Та апологети ортодоксальних учень і правознавці грізно здіймуть застережний перст: посягати на сут-ність закону — злочин! Все рухне, якщо впадуть закони!
Так, нас залякали злочинністю. Нас приспали брехнею, буцімто без закону людство не зможе жити, бо злочини заповенять Планету".
Головний Детектив почухав потилицю, невдоволено ляснув долонею по ковдрі. Це вже камінець в його ділянку. Те ж саме торочить Віктор-Будяк. Невже вони не збагнуть, що ототожнювати закони природи й закони юридичні нема жодного сенсу. Який механізм існує в природі, котрий би регулював поведінку мислячої істоти? Вже на перших сторінках Біблії жевріє вогник застороги: ви повноправні володарі Едему, але ось це — не чі-пайте! Не стрималися, з’їли нещасне яблуко. І породили Кримінальний Кодекс!.. Гм! А чи можна було інакше? Скажімо, не садити тієї провокаційної Яблуні? Або… не творити системи "заборон"?.. Хто зна, хто зна!..
"Будемо чесними: злочинці всього світу не вчинили й тисячної долі тих злочинів, тих мерзот, що за них відповідальні можновладці світу цього, котрі прикриваються фіговими листками закону й права.
Згадаймо криваві походи Риму, Чингіза, Тамерлана, конкістадорів, згадаймо колоніальні війни Британії чи Росії, згадаймо дві останні світові війни, що спопелили сотні мільйонів людських життів, табори смерті Гіт-лера й Сталіна, де знищено й закатовано десятки мільйонів душ, прислухаймося до стогону ув’язнених багатьох інших деспотичних (та й так званих демократичних) держав, уявімо страхітливу лавину страт і терзань впро-довж тисячоліть, лавину, що її обрушив на голову бідолашного людства закон, і тоді ми збагнемо, чому Хрис-тос співчутливо сказав розбійникові, розіп’ятому поруч з ним на хресті: "Істинно кажу тобі: нині ж будеш зі мною в раю!" Бо більшість злочинів — то лише відчайдушні судороги душі, яка не бачить виходу з лабіринту абсурдного життя, не зустрічає радості, що без неї душа сліпне й темніє.
І я збагнув: достатньо проявити волю до пробудження — і людина вільна! Тепер. Негайно.
Прокиньтеся, Зоряні Брати, що задрімали на казковому кораблі, названому Землею, котрий пливе серед дивного, світоносного Океану Безмежності, поміж грайливими хвилями галактик і метагалактик. Прокиньтеся від прадавнього марення! Ви — вільні!
Навіщо нам закон Влади й Сили, що принижує нашу гідність та мрію?
Нам непотрібні ці суди, в’язниці, ці орди насильників, ці установи брехні, ошуканства і юридичного кру-тійства. Нам непотрібні гори паперів, директив, "законів". Нам огидні ці засідання базік, надутих папуг, що ро-зігрують клоунаду під ім’ям законодавства.
Нам потрібна чиста планета, готова прийняти в своє дівоче лоно творчі зернята людського генія, щоб зростити Країну Світла, котра зріє в наших серцях. Нам потрібні дружні тварини, прекрасні брати — дерева й квіти, трави й зірки, чисте небо й нерушиме братерство народів.
Людина чиста, бо вона — Принц Світла! Вона несе у собі все — рятунок і загибель. Віддавши колись че-рез дитячу довірливість потугу свою Узурпатору-Закону, вона більше не повинна кидати скарби серця під ноги тіням вчорашнього дня!
Влада може бути лише одна — Само-Влада. Влада Духу! Всяка інша влада — насилля, бо вона викликає явний або підсвідомий протест. А протест завершується повстанням і розривом. Альтернативна Еволюція має сформулювати завдання: виростити Нову Людину, керовану Владою Свого Духу, Духу Цілості, а не віжками зовнішнього "закону". Навіть діти не повинні відчувати диктату збоку. Вести їх треба так, щоб стежка мужнін-ня й розкриття була радісною й вільною. Тоді з надрів Звіролюдини воскресне Людина Промениста!
Повстань, Світоносна Людино! Повстань, вийди з труни закону!
Вір лише Любові. Самовідданості. Мужності й співстражданню. Особистому прикладу.
Усувай всі диктатури, навіть диктатуру дружби й любові, бо то вже не дружба й любов, котрих вимага-ють!
Ти несеш у собі найбільший скарб — Розум і Любов. Тобі достатньо внутрішнього світла для гармоній-ного співжиття з іншими душами у Всесвіті Краси. Злочинцем тебе роблять закони, що тиранічно обмежують творчу волю і штовхають до деградації.
Зруйнуй, Людино, зовнішні закони, хай засяє Закон Серця!
Не жахайтеся смерті. Її нема! То лиш межа, що відкриває нам нашу власну сутність, опромінену Вели-кою Славою. Відчуйте цю Славу вже тепер, в ілюзорній країні тяжкого життєвого іспиту. Обтрусіте пилюку пройдених стежок з вашого нетлінного вбрання, наблизьте день торжества Держави Світла, до якої прагнуть всі подвижники віків. Женіть геть сум, зневіру і зло! Радість — ваш міст над безоднями! Радістю проходьте понад жахом і хаосом світу! І якщо вам здаватиметься, що ідучий спереду побратим упав у прірву смерті, — не вірте! Він лише зник за поворотом вічної дороги. Нова зустріч — в Батьківськім Домі на Святі Єдності!.."
— Ну й ну! — роздратовано пробурмотів Речислав, відкладаючи убік аркушики. — Змусив мене синочок поринати в еквілібристику прадавніх словес. То там то сям трапляються іскри цікавих думок, власне, їх можна розшукати у манускриптах всіх віків та народів. Проте хлопець пристає з ножем до горла: вирішуй! Що вирі-шуй? Що я маю сказати йому? Ось тут ще кілька опусів. "Серце Світу". Гм! Ще одна претензія! Далі — "Аль-тернативна Еволюція". Ну, це м’якше. Безліч мислителів шукали стежку до Утопії, та щось вона заросла чорто-полохом! Ні, ні, я неспроможний одразу здолати таку купу романтичного маракувашія. Завтра… чи то пак вже нині вранці, я запитаю свого буйного синочка: що я маю вивудити, Вікторе-Будяче, з оцього кучерявого слове-сного хаосу? Яку рибину бодай елементарного глузду спіймати в потоці фантазувань дивака з двадцятого ві-ку?..
ВИБІР
— Батьку, ти прочитав те, що я залишив?
— Дещо. Не все.
— Чому?
— Синку, невже ти волієш, щоб я сп’янів від надмірної порції кучерявих… так, так… саме кучерявих словес!
— І ти не втямив, чому я просив тебе прочитати ці відозви?
— Чому ж, я втямив. Але давай спокійніше. Сідай навпроти мене, зосередься. Гляньмо за вікно, на вер-хів’я Чорногори. Зверни увагу — природа спокійна, монолітна, певна себе. Чи не варто нам уподібнитися їй… не поспішати… Вічність позаду, вічність попереду, а ми…