд-Сіті. Вони пробують проломити її, але вона не піддається. Вони намагаються перелізти через неї, але їх відганяють постріли захисників.
Оскільки не вдалося застигнути Мільярд-Сіті зненацька, в нічному мороці виявляється не так-то просто прорвати лінію оборони. Тому капітан Сароль відкликає тубільців на поля і в парк, де вони будуть чекати світанку.
Між чотирма і п’ятьма ранку горизонт на сході починає світлішати.
Солдати і моряки під начальством комодора Сімкоо і полковника Стьюарта розділилися на дві половини — одна залишається в мерії, інша зосереджується в сквері обсерваторії, бо можна припускати, що капітан Сароль спробує в цьому місці прорватися через огорожу. А так як ні на яку допомогу ззовні розраховувати не доводиться, треба будь —якою ціною перешкодити тубільцям проникнути в місто.
Члени квартету приєдналися до захисників, які йдуть за своїми офіцерами до самого кінця П’ятої авеню.
— Врятуватися від фіджійських канібалів, — вигукує Пеншіна, — і бути вимушеним захищатися від канібалів новогебрідських!..
— Ні чорта, цілком-то вони нас не з’їдять! — заперечує Івернес.
— О, я буду захищати себе до останнього шматочка! — вторить йому Фрасколен.