Четверо друзів роблять свій туалет в комфортабельній ванній кімнаті, обладнаній всіма сучасними удосконаленнями: тут і забезпечені градусниками крани з гарячою і холодною водою, умивальні тази, які механічно спорожнюються, електричні нагрівачі для ванни, для щипців, пульверизатори з есенціями і духами, електричні вентилятори, механічні щітки— до одних просто підставляють голову, до інших досить прикласти одяг або чоботи, щоб відмінно вичистити їх і навести глянець. В кімнаті є, звичайно, годинник; всюди спалахують електричні лампочки, варто тільки простягнути руку — і численні кнопки дзвінків і телефон дають можливість негайно зв’язатися з будь-якою зі служб готелю.
Втім, Себастьєн Цорн і його товариші можуть зноситися не тільки з готелем, а й з різними кварталами міста і, може бути, — як вважає Пеншіна, — навіть з будь-яким містом Сполучених Штатів Америки.
— Або навіть обох півкуль, — додає Івернес.
А поки вони чекають слушної нагоди для подібного досвіду, в сім сорок сім їм передають телефонограму англійською мовою:
"Калістус Менбар бажає доброго ранку шановним членам Концертного квартету і просить їх, як тільки вони будуть готові, спуститися до їдальні "Ексцельсіор-Готелю", де їм буде поданий перший сніданок".
— "Ексцельсіор-Готель"! — вимовляє Івернес. — У цього караван-сараю розкішна назва.
— Калістус Менбар — це наш любий американець, — зауважує Пеншіна, — і ім’я в нього теж досить звучне.
— Друзі мої, — вигукує віолончеліст, чий шлунок так само був схильний командувати, як і сам його власник, — якщо вже сніданок поданий, підемо снідати, а потім...
— А потім... прогуляємося по місту, — додає Фрасколен. — Але що це за місто?
Так як наші парижани вже зовсім, або майже зовсім, готові, Пеншіна відповідає
по телефону, що через п’ять хвилин вони з’являться на запрошення містера Калістуса Менбара.
І ось, покінчивши з туалетом, вони направляються до ліфта, який спускає їх у просторий хол. В глибині широко розкрита двері їдальні — обширної зали, яка виблискує позолотою.
— Я весь у вашому розпорядженні, панове!
Цю фразу з шести слів вимовляє вчорашній знайомий. Він з тих людей, яких начебто знаєш вже давно, як то кажуть — "цілу вічність".
Калістусу Менбару років п’ятдесят-шістдесят, але він виглядає сорокап’ятирічним. Ріст у нього вище середнього, живіт злегка видається; руки і ноги міцні і сильні; хода тверда; він повний сил і пашить здоров’ям, якщо дозволено так висловитися.
Себастьєн Цорн і його друзі неодноразово зустрічали людей цього типу, а в Сполучених Штатах — досить часто. Голова у Калістуса Менбара величезна, кругла, покрита ще не посивілим світлим і кучерявим волоссям, яке розлітається в різні боки, як листя, що гойдається вітром, обличчя рум’яне, жовтувате; досить довга борода розділена на два пасма, що загострюються на кінцях; верхня губа поголена, куточки рота злегка підняті, губи складені в усмішку, найчастіше —глузливу; зуби виблискують білизною слонової кістки; товстий ніс з ніздрями, які роздуваються, щільно вріс в перенісся, над яким — дві вертикальні складки; на носі пенсне на срібному ланцюжку, тонкому і гнучкому, як шовкова нитка. За склом пенсне виблискують живі очі з зеленуватою райдужною оболонкою і палаючими зіницями. Цю голову з’єднує з плечима бичача шия. Тулуб міцно укріплений на м’ясистих стегнах, ноги прямі, а ступні дещо вивернуті.
Калістус Менбар одягнений у просторий діагоналевий піджак тютюнового кольору. З нагрудної кишені висовується кінчик нарядної носової хустки. Білий, низько вирізаний жилет на трьох золотих ґудзиках. Від однієї кишені до іншої простягся масивний ланцюг; на одному його кінці хронометр, а на іншому —крокомір, не кажучи вже про численні брелоки, які дзвеніли між ними. Ця виставка ювелірних виробів доповнюється цілою серією перснів, що прикрашають товсті червоні пальці. Сорочка бездоганної білизни, туго до блиску накрохмалена, з трьома блискучими діамантовими запонками, з великим відкладним коміром, який майже закриває краватку з вузької золотисто —коричневої тасьми. Просторі смугасті брюки, які поступово звужуються донизу, і шнуровані черевики з алюмінієвими пряжками.
Що стосується фізіономії янкі, то, хоча риси обличчя його дуже виразні, за цією виразністю нічого не приховується, — такі лиця бувають у людей, які ні в чому не сумніваються і які, як кажуть, "пройшли крізь сито й решето". Чоловік він напевно дуже спритний, а також енергійний, про що свідчать міцність його мускулів, різкі складки надбрів’я і стислі щелепи. Нерідко він розкотисто регоче, але якось в ніс, так що його сміх більше схожий на глузливе іржання.
Такий Калістус Менбар. Побачивши членів квартету, він підносить свого крислатого капелюха, до якого дуже підійшло б страусове перо по моді часів Людовика XIII. Він потискує чотирьом артистам руки і підводить їх до столу, де вирує чайник і димить традиційна печеня. Він весь час говорить, не даючи співрозмовникам перебити його ні одним питанням, може бути саме для того, щоб ухилитися від відповідей, — розписує красу міста, надзвичайні обставини, при яких те виникло, і після закінчення сніданку завершує свій просторовий монолог такими словами:
— Вставайте, панове, і йдіть за мною. Я тільки хочу вас попередити...
— Щодо чого? — запитує Фрасколен.
— У нас суворо заборонено плювати на вулицях.
— Та в нас і немає такої звички... — протестує Івернес.
— Відмінно!.. Вам не доведеться платити штрафів.
— Не плювати... в Америці!.. — бурмоче Пеншіна здивовано і водночас недовірливо.
Важко було б роздобути в провідники більш чудового чичероне, ніж Калістус Менбар. Місто він знає досконально. Він обізнаний, кому належить кожен особняк, знає, хто живе в кожному будинку, і немає жодного перехожого, який не вітав би його з дружньої фамільярністю.
Місто правильно розплановане. Широкі проспекти і вулиці з балконами над тротуарами перетинаються під прямим кутом, утворюючи щось на зразок шахової дошки. У цьому геометричному плануванні проявляється єдність архітектурного задуму, який, однак, не виключає різноманітності. Стиль фасадів і внутрішнє оздоблення будинків не підпорядковані жодним правилам, крім фантазії будівельників. За винятком деяких торгових кварталів вулиці забудовані будинками, які швидше нагадують палаци. Тут парадні двори і витончені флігелі, фасади — урочисті й стильні; всередині — безсумнівно розкішне убрання; позаду будинків зеленіють такі великі сади, що їх цілком можна назвати парками. Все ж треба зауважити, що дерева, мабуть недавно посаджені, ще не розрослися. Те ж саме можна сказати і про сквери. Розбиті на схрещені основних магістралей міста, вони засіяні травою, такою яскравою і свіжою, яка буває в англійських садах, і засаджені всілякими рослинами помірного і жаркого поясів, які ще не отримали з ґрунту досить соків для повного розвитку. І ця особливість являє вражаючий контраст з природою даної частини американського Заходу, багатого гігантськими лісами, які перебувають поблизу від великих каліфорнійських міст.