Набагато краще спостерігати, як вона мовчки походжає по садочку нашої останньої домівки, знаючи, що це не є ніяка ілюзія, створена майстрами образотворчості, а реально відбувалося двісті років тому на Землі.
Але єдиним голосом буде мій, і звучатиме він тут і зараз, бо пам'ять іще зберігається в моїм людськім мозку, який ще живий.
Приватний запис І. Код "альфа". Самознищувальна програма.
Ти мала слушність, Евелін, а я ні. Хоч я й найстаріша людина на кораблі, все ж, здається, що можу бути корисний.
Коли я пробудився, то побачив перед собою капітана Бея. Це мене дуже потішило — як тільки зміг щось відчувати.
— Що ж, капітане, — мовив я, — це для мене приємний сюрприз. Я був напівпевен, що ти мене викинеш у космос, як непотрібний мотлох.
Він зі сміхом відповів:
— Таке ще може трапитись, Мозесе: подорож іще не скінчилася. Але зараз ми тебе дійсно потребуємо. Планувальники Місії були мудріші, аніж тобі здавалося.
— Вони вписали мене до корабельного реєстру як "посланника-радника". В котрій з цих іпостасей я вам потрібен?
— Мабуть, в обох. І ще, можливо, в твоїй більше знаній ролі…
— Не вагайся, кажи: хрестоносця, хоч мені особисто це слово ніколи не подобалось і я себе ніколи не вважав ватажком жодного руху. Тільки завжди переконував людей, щоб думали самі, а не сліпо наслідували мене. Історія знала надто багато ватажків.
— Так, але ж не всі вони були погані. Згадай хоч свого тезка.
— Надміру переоцінений персонаж, хоч я розумію, чому ти так його полюбляєш. Адже й твоя місія полягає в тім, аби привести безпритульне плем'я на землю обітовану. Припускаю, виникла якась проблема.
Капітан посміхнувся й відказав:
— Я щасливий, що бачу тебе в повній бойовій. На даному етапі це ще навіть не проблема, та й звідки їй узятися? Але виникла ситуація, ніким не передбачена, а ти ж наш офіційний дипломат. Маєш кваліфікацію в сфері, яка, на нашу думку, ніколи не знадобиться.
Признаюсь тобі, Евелін, це таки вразило мене. Капітан Бей, мабуть, прочитав усі мої думки, побачивши, як моя щелепа відвисла, бо зразу відреагував:
— О, ні, жодних чужинців! Але виявляється, що людська колонія на Талассі не була знищена, як ми припускали, а існує й навіть процвітає.
Це, звісно, теж був сюрприз, але з приємних. Адже Таласса — Море, Море! — була тим світом, який я ніколи не сподівався побачити на власні очі. Коли я мав пробудитися, вона була б уже за багато світлових років позаду і за століття в минулому.
— Які тут люди? Чи ви вже мали з ними контакт?
— Ще ні, це твій хліб. Ти знаєш ліпше за всіх ті помилки, яких дослідники допускалися в минулому. Ми не хочемо повторювати їх тут. Тепер, якщо ти в змозі підійти зі мною на капітанський місток, я покажу тобі з висоти пташиного польоту наших віднайдених родичів.
То було тиждень тому, Евелін; як приємно тішитися вільним плином часу після того, як ти десятиріччям лежав наче мертвий і — у буквальному розумінні — заморожений! Тепер ми знаємо про талассіан максимум того, що можливе без особистого знайомства. А воно відбудеться сьогодні вночі.
Ми вирішили продемонструвати їм нашу з ними спорідненість. Місце першої висадки чітко видно, добре зберігається там, здається, парк чи, може, святиня. Це дуже добрий знак; лише сподіваюсь, що наша висадка не буде ними сприйнята як святотатство. А хто зна — може, вона засвідчить нашу божественність, що було б для нас найкраще. Чи винайшли талассіани богів — про це я мушу дізнатися, серед іншого.
Я знов розпочинаю жити, моя люба. Так, так, ти була мудріша за мене, хоча й звався я філософом! Ніхто не має права вмерти, доки ще здатний допомогти своїм. То було егоїзмом з мого боку, коли я бажав протилежного… коли сподівався лягти поруч із тобою навік у місцині, яку ми разом обрали так давно і так далеко звідси… Тепер я навіть можу змиритися з тим, що твої останки, як і все те, що я так полюбляв на Землі, розсіяні десь по всій Сонячній системі.
Втім, зараз маю роботу; а допоки я звертаюся до твоєї пам'яті, ти ще жива.
9. У пошуках суперпростору
З усіх психологічних ударів, яких вченим двадцятого століття довелось зазнати, найнищівнішим — а, до того ж, несподіваним — було, мабуть, відкриття, що нема чогось наповненішого, ніж "порожній" простір.
Давня Арістотелева концепція про те, що Природа не терпить порожнечі, виявилась цілком справедливою. Навіть коли усунути кожен атом, на вигляд, твердої матерії з зайнятого нею об'єму, то залишиться пекельний казан енергії, яка своєю потужністю й інтенсивністю перевершить усяку людську уяву. Для порівняння, навіть найщільніша форма матерії — нейтронна зірка з її сотнею мільйонів тонн у кубічному сантиметрі — виявилась усього-на-всього невідчутним привидом, ледь помітним згущенням у незбагненно щільному, проте піноподібному за структурою "суперпросторі".
Що простір містить у собі набагато більше, ніж припускала наївна інтуїція, було вперше засвідчено класичною працею Лемба та Резерфорда ще 1947 року. Досліджуючи найпростіший з елементів — атом водню, — вони виявили, що, коли єдиний електрон обертається навколо ядра, відбуваються дивні речі. Замість рухатися плавною криволінійною траєкторією, він поводив себе так, начебто якісь субмікроскопічні хвилі безперервно його підштовхують. Хоч і важко було це сприйняти, але то були якісь флуктуації в самому вакуумі!
З давньогрецьких часів філософи розійшлися в поглядах і утворили дві наукові школи: одні вважали, що все в Природі тече плавно, а другі — що це ілюзія; за їхньою думкою, насправді рух відбувається дискретно, тобто ривками або стрибками, але настільки маленькими, що в звичайних умовах вони не помітні. Утвердження атомної теорії було тріумфом другої школи; а коли планківська квантова механіка продемонструвала, що навіть світло й енергія надходять маленькими порціями, а не нерозривним потоком, суперечки остаточно припинились.
Зрештою, світ Природи виявився дробленим, тобто переривчастим. Хай навіть для неозброєного ока водоспад і, скажімо, цеглоспад здавались явищами вкрай різними, насправді вони були дуже схожі. Просто крихітні "цеглинки" води надто малі, щоб роздивитись їх без допоміжних засобів, але фізичні прилади таку змогу дають. Тепер аналіз пішов на крок далі. Чому так важко сприймалася ця дробленість простору? Не лише через її субмікроскопічність, а й через суперрадикальність самої ідеї.