— Вона нам не дозволить, — сказав я.
— А ви їй тепер не кажіть, — мовила Ненсі. — Нащо їй набридати.
— Вона не казала, що нам не можна йти, — мовила Кедді.
— Бо ми не питали, — сказав я.
— Я скажу їй, коли ви підете, — мовив Джейсон.
— Нам буде весело, — сказала Ненсі. — Тато й мама не лаятимуть, як ви підете до мене. Я стільки на вас робила. Вони не лаятимуть.
— Я піду, — мовила Кедді. — Я не боюся. То Джейсон боїться. Він скаже мамі.
— Я не боюся, — скавав Джейсон.
— Ні, ти боїшся, — мовила Кедді. — Ти скажеш мамі.
— Не скажу, — мовив Джейсон. — Я не боюся.
— Зі мною він не боятиметься, — сказала Ненсі. — Правда, Джейсоне?
— Джейсон розкаже мамі, — мовила Кедді.
Вуличка була темна. Ми звернули на вигін.
— Закладаюся, що коли на нас щось вискочить ззаду з вулички, Джейсон зареве.
— А от і не зареву, — сказав Джейсон.
Ми йшли вигоном. Ненсі розмовляла дуже голосно.
— Чого ти так кричиш, Ненсі? — спитала Кедді.
— Хто, я? — сказала Ненсі. — Ви тільки послухайте цих дітлахів! Квентін, Кедді і Джейсон кажуть, що я кричу.
— Ти так говориш, ніби нас тут п'ятеро, — сказала Кедді. — Ніби тут є ще й тато.
— Хто, я кричу, містере Джейсон? — сказала Ненсі.
— Ненсі назвала Джейсона "містером",-засміялася Кедді.
— Ви тільки послухайте цих дітлахів, — сказала Ненсі, — послухайте, як вони кричать.
— Ми не кричимо, — сказала Кедді. — Тільки ти кричиш і розмовляєш так, ніби й тато...
— Тихше,— сказала Ненсі. — Тихше, містере Джейсон.
— Ненсі знов назвала Джейсона "містером"...
— Тихше! — сказала Ненсі.
Вона весь час голосно розмовляла, поки ми переходили яр і пролазили крізь огорожу там, де вона завжди пролазила з клунком білизни на голові. Ми підійшли до її халупи. Ми дуже поспішали. Ненсі відімкнула двері. Запах кімнати й запах Ненсі були мов лампа й гніт: вони ніби чекали одне на одного, щоб їх стало чути. Ненсі засвітила лампу, зачинила двері й засунула засув.
Вона дивилася на нас і вже не розмовляла так голосно.
— Що ми робитимем? — спитала Кедді.
— А що ви хочете? — сказала Ненсі.
— Ти казала, що нам буде весело, — мовила Кедді.
В халупі Ненсі було ще щось, крім неї і самої халупи. Навіть Джейсон відчував його.
— Я не хочу тут сидіти, — сказав він. — Я хочу додому.
— Ну, то йди, — сказала Кедді.
— Я не хочу йти сам, — сказав Джейсон.
— Зараз ми будемо гратися, — сказала Ненсі.
— У що? — опитала Кедді.
Ненсі стояла біля дверей і дивилася на нас, але очі в неї були порожні, немов нічого не бачили.
— А ви в що хотіли б? — спитала вона.
— Розкажи нам казку, — мовила Ї^едді. — Ти вмієш розповідати казки?
— Умію, — сказала Ненсі.
— Ну, то розкажи, — мовила Кедді.
Ми дивилися на Ненсі.
— Ти не знаєш ніяких казок, — мовила Кедді.
— Ні, знаю, — сказала Ненсі. — Зараз розповім.
Вона сіла на стілець біля плити. Там було трохи жару, і Ненсі роздмухала його. Навіть знялося полум'я. Вона почала розповідати казку. Вона так розповідала й дивилася на нас, немов і голос, і очі були не її, а чиїсь чужі. Наче вона сама була десь інде, на щось очікувала в іншому місці, не тут. Вона була десь поза халупою.
