— Прекрасна думка, — задумливо кивнув учитель. — Я б щасливий був, зустрівши таку, як ти, ученицю, на дорогах Європи… тоді, в ті примарні віки. Може, доля повернулася б для мене іншим боком…
— Тоді? — з притиском запитала дівчина. Він глянув на неї з подивом, а Гейя, ніби раптово засоромив-шись, почала підкидати у багаття нову порцію хмизу. — Що ж далі? На чому я зупинилася?
— На тому, що в кожній квіточці є отвір у безмірність…
— Ні, то я ухилилася… Про енергію зла… Війна зупинилася тому, що всі жахнулися — люди й звірі. Всі хочуть жити. Ядерна довбня перелякала світ. Протистояння нагніталося в сфері економіки, соціології, релігії, ідеології. Людям належало втямити, що ноосферна війна ще страшніша, бо в полі розуму втаємничено корені космогенезу та антропогенезу. Загорілися вогнища нових поєдинків, які дали метастази на різні ділянки земно-го організму. Прокинулися навіть найменші народи, почали вимагати достойного прикладення своїх правічних сил і прав. Переосмислювалося значення духовності й прагматизму, потреб тіла і душі. Першість духу владно стукала в серце нових поколінь. Відроджувалися прадавні школи аскетизму, вилущувалися з архаїчного місти-чного лахміття, ставали потребою нової космічної людини.
Планету потрясли інформаційні бурі. Біологічна основа людини опиралася наступу технологічних нова-цій, бо розум збагнув абсурдність безконтрольного розвою інформаційної потужності, орієнтованої на зовніш-ній світ, на тримірність. Ми ледве не потрапили у страшний колапс автоматичних пристроїв. Власне, люди й не опиралися потоку зручних речей, пристроїв, можливостей, що обплутували їх своєю гіпнотичною привабливіс-тю, доступністю, псевдонеобхідністю. Але допоміг випадок. У надрах інформаційних комплексів зародилася своєрідна хвороба, епідемією прокотилася по Планеті і в космічному просторі. Виходили з ладу навіть найменші прилади, пов’язані з використанням інформаційних пристроїв. Зупинялися машини, кораблі, падали з неба літаки, пропадали в просторі ракети, задихалися в закритих приміщеннях люди, гинули в шахтах, під во-дою. За кілька тижнів технологічна катастрофа знищила кілька мільярдів жителів Землі. Жодна війна минулого не мала таких наслідків. Ми зрозуміли, що вузький шлях відчуженого пізнання, відчуженої технології — руйні-вний, неприродний.
— І що ж ви зробили, Гейє?
— Почали вивчати інші напрямки — біологічний, психологічний, заходилися шукати вартості в архаїч-них системах. Деякі успіхи є, проте торжествуючий звір не здається. А разом з тим… відкриваються нові фак-ти, які показують, що ми й досі блукаємо між трьома деревами, що колапс не подоланий…
— У чому ж нині той колапс? З чого мурується стіна космічного інферно?
— Мені тяжко пояснити тобі все… тим більше що саме ти, мій учитель Радан, один з шукачів нової сте-жки пізнання. Зрозумій, як мені тяжко знаходити слова, щоб відтворити символ небезпеки, про яку ми розмов-ляємо… Наприклад, таке… Ми посилаємо кораблі до далеких зірок…
— Чудово! — загорівся Радан. — Лише п’ятсот літ минуло, а ви вже простягаєте руки до далеких братів!
— Зажди! До контакту ще далеко. Річ в тім, що й досі зоряний світ мовчить. Або ми не знаємо його мови, або маємо справу з таємничим світоглядним феноменом. Кораблі, про які я сказала, не можуть пройти певну ділянку простору. Навігаційні прилади спрямовують їх до певної мети, скажімо, до зірки Сиріус… але згодом невідома сила повертає корабель крутою дугою назад… Як це відбувається, неможливо проаналізувати. Ми ніби в титанічній часово-просторовій спіралі. Масштаби її величезні, але тюрма є тюрма… Де причина, в чому справа? Є кілька думок. Одна така: ми падаємо в Чорну Діру. Ти не знаєш, що це таке? Розумію — Джордано про це не міг знати. Це — зірка, котра погасла, спресувалася так щільно, що її не видно, навіть промені світла не покидають тієї пастки. Своєрідна часово-просторова прірва, в яку ллється субстанція Космосу. Дехто ствер-джує, що ми вже у надрах Чорної Діри, що сам час і простір є породженням такої ситуації. Уявляєш, перед якою дилемою стоїть цивілізація? Прадавня ідея рятунку, про яку твердили мудреці, набуває далеко не містич-ного значення. Дехто замислюється над можливістю виходу з космічної пастки по духовних каналах світобудо-ви, через інші простори й часи. Але для цього треба міняти тіло, душу, напрямок пізнання. Ти, мій учитель, як-раз прихильник відчайдушних дій і проектів…
— А церква, релігія? — задумливо запитав Радан. — Куди кличе вона? Чи віднайшлися містки між запо-вітами релігій і науковим пізнанням?
— Може, краще тобі самому порозмовляти з лідерами релігій? — сказала дівчина. — Наприклад, з Па-пою Римським?
— Хіба це можливо? — вражено озвався Радан.
— Атож. Тепер ієрархи інакші, аніж в минулі страшні часи. Все міняється, все шукає спільності. Планета перед Новим Народженням, хіба можна в таку пору не мінятися? Звір гарчить, але ж і безодня все ближче й ближче. Знаєш що, учителю! Поки що досить. Ми повернемося назад. Я попрошу дозволу в Світової Ради, щоб показати тобі всю динаміку сучасності. Певна, вони дозволять. Ти даєш згоду?
— Веди мене, Гейє. Веди в хащі нового світу. Може, ваші бурі й змагання заглушать ревище минулих монстрів…
Частина третя
Блакитні повстанці
Морська вода і найчистіша, й найбруднгша: для риб вона пиття й рятунок, для людей — заеибель і отрута.
Вічність — дитя, котре грає в шашки, царство дитини.
Прагнучи до меж душі, їх не розшукаєш, навіть якщо прой-деш весь космос, — таке глибинне царство Логоса.
Один дорівнює тисячам, якщо він найкращий.
ГЕРАКЛІТ
РОЗСИПАНІ ЗНАКИ
Речислав того ж дня вилетів на Алтай. Магнетон приземлився на Катунському космодромі в Уймонській долині. Головного Детектива Планети зустрічали найближчі помічники, які вже приступили до розслідування таємниці втечі. Привітавшись, Речислав дав їм знак іти за ним. У повній тиші всі зібралися в кабінеті головного Диспетчера космодрому. Детектив глянув на далекі пасма гір, що виднілися у широкому вікні, важко зітхнув і запитав, не дивлячись зокрема на когось:
— Пощастило здобути конкретні факти… що розкрили б причини втечі, методи, співучасників?