— Достойний, своїми словами ти оздоровив мене більше, ніж ліками! — вигукнув Імхотеп.
— Бачу, що й льохи нічому тебе не навчили,— докірливо покрутив головою Аарон.— Потрапиш туди вдруге — не виберешся. Не хотів би я тебе бачити на мурах. А щодо слів — ти правду кажеш: є цілющі і такі, що убивають, як зміїна отрута. Але болотянка все-таки більше боїться ліків, і вони врятували тебе. Ти, певне, цікавий знати, хто був ватажком у бунтарів під час битви з гоплітами? — хитро примружив очі.
— Чи, бува, не Шамеш? — засвітились Імхотепові очі.
— Бунтар бунтаря чує нюхом за тисячі стадій,— засміявся Аарон.— Колишній раб Музейону.
— Одна звістка краща від іншої,— знову просяяло обличчя Імхотепа.— Це означає, що александрійські повстанці щасливо добралися до верхніх номів і з'єдналися з тамтешніми.
— Тому-то бунтарі і перемагають гоплітів,— зробив висновок Аарон.— Але тобі, перекладачеві Музейону, пора забути Шамешів і шукати більш достойних друзів. А втім, хто знає, який друг вірніший,— старий замислився.— Шамеш зрадою міг купити волю, але не зробив цього. А багатий друг здебільшого непевний. Золото і почесті роблять людей підлими.
* У Давній Греції — народні збори.
Імхотеп неуважно слухав роздуми каталогізатора: думками був з повстанцями. Держава справедливості стала дійсністю. Мерібові треба віддати належне: довгі роки свого життя він присвятив підготовці повстання. Тепер, напевне, утверджує новий державний лад, про який так мріяв. Якби-то Гор позичив свої соколині крила йому, Імхотепові, іцоб він міг полинути до друзів, побачити їхнє творіння — першу в світі вільну державу!
"А батьки, а Ніке?" — виникло тривожне питання.
Імхотеп принишк, замислився.
Завдяки Ератосфенові він знає, що діється в Ракотісі і як почувають себе батьки. Ануп кудись зник, і тепер ніхто не визискує старих риболовів. Батько рибалить, але риби не дає Терсеї. Мабуть, уже довідався, як поступив з його сином Доріон. Покупців на рибу тепер багато, але нікому ловити її: молоді риболови подалися у верхні номи. Коли він, Імхотеп, видужає — відразу навідається до батьків.
Ніке, мабуть, уже знає, що Філопатор не лише помилував його, єгиптянина, а й залишив у Музейоні. Це рідкісний випадок, бо кого запідозрено в причетності до змови, той приречений на смерть. В Александрії, напевне, всіх здивувала така великодушність жорстокого і кровожерного тирана.
Але Ніке не відає про болотянку. Може, чекає звістки від нього, сумує. Так близько до неї, але Аарон невблаганний: ще не дозволяє виходити за мури Музейону. Каже, що в столиці поширюється болотянка, а Імхотеп ще як слід не видужав і піддатливий до хвороби. Нових її нападів уже не переніс би. Та зустрічі з Ніке не можна відкладати. Дівчина, мабуть, глибоко переживає вчинок свого батька. А Доріон? Як він зустріне тепер Імхотепа? Тікатиме від нього, як собака від палиці. Може, стане виправдовуватися. Зважаючи на Ніке, йому, Імхотепові, доведеться гамувати гнів і презирство. Але вчинку Доріона він ніколи не забуде.
"Як розіб'ємо з Ніке жбан — не пущу його на поріг свого дому",— твердо вирішив Імхотеп.
Але чому любов така всевладна? Полонить серце, душу, і ніхто — найбільший мудрець чи злидар — неспроможний визволитися від неї. А втім, вона така прекрасна, що люди самі шукають її. Це єдина радість і єдине щастя в їхньому житті.
Одного ранку до Імхотепа (він саме прогулювався по паркових алеях) підійшов вартовий і звернувся з такими словами:
— Тебе, достойний, хоче бачити старий раб колишнього начальника філакетів Царської дільниці Доріона. Щось дуже важливе має сказати тобі,— доповів Імхотепові.
Обличчя юнака перекосилось від гніву й обурення. Той негідник знову щось затіває, але сам не відважується прийти і посилає раба? До речі, що означає слово "колишній"?
— Ти, достойний, відстав від життя, не цікавишся, що діється за мурами Музейону,— знизав плечима вартовий.— Доріон чимось провинився і вийшов з довір'я найдостойні-шого з достойних. Тепер він старший над збирачами мита на пристані.
Звістку про падіння Доріона Імхотеп сприйняв байдуже. А втім, чи можна це назвати падінням? Від собаки видерли кістку і кинули їй тельбух. Посада старшого митника — не менш прибуткова, ніж пост начальника філакетів: жоден капітан корабля не скупиться на щедрі дарунки для митників, бо саме вони визначають портову оплату за привезені товари. Старший шакал не скривдив свого молодшого собрата.
"Вийти до раба чи ні? А може, йдеться про Ніке?" — відкинув вагання Імхотеп і подався за вартовим.
Раб стояв, спершись на мур, й Імхотеп упізнав у ньому Анабама, якого не раз бачив у домі Доріона. Був дуже немічний, щоб брати участь в повстанні, і довелося залишитись у своїх панів.
— Чого хоче від мене Доріон? — запитав спокійно Імхотеп; сердитись на раба не випадало, адже той виконує наказ свого пана.
— Він не знає, що я пішов до тебе,— усміхнувся кутиком губ Анабам. (Раб не повинен проявляти своїх почуттів, радість чи смуток мусить носити в душі.)
— Невже Ніке послала? — аж стрепенувся Імхотеп.
— Ти вгадав, достойний,— кивнув головою раб.— Вона довідалася про твою хворобу і хотіла сама прийти до тебе, але Терсея не пустила. Казала, що не личить дівчині бігати за парубком. Отож Ніке веліла передати тобі оце,— подав клаптик папірусу.
Імхотеп розгорнув папірус — і раптом міцно обняв раба, ніби довгожданого приятеля, чим неабияк здивував вартових. Записка була коротка.
"Ніке вітає і не забуває Імхотепа".
Дві дороги стелилися Імхотепові, обидві кликали його. Коли борються два почуття — кохання і обов'язок, —вибирати нелегко.
— Ніби Геракл на розпутті,— журливо промовив сам до себе Імхотеп.
"Закохані, як нічні метелики, що летять на світло каганця і обпалюють собі крильця,— резюмував Аарон, коли Імхотеп відкрив йому свої почуття до Ніке.— Вони згоряють од любові, не думаючи, що вона скороминуща і химерна: спалахує і згасає. Тож іди за своїм коханням, поки ще не згасло".
Такий розумний чоловік, а так хибно думав про любов! Вона вічна, незгасна, як сонце. Воно заходить в Кеміті, але сходить в інших краях. А вранці знову повертається на Чорну Землю. Часом воно жорстоке: не гріє, а дихає жаром. А хіба буває холодна любов? Хіба не бушує полум'ям у серці?