Брюнгільда почула його слова. [38]
Глянувши через плече на трьох стурбованих чоловіків, вона усміхнулась і сказала:
— Щоб вони не говорили про нас погано, віддайте їм панцири та зброю!
Бургундан повернули панцири й мечі.
— Отак надійніше! — збадьорився Данкварт.— Тепер король може не турбуватися.
Спочатку притягли камінь. Він був такий важкий, що дванадцять найсильніших витязів ледве котили його.
— Горе нам! — вигукнув Гаген.— Що це за наречена у нашого короля! їй місце у пеклі разом із дияволом!
До змагань усе було готове.
Брюнгільда закасала рукава. Потім легко підняла щит і спис.
Гунтер затремтів. Та враз він відчув, що хтось невидимий ухопив його за плече. Король злякався так, що ледь не крикнув. Він розглянувся довкола, проте нікого біля себе не помітив. Аж раптом почув голос:
— Це я, Зігфрід, ваш друг! Не бійтеся королеви. А тепер дайте мені ваш щит і спис. Я змагатимусь, а ви наслідуйте мої рухи. Якщо повторюватимете все, як треба, то змагання виграємо.
До Гунтера знову повернулася мужність.
Брюнгільда кинула спис перша. Він ударився об Зігфрідів щит. Іскри від удару злетіли аж до неба. Спис пробив Зігфрідів щит і дістав до кольчуги. Тут же спалахнув вогонь — від зіткнення списа з кольчугою. Спис пробив кольчугу і дістав до плаща-неви-димки. Кров заструменіла у Зігфріда з рота, і він упав на коліна. А король Гунтер навіть не похитнувся.
Зігфрід поволі підвівся і підняв списа. А Гунтер тільки вдавав, що піднімає спис. Раптом Зігфрід повернув спис. Він подумав: "Вона жінка, і я не смію її поранити".
Зігфрід кинув спис тупим кінцем. Спис ударився об Брюнгільдин щит збоку і, відскочивши, зачепив панцир. Брюнгільда впала горілиць.
Прекрасна королева швидко схопилася на ноги і вигукнула:
— Дякую, королю Гунтере! Цей кидок достойний рицаря! Вона подумала, що це справа рук Гунтера. Насправді це зробив
Зігфрід, але Брюнгільда не впізнала його руки.
Далі кидали камінь. Королева, розлючена, пожбурила камінь із страшною силою і сама стрибнула вслід за ним. Камінь пролетів дванадцять сажнів, а королева стрибнула ще далі.
Потім до каменя підійшов Гунтер. За ним стояв невидимий Зігфрід. Гунтер спробував підняти камінь, але подужав тільки поворухнути ним. Тоді Зігфрід підняв камінь і кинув його, а король Гунтер удав, ніби кидає. Камінь упав набагато далі, ніж у Брюнгільди. [39] Після цього Зігфрід вхопив Гунтера і плигнув з ним так, що камінь залишився позаду. А всім здалося, що це кинув і стрибнув Гунтер.
Отак Зігфрід урятував королю життя.
Побачивши, що програла, Брюнгільда сказала своєму почтові:
— Відтепер усі ви належите королю Гунтерові. Він переміг мене!
Рицарі поклали на землю зброю, підійшли до Гунтера і схилилися перед ним. Так вони висловили свою повагу переможцеві їхньої королеви. Гунтер, як того вимагає звичай, привітав кожного рицаря зокрема. І кожний з них уклонився йому.
Брюнгільда взяла Гунтера за руку і сказала:
— Тепер моя країна належить вам!
Гунтер прийняв це як належне. Гаген і Данкварт раділи.
Після цього Брюнгільда запросила гостей до зали. Зігфрід тим часом пішов на корабель і скинув плащ-невидимку. Повернувшись, він удав, ніби нічого не знає.
— Коли ж почнуться змагання, королю Гунтере? — спитав він.— Дуже хочеться побачити це видовище.
Брюнгільда здивувалася:
— Хіба ви не були на майдані, Зігфріде? За героя відповідав Гаген:
— Він був коло корабля й нічого не знає про перемогу короля Гунтера. Але ж цієї перемоги треба було сподіватися.
Брюнгільда почервоніла від люті, мов жар, а Зігфрід сказав:
— Який чудовий день! Яка гарна новина! Як тішить мене королева перемога! Тепер ви маєте їхати з нами на Рейн, вельмишановна королево, уже як дружина нашого короля!
Зігфрід сказав це задля Крімгільди. Проте Брюнгільда не змовчала:
— Не дуже поспішайте! Спершу я розповім все моєму родові і дружинникам.
Гінцям наказали мчати на конях по всій країні і скликати воїнів Брюнгільди в замок. Незабаром почали прибувати перші рицарі. Вони були в повному спорядженні. Гаген стурбувався. Свої думки він висловив так:
— Лишенько, що ж це ми так попускаємо! Коли збереться вся Ісландія, буде нам непереливки.
Та Зігфрід заспокоїв його:
— Я приведу сюди своє військо і відверну небезпеку. У мене є васали, про яких ви не знаєте.
— То вирушайте! Тільки не баріться!
— Не турбуйтеся, незабаром повернуся,— відповів Зігфрід.— А якщо Брюнгільда спитає, де я, скажіть, що послали мене у справах як свого васала. [42]
ЯК ЗІГФРІД ЇЗДИВ ПО СВОЇХ ВОЇНІВ
Тоді плащ-невидимку Зігфрід знов нап'яв,
пройшов на берег річки, де корабель стояв.
Син Зігмунда всю доблесть мав проявити знов:
сам супротивний вітер, веслуючи, боров.
Накинувши на себе плащ-невидимку, ніким не помічений, Зігфрід сів на корабель і на веслах вивів його в море. Ісландські рицарі бачили, як корабель плив проти вітру, хоч нікого на ньому не було. Це їх страшенно налякало.
Той острів, куди плив Зігфрід, знаходився на краю світу. Це була країна Нібелунгів. Щоб дістатися туди, треба пропливти миль сто, а може, й більше. Тільки в один бік дорога забрала цілий день та ще й ніч. Власне, там нема ні дня ні ночі, бо ніколи не сходить ні сонце ні місяць, а все навкруги оповите туманом. Для чужинців ця країна завжди повита мороком. А тому, хто звідти родом, все видно, як десь-інде при сонячному світлі.
Ось у цьому краю і був захований Зігфрідів скарб.
Зігфрід ввів корабель у бухту. На узвишші стояв замок. Брама була замкнена. Зігфрід постукав у неї. Визирнув сторож. Це був велетень, більший за дуб. Він дуже розсердився, що його розбудили.
— Хто це грюкає у браму? — пробурчав він.
Щоб випробувати його вірність, Зігфрід відповів зміненим голосом:
— Я чужий ріицар. Відчини, а то виламаю браму.
Почувши таку погрозу, сторож ніби сказився. Він схопив здоровенну залізяку, відчинив браму й кинувся на Зігфріда. Вже від першого удару Зігфрідів панцир розсипався. Герой злякався за своє життя, але водночас його потішила сторожева ревність.
Почалася запекла боротьба. Врешті-решт Зігфрід здолав велетня і зв'язав його.
Гамір почули в замку. Хтось закашляв. То був карлик Альберіх. Незабаром він з'явився біля брами. Він був дужий і лютий. Карлик тримав у руках канчук із сімома золотими кульками. Ним він розбивав будь-який щит. Від його ударів Зігфрідів щит розламався. Життю власника скарбу знову загрожувала небезпека. [43]