Чути, як хтось відмикає двері. Це — її батько. Вона чепуриться, стрибає у протилежний кут, до письмового столу. Двері відчиняються. Батько, не вітаючись, робить огляд приміщення. Я не можу випростатися, мені пече біль, мене нудить, а в голові стугонить пісня. Я здавленим голосом вітаю його і вдаю, ніби зав'язую шнурівку на черевику. Але на ногах у мене капці. А черевики я скинув, коли зайшов, бо в них тут скрізь килими.