Роздуми Речислава перебив сигнал міжпланетного екстравиклику. На екрані попливли рядки повідом-лення:
"ЧЛЕНОВІ СВІТОВОЇ РАДИ РЕЧИСЛАВУ. ТЕРМІНОВА ІНФОРМАЦІЯ. Експеримент Радана, члена Світової Ради, закінчився катастрофою. Як Вам відомо, була здійснена спроба проаналізувати стан часового ототожнення суб’єкта з історичною реальністю, що досліджується. В даному випадку вивчалася епоха середньовіччя, конкретно — психомоделювання образу Джордано Бруно. Радан не сприйняв гіпнонаказу про ви-хід з експериментального потоку, повністю переживши трагічну смерть великого мученика. Експериментатору не пощастило повернутися до актуальної свідомості, він повністю в полоні ототожнення з образом Джордано. Учений під наглядом найкращих фахівців у Верхньодніпровському пси-центрі. Просимо врахувати страшну небезпеку ПСІЛ-апаратури для сучасності, прискорити розкриття злочину, доручене Вам…"
Речислав схвильовано підхопився з крісла, заходився міряти кімнату з кутка в куток. Ще цього не виста-чало!
Навіть наймогутніший розум неспроможний впоратися із небезпекою. Треба мобілізувати всіх психоло-гів та юристів, щоб загнати джипа назад. А як? Заборона? Історичні прецеденти чітко свідчать: силою зупинити психовибухи неможливо, то — марна річ! Потрібні парадоксальні канали для потоку чуттєвої й розумової енер-гії. Ба, чи не про це говорив Віктор-Будяк? У його фантазуванні щось актуальне прокльовується, чи не слід все-таки законтактувати з енергійними юнаками та дівчатами, щоб спільними зусиллями віднайти достойну стеже-чку з пекельної ями психічного лиха?
Не встиг він отямитися від пережитого шоку, як знову ввімкнувся екран екстразв’язку, і в чорному кубі з’явилася об’ємна постать Крона — відомого всій Планеті члена Координаційної Ради Геї-Землі, котрий остан-нім часом виконував обов’язки Голови. Тривожний погляд ученого зупинився на обличчі Речислава.
— Вітаю тебе, друже!
— Вітаю і я тебе, Кроне!
— Ти отримав повідомлення про Радана?
— Тільки що…
— Тримайся, друже! Наступне повідомлення ще тяжче.
— Що сталося?
— Група юнаків та дівчат з Алтайської Дитячої Республіки, захопивши експериментальний космокрей-сер "Прометей", стартувала в невідомому напрямку.
Речиславу перехопило подих, він подався до екрана, ніби жадаючи схопити Крона за руки.
— Хто саме… Чи відомо, хто здійснив утечу?
— Так, відомо. Ти недарма хвилюєшся. Один з порушників — твій син Віктор… або, як він сам себе ве-личає, Будяк.
— О ясні зорі! — стукнув себе кулаком по голові Речислав. — Дурень, старий дурень!
— Що з тобою?
— Те, що моє місце на смітнику, а не в Світовій Раді! Осел, справжнісінький осел! Кілька днів тому Вік-тор прилетів до мене для серйозної розмови. А я замість того, щоб збагнути парадоксальність ситуації, відмах-нувся від нього. Він буквально заявив мені, що "ми ніколи вже не зустрінемося!"
— Так, — важко мовив Крон, і густі брови ученого суворо зійшлися докупи. — Для Головного Детектива це неприпустимий промах. Але про це потім. Тобі доведеться очолити групу для розслідування того, що стало-ся.
— Чи що-небудь відомо про напрям польоту?
— Анічогісінько. Ти повинен знати, що космокрейсер "Прометей" призначений для часово-просторової інверсії. Його політ неможливо проконтролювати апаратурою, встановленою на диспетчерських Космостанці-ях. Як дітям вдалося захопити крейсер? Про це маєш дізнатися ти!
— І все-таки… хоч що-небудь відомо?
— Досить багато. Втікачі залишили відеозапис своїх прощальних звернень до людей Землі. Кожен з два-надцяти намагався аргументувати, щоб пояснити відчайдушний крок.
— Їх дванадцятеро?
— Так. Шість хлопців, шість дівчаток. Твій Віктор-Будяк — лідер. Проте вирішальну розмову перенесе-мо на потім. Тепер ми знайомимо з надзвичайною ситуацією жителів Планети і Сонячного Космосу. За кілька хвилин ввімкнеться Телеінформ. Слухай, дивися і вирішуй, Речиславе. Я сподіваюся, що на цей раз ти будеш обачніший.
Головний Детектив знетямлено мовчав, все ще неспроможний переварити те, що відбулося. Крон пору-шив мовчання:
— Ти очолиш професійну групу детективів. Ми сподіваємося підключити до вас Радана… якщо він по-вернеться до актуальної свідомості. Без нього це завдання важко вирішити.
— Розумію, розумію, — прошепотів Речислав. — Ця проблема незмірно ширша за рямця юрисдикції чи детективного розслідування. Ах, яка необачність! Ніколи не пробачу собі.
— Гаразд! Пізно каятися. Готуйся до роботи. Я не прощаюся. Уважно прослухай передачу.
Постать Крона розтанула. Натомість в стереоекрані з’явився Алесандро Діас — відповідальний секретар Світової Ради, смаглявий мулат з чорними очима, енергійний, рухливий. Він коротко, виклав зміст надзвичай-ної пригоди, зауважив, що втеча групи дітей має важливе значення для дальшого поступу земного соціуму, закликав серйозно сприймати і аналізувати прощальні звернення втікачів і надсилати свої міркування до Світової Ради. Після цього попередив, що будуть демонструватися відеофільми, передані дітьми вже після старту кос-мокрейсера з Планети.
Одразу ж на екрані з’явилася постать Віктора-Будяка. Речи-славу перехопило подих. Йому здалося, що син сумно й докірливо дивиться прямо йому в очі. Мабуть, такі воно й було, тому що перші слова звернення призначалися саме батькові.
— Татку, я знаю — тобі боляче зараз. Проте сподіваюся, що моя вина зм’якшується нашою останньою розмовою. Гадаю, що тепер матеріалу для роздумів вистачить не лише тобі, а й всім авторитетним людям, у руках яких — доля Землі, доля Людства. Ще раз — прости й прощай, татку! Тепер ти — лише один з людей Планети, а тому моє слово — до всіх!
Будяк якусь мить помовчав, ніби підшукуючи потрібні слова. Потім звів погляд угору, стріпнув кучеря-ми і дружньо всміхнувся.
— Батьки! Постараємося уникнути зайвих слів, зайвих сентиментів. Обійдемося без сльозливих проба-чень і пояснень. Гадаю, що ви зумієте проаналізувати глибину й серйозність проблеми. Ми, безумовно, пору-шили "правила гри", що їх ви нам, власним нащадкам, одвіку нав’язували. Чому? На це треба відповісти…
Чи наш крок буде успішний, чи абсурдний в буттєвій течії, а чи тупиковий… хай розсудить Доля, як ви-щий арбітр Реальності.