— Та там нікого немає!..
— Як немає? А Вольнер де? — суворо подивився Вознесенський на Рампа.
— Вольнер ще по обіді поїхав до Домашова й не повертався.
— В якій справі?
— А я відки знаю? — Рамп змінив насмішкуватий тон на задиркуватий.
Полковник одвернувся і кинув жандарям:
— Обшукати!..
У кімнаті почався трус. Висунули шухляди стола, перевернули ліжко. В ліжку нічого не знайшли, в столі забрали паку листів.
Книжкову шафу особливо старанно переглядали. Книжки були німецькі та англійські, їх, як цілком безпечні, відклали. Нарешті одному жандареві пощастило.
— Політичиська книжка, ваше високоблагородіє! Вознесенський узяв грубого тома й прочитав:
— "Политическая экономия. Учебник для высших учебных заведений. Одобрено Министерством народного образования для высших учебных заведений Российской Империи".
— Дурню! Поклади книжку на місце!
Цей прецедент розвіяв важку атмосферу між жандарсь-ким полковником та головним управителем.
— Чи не такий само Вольнер злочинний, як і та книжка? — усміхаючись, запитав Рамп.
— Дещо за ним числиться,— невиразно висловив думку жандар і наказав кинути труса. Потім підійшов до якогось панка в цивільному одягові, що ввесь час метушився по кімнаті, і передав йому згорнутого папера.
— На цукроварню, до тих... При потребі стріляйте! Жандар із шпиком вийшли, а полковник під руку з Рам-
пом пішов до його кабінету.
Коли вони сіли один проти одного в кріслах, полковник почав:
—• Справа серйозна. Між нами кажучи, Вольнер небезпечний революціонер. Про маєтки він брехав. Я маю точні відомості. Він син емігранта-анархіста Вольнова і змінив своє прізвище на чужоземне.
— Не може того бути!
— Це так. Він хтів викрасти через мою доньку документи, але моя Ніна не так вихована... У нього тут знайомства... їх зараз арештують, ви самі побачите, з ким він мав зв'язки...
Рамп бігав по кімнаті надміру схвильований.
— Та невже ж мене обдурено? — хлопнув він себе по лобі.
— Неймовірно, але факт! — усміхнувся жандар.
— Тоді послати в Домашів затримати його!
— Все зроблено, не турбуйтесь...
Вже починало світати, як полковникові доповіли, що ні Ярового, ні Суленка не знайдено, а в приміщенні так само нічого цікавого.
— Втекли негідники! Подати мені екіпаж!
В ранковій імлі полковник проїхав до цукроварні, а Рамп довго ходив по кімнаті, аж доки не заснув на канапі.
Жандарі нічого не знайшли, крім револьвера, в кімнатці Суленка, який і записали в реєстр речових доказів.
Повернувся полковник з маєтку незадоволений.
— У них тут, певно, круговий шпіонаж — інакше як вони могли довідатись про труса!
Рамп вкрай був знервований. Він бігав по кімнаті, забувши про гостя, і тільки льокай, що покликав обідати, вивів його з тяжкого задуму.
Коли після обіду полковник почав збиратись додому, він пошепки сказав Рампові:
— Я лишу двох жандарів на підмогу стражникові... Рамп перебив його:
— Не треба, як що, то я сам управлюсь...
— Гаразд... Це буде краще... Я на вас покладаюсь — а "ті" не будуть боятись...
Розділ дванадцятий
Село заворушилось. Управитель пообіцяв "набити морду", як хто звернеться до нього по "гривеника".
Це він заявив двом парубкам-делегатам, що прийшли говорити з Рампом з приводу недоплачених грошей.
Парубки пішли, потоптавшись коло порога Рампового кабінету.
"Сволота,— думав Рамп, випровадивши посланців,— на всьому хочуть зірвати!"
Таке думав управитель, хоч добре знав, що з його наказу загадували поденним по сімдесят копійок, а виплатили по шістдесят. Це дало маєткові за кілька день до чотирьох тисяч зиску.
Розмова з посланцями була напередодні трусу. За час трусу Рамп забув про неї, й тепер, випровадивши жандарів, згадав, і якось несподівано ця згадка занепокоїла його.
"Чортзна-що! Дрібниці вже нервують. Доведеться полікувати нерви!"
Одягнувшись, як звичайно, Рамп звелів закульбачити коня, щоб проїхати до молотарок.
Коло найближчої молотарки люди у куряві ворушились біля соломотрясу, засмальцьований кочегар пхав у пельку паровикові паливо, а на горі ожереду з десяток хлопців укладали золотаву солому.
Не злізаючи з коня, підкликав доглядача:
— Що тут у тебе? Як робота?
— Добре... тільки народ щось неспокійний...
— Як то?
— Нахваляються...
— Це за гривеник?
— Так...
— А скільки з копи виходить?
Останнє запитав Рамп, щоб одвести очі доглядачеві од власного занепокоєння, і, почувши відповідь, яку не слухав, повернув коня і поїхав до другої молотарки.
На півдорозі управитель зупинився, подивився на маєток і помчав туди.
Дома Рамп поклав узяти себе в руки. Він пішов до контори й зарився в ділові папери, але думка летіла од старанно написаних рядків, і перед очима вертівся Вольнер у білих рукавичках. От він посміхнувся і кинув якогось до-тепа.
Раптово задзвонив телефон. Рамп приклав трубку до вуха.
— Хто?
Дзвонив з підсобного хутора економ.
—— Робітники на молотарках хвилюються... Треба викликати охорону...
Рамп несподівано для себе залютувався.
Йолоп, скот безрогий! Сволоч! Зараз же, щоб духу Твого на хуторі не було! Хто хвилюється? В морду бити, падлюк!..
Він кинув трубку й упав на крісло. Зробилося гидко на душі, і Рамп, ні на кого не дивлячись, вийшов з контори. Вдома випив брому й ліг на канапу.
Розділ тринадцятий
Як сідало сонце, Вольнер з товаришами зліз на землю і сів, очікуючи ночі в суточках між двома ожередами. Темрява насувалась якось мляво. Товариші сиділи мовчки, а як почули десь за ожередами хрускіт стерні під чобітьми, затаїли дихання.
Хтось наближався до стогів, а незабаром у проміжкові між двома ожередами з'явилася людська постать і зупинилася. Далі вона рушила до одного ожереда і, нагнувшись, чимсь зашаруділа. Раптом спалахнув сірник і освітив обличчя людини.
— Хведь! — не втримавшись, вигукнув Яровий. Постать скам'яніла, а сірник погас.
Яровий підійшов до Хведя і взяв його за плече. Хведь тремтів.
— Не бійся,— тихо сказав Яровий на вухо Хведеві і повів його в закуток до Суленка й Вольнера.
— Не бійся, Хведю, ми не видамо... Палить хотів? Суленка Хведь знав найліпше.
— Ой хлопці, тільки нікому не кажіть!..— Коли ж дізнався, що поруч сидить не хто інший, як панич-практи-кант, він боязко замовк.