Привітавшися тихим голосом, вони посідали на веранді з видом на море, між тим як робот снував туди-сюди, приносячи прохолоджувальні напої та фрукти. Лорен примусив себе скуштувати їх, а тоді, зібравши всю свою мужність, взявся за найважче завдання у житті.
— Кумар… — ім'я застряло в його горлі, й він змушений був розпочати знову. — Кумар на кораблі. Я завдячую йому своїм життям: він ризикував своїм, рятуючи мене. Ви розумієте мої почуття: я зробив би для нього все…
Знову він мусив докласти зусиль, щоб опанувати себе. Тоді, намагаючись говорити якомога бадьоріше й науково — як головний корабельний медик Ньютон під час її бріфінгу, — він почав знову:
— Його тіло майже не постраждало, бо декомпресія була повільною, замороження миттєвим. Але, звичайно, він перебуває у стані клінічної смерті — так само, як було зі мною пару тижнів тому…
Одначе наші ушкодження дуже різні. Моє… тіло… дістали раніше, ніж відбулися непоправні зміни в мозку, тому й моє оживлення було відносно простою справою.
Кумара же знайшли через кілька годин. Фізично його мозок неушкоджений — але жодних ознак мозкової діяльності не простежується.
Навіть і за цих обставин його оживлення в умовах надзвичайно розвинутої медичної технології є засадничо можливим. Згідно з нашими архівами — а вони містять усю земну історію медичної науки, — подібні зцілення вже бували, причому ймовірність успіху дорівнює шістдесяти відсоткам.
І це ставить нас перед дилемою, яку капітан Бей просив мене викласти вам відверто. Ми не маємо ні вміння, ані обладнання, аби виконати зараз таку операцію. Але, можливо, матимемо… через триста років…
Серед кількохсот фахівців-медиків, які перебувають у сплячці на борту корабля, є з десяток знавців мозку. Є й інженери, здатні зібрати й керувати роботою будь-якого необхідного обладнання як для хірургічних цілей, так і для систем життєзабезпечення. Все те, що колись мала в своєму розпорядженні Земля, знов матимемо й ми — як тільки досягнемо Сагана-2…
Він зробив паузу, щоб старі могли все це перетравити. Якраз цей неслушний момент обрав робот, щоб запропонувати свої послуги; Лорен його відігнав.
— Ми бажали б — ні, були б раді, бо це найменше, що можемо зробити, — забрати Кумара з собою. Хоч гарантувати цього ми не в стані, все ж колись він, може, знов оживе. Ми пропонуємо вам усе це продумати; часу ще вдосталь до того, як муситимете прийняти рішення.
Старе подружжя мовчки дивилося одне одному в очі, і протягом цієї затяжної миті Лорен вдивлявся в море. Яке ж воно спокійне й миролюбне! Він би й сам з радістю провів свої похилі літа тут, аби час від часу його відвідували діти й онуки…
Як і багато чого в Тарні, тут усе було майже по-земному. Не видно було, скільки сягало око, — очевидно, завдяки спеціально розробленому планові — ніякої талассіанської рослинності: всі дерева здавались йому підсвідомо знайомими.
Проте чогось істотного тут бракувало; він усвідомив, що вже довгий час — по суті, з першого дня перебування на цій планеті — не міг знайти відповідь на цю загадку. І ось раптом, неначе цей момент горя сколихнув усі куточки його пам'яті, він зрозумів, чого саме йому тут не вистачало.
Не кружляли тут у небі чайки, не наповнювали повітря найсумнішими й найтривожнішими з усіх звуків Землі.
Лал Леонідас та його дружина ще не вимовили жодного слова, але якимось чином Лорен вже знав, що рішення вони прийняли.
— Ми високо цінимо вашу турботу, лейтенанте Лоренсон; просимо висловити нашу подяку капітанові Бею.
Але на розгляд вашої пропозиції часу нам не треба. Що б там не було, Кумар для нас уже втрачений назавжди.
Навіть якщо операція буде вдалою, — а, як ви кажете, гарантій тут нема, — він прокинеться в якомусь дивному світі, знаючи, що вже ніколи не побачить рідної домівки та що всі ті, кого він любив, уже не одне століття як померли. Про це страшно й подумати. Ваші наміри добрі, але йому це не принесло б добра.
Ми знаємо, чого він сам би побажав і що слід зробити. Віддайте його нам. Ми повернемо його морю, яке він так палко любив.
Більше не було про що говорити. Лорен відчув одночасно і всепоглинаючий смуток, і величезне полегшення.
Він свій обов'язок виконав. І чекав саме такого рішення.
49. Вогні над рифом
Тепер цей маленький каяк не буде завершено вже ніколи; але він виконає свій перший і останній рейс.
До самого заходу сонця він стояв прямо на урізі води, пещений ніжними хвилями безприпливного моря. Лорена схвилювало, хоч і не здивувало, коли побачив, скільки народу прибуло віддати останню шану. Тут була вся Тарна, але багато хто і з інших місць Південного острова — ба навіть з Північного. Хоча декого, мабуть, сюди привела лише цікавість, — бо вся Таласса була приголомшена цим унікально ефективним випадком, — Лорену ще не доводилося бачити такого щирого виливу горя. Він і не уявляв собі, що талассіани здатні на такі глибокі почуття, й він укотре прокручував у думці вираз із стародавнього некролога, знайдений Міріссою в архівах: "Маленький друг цілого світу". Невідоме було походження цього вислову — мабуть, його придумав якийсь давно померлий мудрець, але ж вислів зберігся впродовж багатьох століть і на прийдешні віки.
Обнявши Міріссу й Бранта і тим висловивши їм своє безмовне співчуття, він залишив їх поруч із старими Леонідасами, до яких приєднались численні родичі з обох островів. Він не мав бажання знайомитися з новими людьми, бо чимало з них, він усвідомлював, думали таке: "Тебе він врятував — але ти не спромігся врятувати його". Це був тягар, який йому нести до кінця днів.
Він прикусив губу, щоб утриматись од сліз, несумісних з посадою старшого офіцера найвеличнішого космічного корабля всіх часів, і відчув, як йому на підмогу включається один із захисних механізмів мозку. У хвилини найтяжчого суму буває, що єдиний спосіб зберегти самовладання — то викликати в пам'яті якийсь зовсім недоречний, хай навіть комічний образ.
Так, у Всесвіті панує досить дивне чуття гумору. Лорен майже змусив себе вгамувати посмішку; яку ж сам Кумар мав би насолоду від того останнього жарту, який зіграв з ним космос!
— Не дивуйся, — попередила була його головний медик Ньютон, відчиняючи двері до корабельного моргу, звідки війнуло льодяним повітрям з запахом формаліну. — Таке трапляється частіше, ніж ти думаєш. Іноді це буває передсмертний спазм — наче якась неусвідомлена спроба кинути виклик Смерті. А цього разу, скоріше за все, це є наслідком втрати зовнішнього тиску та наступного замерзання.