З великого хвилювання Маркові зайшлося серце. Він відчував, що ось-ось заплаче на радощах. Так воно й сталося: Марко плакав, обнімав Маркуса і цілував його в обидві щоки, а Маркус тиснув Маркові руку.
— Ти вдоволений? Тобі сподобався наш маленький сюрприз? Чи гарний у нас оркестр? — запитав Маркус і, звернувшись до членів неіснуючого уряду, додав — Як бачите, іспит він склав успішно.
— З чого це видно? — запитав поважний чоловік у халаті.
— Бачите, він плаче. Він сам не знає, чому плаче, гадає, що з радощів, бо вертається додому. А насправді він плаче, розлучаючись з нами, бо збагнув, що любить нас і шанує, що багато дечого навчився у нас. Ми ж здобули ще одного друга. Ну як, варта була справа заходу? Рішення відпустити його додому — доречне і справедливе.
Кажучи це, Маркус витяг коника з ангара на доріжку і, тримаючи його за вуздечку, востаннє потиснув руку малому серенійцеві. Марко ладнався був сісти верхи, та зупинився. Він побіг на край доріжки, зламав ялинкову гілочку з чудернацькими плодами і притиснув її до грудей.
— Можна мені взяти її з собою? Я б хотів її посадити на моєму балконі в Тестаччо. Чи, може, краще посадити її на площі? Коли ялинка виросте, то я зріжу кілька галузок і висаджу на наших площах.
— Ми не знаємо, — усміхнувся один міністр, — чи наші рослини приймуться на Землі.
Маркус теж був схвильований. Мабуть, уперше побачив він, що серенієць може любити свою стару Серену так само, як він свою планету.
— Земля дістане іншу назву, — весело вигукнув Марко, сідаючи верхи на коника. — Ось побачите, вона зватиметься "Планетою Новорічних Ялинок".
Конвалієва пилюка
Марко прокинувся, почувши ласкавий та ніжний мамин голос:
— Вставай, сонько, день народження вже минувся.
Настав ранок, треба до школи йти.
— Який сьогодні день? — спитав Марко, сідаючи на ліжку.
— А як ти гадаєш? Учора було 23 жовтня, сьогодні 24 жовтня. Вчора був твій день народження, хіба ти вже забув? — відповіла мама і показала на коника, дідусевий подарунок, що, здавалося, сумно виглядав у вікно. Марко стрибнув з ліжка і заходився оглядати коника. Під правим вухом у коника чорніла дірка, наче від кулі: то його прошив метеорит, коли вони пролітали повз Сатурн.
Марко мерщій кинувся до ліжка, схопив одну пантофлю і понюхав.
— Що ти робиш? Чи ти з глузду з'їхав? — засміялася мама.
Маркові аж на душі полегшало: пилюка на пантофлі пахла конвалією. Це він там, на планеті, запилився. Отже він побував там справді, отже, чудесна мандрівка не сон] Хутчій би гілку знайти! Де поділася гілка, що її він одламав з ялинки біля аеропорту? Та хоч як Марко шукав, але так і не знайшов. Мабуть, її здуло космічним вітром! коли коник мчав із швидкістю багатьох мільйонів кілометрів на секунду, щоб опинитись на Землі до світанку.
А шкода! Тепер буде нелегко перетворити Землю на Планету Новорічних Ялинок, зробити її гідною наших друзів, що очікують цього там, на далеких сузір'ях. Нелегко, але можливо.
— До праці! — вигукнув Марко, скидаючи з себе піжаму, з кишень якої посипалося м'ятне конфетті.