І вони підпливли до фортеці Ізенштайн.
ЯК ГУНТЕР ПЕРЕМІГ БРЮНГІЛЬДУ
А корабель тим часом до міста підпливав,
король дивився на вежі, аж очі видивляв:
вродливиці у вікнах — всі гарні, як одна;
"Котра ж із них Брюнгільда?" — ніяк не розпізна.
Коли корабель причалював до берега, у вікнах показалися жінки. Одна з них була в білосніжному вбранні. Помітивши її, Зігфрід сказав Гунтерові:
— Погляньте на цих красунь. Коли б ви мали змогу вибирати, то яку б уподобали?
Гунтер відповів:
— Вибрав би жінку в білосніжному. Хто це? Вона чарівна і повинна стати моєю дружиною!
— Ви вгадали, королю Гунтере. Це Брюнгільда! — мовив Зігфрід. Королева піднесла руку, і дівчата вмить одійшли од вікна, бо не
годиться отак стояти, витріщивши очі. Дівчата пішли у свої кімнати причепуритися. Проте потай вони все-таки визирали в різні шпарки, їм хотілося роздивитися чужих відчайдухів, яким незабаром доведеться загинути.
Корабель причалив. Богатирі зійшли на берег. їх було всього четверо. Зігфрід підвів білого коня королю Гунтерові, поправив сідло і допоміг сісти. Тільки після цього скочив на коня сам. Це бачили жінки, і Гунтер знав, що вони не могли не помітити цього. Радість сповнила його груди.
Герої залишили корабель у гавані і поїхали в замок. Брюнгільда спостерігала за ними з вікна. Такі гарні молодці ніколи ще не приїздили в Ісландію. Самоцвіти, золото... Блискучі сідла. На вуздечках золоті дзвіночки. Об остроги брязкають мечі.
Король Гунтер і Зігфрід були одягнені в біле шовкове вбрання, а Гаген і Данкварт — у чорне оксамитове. Над ними, мов зорі, виблискували ратища. Такий вигляд мали вони, коли наближалися до замку, над яким височіло вісімдесят шість веж. В замку було три палаци, один — із зеленого мармуру. В залі сиділа Брюнгільда з почтом. На ній було вбрання золотавого кольору, на придворних [36] дівчатах — багряного. Біля них стояли рицарі в латах. Брюнгільда зі своїм почтом чекала гостей.
Ворота були відчинені. Бургунди в'їхали на подвір'я. Рицарі в латах підійшли до прибулих, щоб забрати у них зброю і коней. Бургунди спішилися, віддали коней і щити. Ісландці зажадали від них також мечі і кольчуги. . — Не віддамо,— заперечив Гаген.
— Тут так заведено,— пояснив Зігфрід.— Жоден чужинець не сміє підійти до королеви при зброї.
Гаген щось невдоволено пробурчав, проте зброю зняв. Після цього гостям піднесли вина. Випили. Підійшли інші рицарі і пови-тріщували на гостей очі. Ісландці були у напрочуд пишному одязі.
Брюнгільда спостерігала за прибулими.
— Хто ці чужинці? — спитала вона у придворних.— Вони поводяться наче господарі. Запитайте, що їм треба, і скажіть мені.
Першим озвався камергер:
— Чужинців не знаю, королево. Один із них, мабуть, король. Другий суворий і страшний. Третій — молодий і шляхетний. А четвертий, здається, Зігфрід.
Почувши це, Брюнгільда гукнула:
— Принесіть мені святкові шати! Зігфрід прибув! Однак кохання не повинне стати мені на заваді. Хай він теж позмагається за мене і помре!
Королеву одягли у святкові шати. Сто найшляхетніших дівчат Ісландії поставали навколо неї. П'ятсот витязів розташувалися обабіч.
З таким почтом Брюнгільда вийшла у зал назустріч прибулим.
— Ласкаво просимо, Зігфріде, у мою країну! Чи добре доїхали? Що привело вас до мене?
Такими словами Брюнгільда зустріла гостей. Зігфрід одразу і поправив її:
— Ви робите мені велику честь, королево, вітаючи в присутності цього шляхетного короля. Ваше вітання належить не мені, а моєму володарю, королю Гунтерові з Вормса на Рейні. Він прибув сватати вас, а мені наюазав супроводити його. Сам би я ніколи не наважився приїхати до вас!
Брюнгільда зблідла і сказала:
— Коли він — твій пан, то ти — його васал. Якщо він тричі переможе мене на змаганнях, я стану йому за дружину. Коли ж я його переможу, то йому не минути смерті, і ти помреш разом з ним. Отже, поплатишся своїм життям ти й інші рицарі, що прибули з тобою.
— Це ми ще побачимо! — не стерпів Гаген. Немов не чуючи його, Брюнгільда провадила:
— Спочатку кидатимемо камінь. Потім скакатимемо. Наостанок [37] кидатимемо списи одне в одного. Ви ще можете відмовитися від свого наміру. Добре поміркуйте!
Зігфрід підійшов до короля Гунтера ззаду і прошепотів йому на вухо:
— Не занепадайте духом. Я допоможу вам. Знаю один секрет. Це підбадьорило Гунтера, і він сказав Брюнгільді:
— Задля вашого кохання я ладен важити власним життям. А задля вашої краси витримаю будь-яке випробування!
Брюнгільда звеліла підготувати майдан для змагань. Сама ж вона пішла до себе в покої і одягла призначену для змагань шовкову сорочку, що її привезли з далекої поганської країни Ацагоук. Це така країна, де люди не відкидають тіні. А знаходиться вона ще далі, ніж пустелі Цацаманки.
Поверх сорочки Брюнгільда одягла золоті лати, а зверху каптан з лівійського оксамиту.
А тим часом Зігфрід побіг до корабля і надягнув плащ-невидим-ку. Повернувшись, він став за Гунтером. Тепер його ніхто не бачив.
Сімсот ісландських рицарів обступили майдан. Вони співчували бургундам:
— Горе цим бідолахам! їх чекає неминуча смерть! Воднораз це їх і звеселяло.
Аж ось вийшла Брюнгільда. Четверо витязів несли її щит. Він був із щирого золота, оздоблений смарагдом. Ці четверо були найсильніші чоловіки в Ізенштайні, але й вони ледве тягли щит.
Побачивши таке, Гаген сказав:
— То що, королю Гунтере? На карту поставлене наше життя. Тій, яку ви збираєтеся пошлюбити, годилось би бути дружиною диявола.
Потім камергери принесли Брюнгільді спис. Він був довший за найдовший стовбур ясена. Вістря списа було викуване з кавалка заліза. Його довжина сягала чотирьох з половиною голів. Воно було таке гостре, що аж свистіло в польоті.
Король Гунтер подумав:
"Як мені вистояти? Мабуть, сам диявол підбив мене приїхати сюди! Якщо повернуся у Вормс живий, більше ніколи не захочу женихатися до ісландської королеви".
Данкварт, мабуть, помітив вагання короля і сказав:
— До цього часу ми славились як хоробрі рицарі. Тепер же ганебно загинемо від жіночої руки! Як я шкодую, що встряв у цю халепу. Такого ще ніколи в житті не траплялося зі мною.
Обізвався й Гаген:
— Якби-то в нас були панцирі й мечі! Ми захистилися б від цієї фурії й пробилися до корабля.