Роги змовкли. Стомлені собаки спали вже на псарні.
— Вернімось, — промовила молода жінка, і вони рушили назад.
Доходячи вже до замку, вона сказала млосним голосом:
— Я так зморилась, що зараз піду в постіль, друже мій.
А коли він хотів обняти її для останнього поцілунку, вона
випорснула в нього з рук, кинувши на прощання:
— Ні… я спати хочу… Хто мене любить, той за мною…
За годину, коли мертва тиша огорнула замок, барон,
по-вовчому крадучись, вийшов із своєї кімнати і обережно постукав у двері до коханої. Вона не відповідала, — він спробував одчинити сам. Двері були незамкнені.
Спершись на вікно, вона марила. Він упав їй до ніг, цілуючи їх шалено крізь нічну одежу. Вона не промовила ні слова, тільки пестливо перебирала його волосся своїми тонкими пальцями.
Аж от вона відхитнулась, ніби наважилась на щось велике, і сказала йому твердим, хоча й тихим голосом:
— Я зараз вернусь. Почекайте.
І палець її, простягнений у нічному сутінку, показав на ліжко, що невиразно біліло в глибині кімнати.
Тоді він, схвильований, вражений, з тремтячими руками, швидко навпомацки роздягся і пірнув у свіжі простирадла. Він розкішно простягся, майже забувши про кохану, — такий приємний був цей дотик чистої білизни для його втомленого рухом тіла.
Вона не верталась: певне, тішилася, примушуючи його мучитись від жадання. У ніжній млості він заплющував очі і віддавався мріям про солодку хвилину, що от-от мала настати. Та поволі тіло його обважніло, думки затуманились, заслалися млою. Втома знемогла його, він заснув.
Він спав міцним, непереможним сном змореного мисливця аж до самого світання.
Раптом крізь напіввідчинене вікно почувся крик півня,
що сидів близько на дереві. Барон кинувся від цього несподіваного дзвінкого голосу і розплющив очі. Почуваючи біля себе жіноче тіло, лежачи на незнайомому ліжку, не тямлячи ще як слід, де він і що з ним, барон сонно промурмотів:
— Що? Де це я? Що там таке?
А вона, що не спала всю ніч, придивляючись до цього чоловіка з розкуйовдженим волоссям, з червоними очима, з товстими губами, відповіла зневажливо, як звичайно говорила зі своїм мужем:
— Нічого. То півень проспівав. Спіть собі, пане, не турбуйтесь.