Першими збунтувалися в столиці раби на пристані: повбивали наглядачів, розкували гребців на кораблях, які стояли біля причалів, і кинули в море найжорстокіших капітанів. Тепер виявилося, що в "тілах без душі" була бунтарська Ка, що прагнула волі, їхніми вчинками керував розум, а ненависть і завзяття змусили їх взяти в руки молоти, якірні ланцюги, сокири.
40 Катаракти — так називаються пороги на Нілі.
Епістратег Шамеш наказав запалити кілька кораблів, які прибули з деревиною в Александрію. Густий дим чорною хмарою піднявся над містом, заслонив сонце. Той дим сповіщав людям, що повстання почалося, кликав їх на битву за справедливість.
Якийсь слабодух почав закликати своїх товаришів тікати з ним на одному з уцілілих кораблів, і Шамеш відразу розтрощив йому молотом голову.
— Зрада,— виправдав свою жорстокість, і повстанці схвально загомоніли.
Адже втеча жменьки боягузів внесла б розлад у лави повстанців, посіяла б зневіру, від якої один крок до поразки.
Тепер очолені Шамешом і його стратегами повстанці рушили в напрямку Єгипетсько-Сірійської дільниці, з якої пролягла дорога до Царської. Квапилися... М'яко ступали по бруку портових вулиць тисячі босих ніг, і тисячі голосів зливалися в гнівний гул, що котився над Алексан-дрією. Та це не була безладна, криклива маса, яку сліпа ненависть гнала на грабунки та вбивства і яка при першій невдачі кидається врозтіч. Стратеги Шамеша заздалегідь сформували бойові загони, і кожен повстанець знав, що його жде воля або смерть. Третього не дано. Жоден сховок, навіть очерети Маріутського озера, не заховали б їх од ворогів.
— Ти вже старий, тобі й залишатись на пристані,— доброзичливо порадив молодий раб-лівієць своєму літньому землякові з якірним ланцюгом у руці і з клеймом на лобі "утікач".
— Може, своїм тілом я заслоню тебе від еллінського меча або списа і ти відомстиш за мою неволю,— опирався старий.— Я був воїном і хочу загинути в бою, а не від батогів.
Помітивши дими над містом, з хиж вистрибували злидарі Ракотісу, стратеги швидко формували з них нові загони і відправляли на підмогу повсталим рабам.
Те саме діялося в найбільшій і найлюднішій Єгипетсько-Сірійській дільниці, в якій філакети безуспішно намагалися чинити опір.
Рабовласники з острахом чекали від своїх рабів розплати за знущання, але ті не мстили їм. Меріб, який очолив повстанську раду, велів стратегам і сотникам попередити своїх людей, що за грабунки і вбивства їх чекає смертна кара. Якщо вони кинуться грабувати і вбивати, то перетворяться на зграю мародерів. Гопліти відразу потоплять у крові повстання, яке тільки набирає силу.
Усі швидко переконалися: старшини не кидають слів на вітер. Знайшлися такі, що порушили наказ, і Шамеш та Менхепер розпорядились негайно повісити їх — для перестороги іншим.
На нараді старшин, яка відбулася ще напередодні виступу рабів, було вирішено перш за все здобути Царську дільницю, прогнати з Золотого дому Філопатора, витіснити гоплітів і закріпитися в столиці, а тоді вже карати винних і запроваджувати новий лад.
На перших порах Александрією і Дельтою управлятиме повстанська рада, а верхніми номами — Гармахіс зі своїми радниками. З ним заздалегідь погоджено день початку повстання. (Нині воно спалахнуло у всьому Кеміті.)
Незабаром вулиці й площі Єгипетсько-Сірійської дільниці, а також найближчої до неї Іудейської, заповнилися повстанцями: тут раби теж залишили своїх панів; до них приєдналось чимало іудейської бідноти, жорстоко визискуваної єдиновірцями.
Епістратеги і стратеги стежили, щоб кожен загін зайняв визначене для нього місце, застерігали, щоб ніхто без наказу не кидався в бій. Безладна юрба швидко стала б жертвою гоплітів.
Але димові хмари над містом попередили про небезпеку Царську дільницю і грецький гарнізон. Заграли сурми — і за кілька хвилин вимуштрувані, звиклі до військової дисципліни гопліти вже вишикували свою фалангу.
Сурми розбудили Філопатора. Схопивши дзвінок, він подзвонив, щоб покликати раба, який повинен був цілу ніч стояти біля дверей його спальні. Та замість нього у кімнату вскочив старшина гвардії.
— Чому так зранку розтрубилися гопліти і де раб? — запитав сердито Філопатор.
— Збунтувалися єгипетські ледацюги, і всі раби приєдналися до них,— повідомив царя старшина.— Ми не хотіли тривожити твого сну, тому й не розбудили тебе, бо гопліти вже вирушили проти бунтівників і швидко їх переб'ють.
Філопатор з переляку вистрибнув з постелі.
"Тікати!"— вирішив подумки. Бунтарі можуть вдертися в Золотий дім, а тоді... Але присутність воїна трохи заспокоїла царя.
— За наше добро!..— вигукнув обурено Філопатор.— Не щадити нікого! — затупав босими ногами.— Хто не загине від меча, того продамо римлянам і грекам, а гроші роздамо гоплітам. Для свого кімнатного раба, якщо попадеться мені в руки, сам придумаю муки і смерть.— Цар затрясся від люті.— А зараз допоможи мені одягтися. Відправлюсь до воїнів, щоб додати їм завзяття,— виправдав своє боягузтво.
Гопліти зустріли повстанців на підступах до Царської дільниці і залізною стіною перегородили дорогу. їх було значно менше, ніж рабів, але вони мали перевагу в дисципліні, військовому досвіді і озброєнні. На всіх грецьких воїнах були однакові залізні панцири і шоломи, в кожного — щит, меч, спис. То було хоробре військо: ворог ніколи не бачив його спини. Воно звикло наступати широкою, на кілька стадій 41, фалангою, яка складалася з двадцяти або й більше шеренг, але вузькі вулиці не давали можливості розгорнути її. Досвідчені старшини відразу сформували сотні, хоч це значно ослабило ударну силу передових частин. Тепер мовчазні, схожі на залізні статуї, вони чекали наказу наступати і холодно позирали на ворога, якого повинні були знищити. Гоплітам було байдуже, кого убивати.
Затрубили сурми, і еллінські найманці з наїженими списами, як страшне залізне чудовище, розміреним кроком рушили в наступ. Упевнені, що мають справу хоч і з великою, але безладною юрбою, яка після першого їхнього удару розбіжиться з переляку, вони йшли без прапороносців, і це дратувало повстанців.
— Елліни все ще вважають нас рабами і гордують нами,— обурювалися вони.— Гадають, що виявили 6 нам велику честь, якби йшли з прапорами.