Голос і тіло Ненсі були тут, та Ненсі, що пролазила під колючим дротом з клунком білизни на голові, який плив над нею, мов повітряна куля, була в халупі. Але тільки голос і тіло.
— ... І ось королева підійшла до яру, де сховався лихий чоловік. Підійшла та й каже: "Як би мені перебратися через цей яр", каже...
— Який яр? — спитала Кедді. — Такий, як наш? А чого королева йшла через яр?
— Щоб попасти додому, — сказала Ненсі. Вона дивилася на нас. — їй треба було перейти яр, щоб швидко попасти додому її засунути на засув двері.
— А чого вона хотіла швидко попасти додому й засунути на засув двері? — спитала Кедді.
4 Ненсі дивилася на нас. Вона замовкла. Тільки дивилася на пас. Джейсон сидів у неї на колінах, і його ноги витикалися з коротких штанців.
— Це погана казка, — сказав він. — Я хочу додому.
— Справді, треба йти, — сказала Кедді й підвелася з долівки. — Нас уже, мабуть, шукають.
Вона рушила до дверей.
— Ні, не відчиняй, — сказала Ненсі.
Вона швидко випередила Кедді, але не торкнулася до дерев'яного засува.
— Чому? — спитала Кедді.
— Ходімо до світла, — сказала Ненсі. — Нам буде весело. Не йдіть ще.
— Треба йти, — мовила Кедді. — Хіба що буде дуже весело.
Вони з Ненсі вернулися до плити.
— Я хочу додому, — сказав Джейсон. — Я розповім мамі.
— Я знаю іншу казку, — мовила Ненсі.
Вона стояла біля лампи й дивилася на Кедді, але очі в неї закочувались так, як, буває, вони закочуються, коли вмостиш паличку на носі й дивишся, щоб вона не впала. Ненсі треба було дивитися на Кедді згори вниз, а її очі однаково закочувались так, ніби вона дивилася вгору на паличку.
— Я не буду слухати, — сказав Джейсон. — Я тупатиму ногами.
— Це гарна казка, — мовила Ненсі. — Краща за попередню.
— Про що вона? — спитала Кедді.
Ненсі стояла біля лампи. Вона трималася рукою за скло, і проти світла рука здавалася довгою і темною.
— Ти взялася рукою за гаряче скло, — сказала Кедді. — Тобі не пече?
Ненсі глянула на руку й поволі відвела її. Вона стояла, дивилася на Кедді й крутила рукою так, ніби вона була причеплена на мотузці.
— Краще робімо щось інше, — сказала Кедді.
— Я хочу додому, — сказав Джейсон.
— Зараз будемо смажити кукурудзу, — сказала Ненсі. Вона глянула на Кедді, потім на Джейсона, потім на мене, потім знов на Кедді. — В мене є трохи кукурудзи.
— Я не люблю кукурудзи, — сказав Джейсон. — Я люблю цукерки.
Ненсі глянула на Джейсона.
— Я дам тобі потримати сковороду, — сказала вона, все ще крутячи довгою, м'якою, наче без кісток, темною рукою.
— Добре, я трохи посиджу, якщо буду тримати сковороду, — сказав Джейсон. — Кедді не вміє тримати її. Я знов захочу додому, якщо сковороду триматиме Кедді.
Ненсі поворушила в плиті жар.
— Глянь.те, Ненсі бере жар просто руками,-сказала Кедді.— Що з тобою, Ненсі?
— У мене є кукурудза, — сказала Ненсі. — Трохи б.
Вона витягла сковороду з-під ліжка. Сковорода була поламана. Джейсон почав плакати.
— Ми не насмажимо кукурудзи, — сказав він.
— Нам однаково треба вже йти додому, — сказала Кедді. — Ходімо, Квентіне.