Та, на Гакове щастя, ненажерливий крокодил ковтнув колись і годинника. Через це Гак завжди міг передбачати крокодилову атаку, почувши з-під води чітке цокотіння: ."Цок-цок! Цок-цок!"
Отже, тепер ви знаєте трохи капітана Гака і знаєте, чому він сердито буркотів на саму лише згадку про Пітера Пена. Але цього разу капітанові думки були перервані криком вахтового, що сидів у бочці, прив'язаний до вершечка найвищої щогли:
— Бачу Пітера Пена!
— Що! Де!— закричав Гак, припавши до підзорної труби, спрямованої в небо.
Він подовгу роздивлявся кожну цяточку, аж доки вистежив на одній хмарині Пітера та дітей, які посідали там відпочити.
— Щоб мені очі повилазили, це справді Пен!— радісно вигукнув капітан Гак.— Свистати всіх нагору!! Каноніри, до гармат! Нарешті він спіймався — тепер уже не втече!
А ті четверо, що сиділи на хмарі, безтурботно роздивлялися навколо.
— Ой Пітере, тут усе точнісінько так, як я собі уявляла,— і затока сирен, і все інше,— сказала Венді.
І щойно вона це вимовила, як чавунне ядро, пущене з піратського корабля, пробило м'яку хмару і, ще мокре, просвистіло повз них. В хмарі залишилась дірка, якраз біля ніг Майкла, і хлопчик здивовано зазирнув до неї. Пітер Пен теж глянув униз і підстрибнув на місці.
— Тривога!—закричав він.— Дзінь Белл, бери Венді й хлопців, та рушайте на острів. Я залишаюсь тут, щоб відвернути на себе вогонь піратів!
Наказ Пітера викликав у серці маленької Дзінь Белл цілу бурю почуттів. Тепер уже час розповісти вам, що феї подобався Пітер Пен і вона дуже сердилась, коли відчувала, що Пітер хоче дружити з якоюсь іншою дівчиною. Отож Дзінь змінила своє ставлення до Венді, бо їй здалося, що Пітер Пен занадто уважний до малої казкарки. Тепер ревнива фея зістрибнула з хмари й помчала до острова, чимдуж тріпочучи крильцями. Своїм нещирим маленьким серцем вона сподівалася, що діти відстануть від неї і вона встигне зробити все, що замислила.
Дзінь Белл, яку всі, хто знав її краще, просто називали Дзінькою, влетіла просто у нетрі, якими поросла Неможлива Країна, і помчала на галявину, де стояло старезне дерево, що давно всохло і звалося Катове дерево. Вона приземлилася на шапочку гриба, перескочила на лискучий листочок, і враз перед нею в сучку відчинилися двері, що вели всередину струхлявілого стовбура. Дзінь вправно з'їхала слизьким хідником і опинилась у підземній кімнатці — таємному помешканні Пітера Пена. Вона підняла страшенний дзенькіт, наче виправдовуючи своє ім'я. Пурхаючи з кутка в куток підземної кімнати, Дзінька тоненько видзвонювала, не даючи собі ні миті спочинку. Вона знала, що не так легко збудити від сну Загублених хлопців, які солодко похропували, схожі на хутряні клубочки.
Врешті вони прокинулись, незадоволені, потяглися і мовчки вислухали Дзінь Белл.
— То Пітер Пен бажає, щоб ми збили причепу Вен-ді?—загукали хлопці.— Веди нас негайно ж!
І вони поспішили на поверхню з підземної схованки.
Коли в повітрі з'явилися втомлені Венді, Майкл та Джон, їх зустріла злива камінців і дрючків. Загублені хлопці особливо намагалися поцілити "причепу Венді". І Венді почала падати. В неї пропали усі щасливі думки, а без щасливих думок ніхто не може літати...
— Ур-ра! Ми піймали причепу Венді!— закричали Загублені хлопці.
Та цієї ж миті прибув Пітер Пен. Ну й розсердився ж він, коли виявив, що хлопці збивали Венді! Він, правда, підхопив її вчасно, перш ніж вона впала на землю. Хлопцям добре перепало.
— Я запросив Венді, щоб вона була нам за маму і розповідала різні цікаві історії. Добре ж ви зустріли її!— сказав Пітер.— Ходімо, Венді, я покажу тобі русалок. А ви, хлопці, забирайте Майкла та Джона і пограйте зінді-янами.
Пітер з Венді полетіли, а хлопці пішли крізь ліс, щоб захопити в полон кількох індіян, коли тих вдасться знайти. Це була улюблена гра Загублених.
Вони тихенько скрадалися, слухаючи голоси лісу.
В лісах, якими поросла Неможлива Країна, було повно диких звірів, але жоден з хлопців не виявив остраху і
А тим часом на іншому кінці острова Венді й Пітер гостювали в русалок у їхній мирній затоці. Та в розпалі жвавої розмови Пітер притулив раптом палець до уст і прислухався.
Повз них пропливав човен з піратського корабля. Помилитись було неможливо, бо у човні стояв сам лихозвіс-ний капітан Гак, а веслував піратський кухар Смі. На кормі ж, біля керма, туго зв'язана шнурами, сиділа Дика Лілея, дочка індіянського вождя, добра приятелька Пітера.
— Вона в нас заговорить,— процідив насмішкувато капітан Гак.
— Вона викаже нам, де живе Пітер Пен, а ні, то ми прив'яжемо її на слизькій скелі Череп, і дівчисько захлинеться в припливній хвилі,— додав Смі.
Але горда і незрадлива Дика Лілея не сказала їм ані словечка.
Венді й Пітер почали гарячково думати, як допомогти хоробрій індіянці. Вони полетіли до скелі Череп. Пітер згадав, що колись він непогано умів наслідувати голос капітана Гака,.і вирішив скористатися цим умінням. Хлопець і дівчина сховались на скелі й дочекалися піратського човна. Капітан Гак пішов шукати місце для страти Дикої Лілеї, і тоді Пітер капітановим голосом звернувся до Смі, наказуючи тому перенести індіянку до печери.
Немудрий кухар вже погодився і навіть відніс дівчину, куди було вказано, але тут з'явився капітан Гак і зразу ж зрозумів, з ким має справу. Пірат зрадів такій нагоді — він вихопив шпагу й кинувся до Пітера Пена, прагнучи проштрикнути хлопця.
Тим часом почався приплив. Вода піднімалася дедалі вище, і, поки Пітер та капітан Гак намагалися скинути один одного в розбурхані хвилі, вода вже дійшла до підборіддя гордій індіянці, що, зв'язана, сиділа в печері. Ще трохи — і Дика Лілея захлинеться! Пітер Пен збив нарешті пірата з ніг — той стрибнув у човен і ганебно втік з поля бою; Пітер і сам не знав, звідки йому додалося сили. Певно, сили завжди додаються, коли потрібно рятувати друга.
Венді й Пен ледве встигли розплутати Дику Лілею, як вода заповнила вже всю печеру. Тільки тепер ніякий приплив не був їм страшний. Втрьох вони полетіли до селища, де жили батьки і все плем'я Дикої Лілеї.
На веселому святі зійшлися усі разом — Загублені хлопці, Джон та Майкл, яких індіяни давно вже порозв'язували, і новоприбула трійця — Дика Лілея, Венді й Пітер.