Пітер Пен і Венді

Сторінка 5 з 44

Джеймс Метью Баррі

— Як весело нам тоді було!— мовила місіс Дарлінг, пригадуючи це тепер.

— Останні наші веселощі!— простогнав містер Дарлінг.

— А пам'ятаєш, Джордже, як Майкл раптом запитав мене: "Мамо, а де ви зі мною познайомились?"

— Пам'ятаю, аякже!

— Такі любі діти були, правда, Джордже?

— І наші діти, наші, а от тепер їх нема!

...Веселощі скінчилися, коли до дитячої кімнати повернулася Нена і, як на те, містер Дарлінг наштовхнувся на неї і убрався в шерсть. Він був у нових-новісіньких штанях, а до того ще й перших в його житті з шовковою тасьмою по боках, отож навіть губу прикусив, щоб не заплакати з досади. Звичайно, місіс Дарлінг тут-таки вичистила штани просто на ньому, одначе він знов завів мову про те, що негоже тримати за няньку собаку.

— Джордже, та Нена справжнє золото!

— Воно-то так, але часом мені не дає спокою підозра, що вона бачить у наших дітях щенят.

— Та ні ж бо, любий, я певна, що вона розуміє, яка між ними різниця.

— А от я не певен,— глибокодумно промовив містер Дарлінг.— Аж ніяк не певен.

Дружина відчула, що саме тепер слушна нагода розказати йому про незваного гостя. Спершу містер Дарлінг зневажливо скривився, та коли вона показала йому тінь, споважнів і замислився.

— Не знаю, хто б це міг бути,— сказав він, пильно розглядаючи тінь,— але, судячи з вигляду, напевне, якийсь негідник...

— Ти пам'ятаєш, люба,— мовив містер Дарлінг, і далі пригадуючи події того вечора,— ми з тобою все міркували про це, коли до кімнати зайшла Нена з Майкловою мікстурою. Тепер тобі, Нено, ніколи більш не носити в зубах ту пляшечку з мікстурою. І винен у цьому я.

Хоч загалом містер Дарлінг був чоловік твердої вдачі, проте з мікстурою тоді він, безперечно, схибив. Коди й були в нього якісь вади, то це насамперед переконання, що він усе своє життя мужньо ковтав ліки. Отож тепер, коли Майкл почав ухилятися від ложки, яку тримала в зубах Нена, він докірливо сказав:

— Ну ж бо, Майкле, будь молодцем!

— Не хочу! Не хочу!— верещав Майкл.

Місіс Дарлінг пішла принести йому шоколадку, але містер Дарлінг сказав, що це слабкодухість.

— Не потурай йому, матусю!— гукнув він навздогін їй.— Коли я був такий, як ти, Майкле, то, було, вип'ю мікстуру й ке писну. Ще й дякував: "Спасибі вам, добрі мої тату й мамо, за те, що купуєте мені ліки, щоб я не хворів".

Він і сам вірив у те, що казав, і Венді, яка вже перевдяглася в нічну сорочечку, також повірила йому й докинула, підбадьорюючи Майкла:

— Тату, адже та мікстура, яку ти часом п'єш, іще гидкіша, правда?

— Куди гидкіша!— хвацько відповів містер Дарлінг.— І коли б та

мікстура десь не заподілася, я б зараз залюбки випив її, щоо полизати тобі приклад, Майкле.

Не можна сказати, що мікстура справді десь заподілася,— він сам якось серед ночі заліз на стілець та й сховав її на шафі. Та містер Дарлінг не знав, що віддана Ліза знайшла ту пляшечку й поставила назад на його поличку у ванній кімнаті.

— А я знаю, де вона, тату!— вигукнула Венді, завжди рада прислужитися.— Зараз принесу!— І вибігла з кімнати, перш ніж батько встиг її спинити.

Хоч як це дивно, але містер Дарлінг враз підупав духом.

— Джоне,— сказав він, аж здригаючись,— ти не уявляєш собі, яка це отрута. Щось таке гидке, липке й нудотно-солодке.

— Та це ж раз — і випив, тату,— весело озвався Джон, і ту ж мить до кімнати влетіла Венді, несучи склянку з мікстурою.

— От бачиш, я вмить обернулась!— захекано мовила вона.

— Бачу, що не барилася,— відказав на це батько з нищівною чемністю, що відскочила від Венді, мов горох від стіни.— Тільки спершу Майкл,— з притиском додав він.

— Ні, спершу тато,— заперечив Майкл, що мав недовірливу вдачу.

— Мене може занудити, ти ж знаєш,— погрозливо промовив містер Дарлінг.

— Не бійся, тату,— сказав Джон.

— Придерж язика, Джоне!— цитькнув на нього містер Дарлінг. Венді геть спантеличилася.

— А я гадала, тату, що це для тебе пусте.

— Не в тім річ,— відказав батько.— Вся річ у тім, що в моїй склянці більше, ніж у Майкла в ложці.— Його доброчесну душу роздимало обурення.— А це несправедливо. І нехай мене хоч ріжуть, а я все одно казатиму, що це несправедливо!

— Тату, я чекаю,— холодно мовив Майкл.

— Дуже добре. Я теж чекаю.

— Тато боягуз.

— Ти сам боягуз.

— Я не боюся.

— І я не боюся.

— Ну, то випий мікстуру.

— Ну, то випий ти.

У Венді сяйнула чудова думка.

— А чом би вам не випити обом воднораз?

— Авжеж,— погодився містер Дарлінг.— Ти готовий, Майкле?

2 1М8-6

17

Венді полічила: "Раз... два... три!"— і Майкл випив мікстуру. А містер Дарлінг тим часом заховав свою склянку за спину. З Майклових уст вихопився відчайдушний крик люті.

— Ой тату!— вигукнула й Венді.

— Що "тату"?— запитав містер Дарлінг.— Перестань верещати, Майкле. Я збирався випити, але... але не вийшло.

Аж страх брав, як усі троє дітей дивилися на нього,— так, наче зовсім його не шанували.

— Ось послухайте лишень,— благально мовив містер Дарлінг, коли Нена пішла до ванної.— Мені оце спав на думку чудовий жарт. Я виллю свою мікстуру в Ненину миску, а вона подумає, що то молоко, і вип'є!

Мікстура і справді кольором скидалася на молоко. Та діти не оцінили батькового гумору й докірливо дивились, як він виливає мікстуру Нені в миску.

— Ото буде сміху,— не дуже впевнено сказав він.

І все-таки, коли до кімнати повернулися місіс Дарлінг і Нена, виказати батька ніхто не наважився.

— Нено, мила собачко,— сказав містер Дарлінг, легенько поплескуючи її по шиї,— я тут налив тобі в миску трохи молочка.

Нена замахала хвостом, підбігла до миски й почала була хлебтати мікстуру. Але ту ж мить відсахнулась назад і подивилася на містера Дарлінга таким поглядом... Не сердитим, ні,— але на очі їй набігли дві великі сльози, такі, що звичайно будять у нас пекучу жалість до благородних тварин. А тоді вона тихо залізла в свою буду.

Містерові Дарлінгу було страшенно соромно, та він не давав цього взнаки. Тим часом місіс Дарлінг взяла миску й понюхала її.

— О Джордже!— мовила вона.— Це твоя мікстура!

— Та я ж просто пожартував!— одразу вигукнув містер Дарлінг. Місіс Дарлінг стала заспокоювати хлопчиків, а Венді обняла Нену

за шию.

— Авжеж, вам байдуже,— гірко мовив містер Дарлінг,— що я із шкури пнуся, аби тільки вас насмішити!