— Юристи як діти,— сказала вона, сяйнувши усміхом,— вони не знають "не можна", а тільки "дай"! Я недавно в газеті читала, якийсь юрист вимагав переглянути статус недоторканості депутатів. Якогось там директора птахофабрики треба було судити, а він депутат райради. І вже дай тому юристові права на всіх! Чи й ви такий?
Нарешті вона зверталася до нього? Щоправда, при свідках і не зовсім доброзичливо, але ж до нього!
— Я не звик себе розхвалювати,— сказав він. Вона знову вся зосередилася на роботі своїх рук,
і Твердохліб злякався, що він так і піде ні з чим. Знайшов, не сподіваючись, і втратить тепер безнадійно.
— Ми так і не домовились,— обережно промовив він.
— Про віщо?
— Ну... Я б справді, коли ваша згода, хотів поговорити... Мені доведеться довго займатися тут... Справа досить неприємна, а я хотів бути максимально об'єктивним... Ваша допомога...
Наталя засміялася легко і якось відчужено.
— Що ж. Викликайте. Я вже не згадуватиму про свою недоторканість... Але не в робочий час. Роботи не кину. У нас бригадний підряд. Так що тільки після роботи. Згода?
— Згода.
У Твердохліба зрадливо тремтів голос. Та що там голос? Все в ньому тремтіло, і він ненавидів себе за це. Та водночас пойняла його сила молода, вперта мало не до нахабності. Він дістав записник, видер аркушик, ретельно вималював номер свого службового телефону, поклав Наталці на столик біля горщечка з примулою.
— Мій службовий телефон. Подзвоніть, будь ласка, коли матимете час.
Хотів додати: "І бажання", але стримався.
— А коли загублю? — засміялася вона.
— Тоді з вашого дозволу я прийду ще і знову напишу вам номер свого телефону. Я впертий.
— Та вже бачу.
Він ішов з цеху, знав, що вона не дивиться йому вслід, бо вся її увага на точних операціях, а як же кортіло, щоб метнула бодай один погляд, подарувала йому хоч єдиний зблиск своїх несамовито молодих очей.
— Що будемо дивитися далі? — нагадала про своє існування Жанна і так налякала цим запитанням Твердохліба, що він не зумів нічого відповісти. Дивився на дівчину й мовчав.
— Мені доручено вас супроводжувати,— пояснила Жанна.
— А, супроводжувати? Дуже вдячний... дуже... Давайте подякуємо нашому гостинному господареві, і супроводжуйте мене... Власне, мені вже пора... Давайте просто на прохідну... Тим часом розповісте мені про ваше об'єднання... В загальних рисах. Що вважатимете найцікавішим...
З його поведінки ніхто не подивувався тільки тому, що він був з прокуратури.
І ніхто б не здогадався, що перед ними просто дуже нещасливий чоловік, якому соромно за свою незграбну душу.
Він ходив од одного до іншого і всіх умовляв не знати й про що, намагався перед кожним виявити запобігливість, принижувався і осмішнювався, і ніхто не міг збагнути, що сталося з Твердохлібом.
До знайомого старшини, що чергував унизу:
— Тут до мене можуть прийти, так ви вже... Щоб, знаєте, делікатно, з усією чулістю... Це не просто молода жінка — депутат міськради... Важливий візит.
— Та Федоре Петровичу,— гудів старшина, надимаючи щоки.— Та хіба ж ви мене не знаєте? Прийдуть — зустрінем честь по честі. Нема питань.
Тоді до секретаря їхнього відділу. У Савочки всі помічники — тільки чоловіки.
— До мене можуть прийти, але не за викликом, а мовби добровільно, бо це депутат міськради, то я вже попрошу вас, щоб без формальностей, на випадок, що мене на той час не буде...
— Депутат без формальностей,— забубнів секретар,— всі депутати без формальностей, на те вони й депутати, щоб без формальностей...
— Це молода жінка,— вимушений був уточнити Твердохліб,— вона згодилася допомогти мені, допомогти слідству...
— Жінка — то вже депутатка,— завів свою повторювальну машину секретар.— Депутат — це чоловік, а жінка — депутатка. Понаплутували в термінології, ніякого порядку. Як жінка може бути депутатом, коли вона депутатка?..
Твердохліб побував і в Нечиталюка, знаючи, який у того язичок.
Мікрофон республіканського радіо.
— Слухай, Нечиталкж. Може бути, що до мене з "Імпульсу"... Ну, тут будуть люди, бо справа, сам знаєш... Доведеться простежити шляхи кількох тисяч телевізорів. Куди, коли, кому вони пішли і яким чином... Єгипетська каторга, а не робота...
— Старий, начальство вірить у твої творчі можливості! — потираючи руки, весело вигукнув Нечиталкж.
— Ну, ще все передчасно... Ще побачимо... А тут у мене... Я б тебе попросив... Може прийти сюди одна молода жінка, так щоб ти не подумав чого... Але вона... Ну, ти розумієш...
Нечиталкж схопився з-за свого столу, оббіг Твердохліба, зазирнув йому в обличчя з одного й з другого боку.
— Ну, старий, ти даєш! Побачення в прокуратурі? До цього навіть я не додумався! А чому? Боюся Савочки! Побачить красиву молоду жінку — капець!
— Яке побачення? Що ти вигадав! — замахав руками Твердохліб.— Я ж кажу: "Імпульс". Вона з "Імпульсу". Цех "Фарада-2А", передовий бригадир.
— Фарада-шарада. Старий, можеш покластися на Нечиталюка! Навіть у коридор не вийду! І всіх вимету! Хіба що сам у шпарку, як миша,— одним оком. Ти ж хочеш, щоб оцінили?
— Не розумію, про що ти,— ображено знизав плечима Твердохліб, ідучи з Нечиталюкового кабінету і думаючи про те, чи треба ще когось попереджати, чи вже досить?
Наївність його не мала меж.
Тільки тепер згадав, що тоді, стоячи біля Наталки на відстані протягнутої руки, не наважився навіть поглянути на дівчину уважно. Все було ніби в тумані, і той туман ще й досі стояв йому перед очима.
Хоч пам'ять, виявляється, все ж таки ухопила щось у свої міцні сіті, і тепер, хоч і без видимої охоти, обдаровувала Твердохліба своєю дорогоцінною здобиччю, і він знов ніби опинився там, у цеху, і за маленьким столиком, прикрашеним горщечком з ніжною примулою, бачив: попелястий халатик-безрукавка, голі смагляві руки, висока тонка шия і постать тонка в'ється перед очима, немов смаглявий дим. Наталка, Наталя, Наталочка...
Якою далекою від ніжності була його юридична душа!
Через свою наївність і простакуватість вій обдзвонив усю прокуратуру про те, що до нього має хтось прийти, що візит мало не на державному рівні, а Наталка не йшла, і над Твердохлібом десь, мабуть, уже підсміювалися. Так йому й треба! Так і треба!.