Він відчув таку впевненість в успіху, що прожогом скочив з постелі, ніби в цю ж мить мав оволодіти ним, швидко одягнувся й пішов шукати підходяще помешкання.
Блукаючи вулицями, П'єр подумав, якими незначними бувають збудники наших вчинків. Вже три тижні тому він міг би, він повинен був прийняти це рішення, яке раптом народилося тепер, безсумнівно через те, що брат одержав спадщину.
Він зупинявся тільки перед тими дверима, де було вивішено об'яви, що здається багате чи розкішне по-
мешкання, зневажливо обминаючи усі оповістки без цих прикметників. П'єр гордовито заходив, виміряв висоту стелі, занотовував у записну книжку план помешкання, коридори, виходи, при цьому заявляв, що він лікар і має чимало пацієнтів. Придивлявся, щоб сходи були широкі й охайно утримувані. До того ж підкреслював, що взагалі вище, ніж в бельетажі, він оселятись не може.
Записавши сім чи вісім адрес і надряпавши пару сот довідок, повернувся додому, на чверть години запізнившись на сніданок.
З передпокою вже чути було брязкіт тарілок. Почали снідати без нього. Чому? Ніколи в них не додержували такої точності. Це образило й розсердило П'єра, бо він був трохи підозріливий. Як тільки він увійшов, Ролан звернувся до нього:
— Ну ж бо, П'єр, скоріше, хай тобі! Ти ж знаєш, що о другій ми йдемо до нотаря. Сьогодні не годиться марнувати час.
Лікар мовчки сів і, поцілувавши матір і потиснувши руки батькові та братові, взяв з порожнього блюда посеред столу залишену йому котлету. Вона була холодна й суха. Мабуть, це була найгірша. Він подумав, що можна було поставити страву до його приходу в пічку і що немає причин, щоб у всіх голова йшла обертом і навіть ніхто не подумав про другого, старшого сина. Розмова, що її перепинив був його прихід, йшла далі.
— Я б ось що зробила насамперед,— говорила Жа-нові пані Ролан.— Найняла б розкішне помешкання, щоб в очі впадало, почала б бувати у світському товаристві, їздила б верхи й вибрала б одну чи дві справи, щоб виступити з ними і добре зарекомендувати себе в суді. Я намагалася б стати чимсь подібним до адвока-та-аматора, знайомство з яким бажане для всіх. Дякувати богові, зараз ти матеріально забезпечений і взагалі, коли візьмешся за роботу, то тільки для того, щоб не пропадали марно твої знання, і тому, що чоловік ніколи не повинен байдикувати.
Старий Ролан, очищаючи грушку, заявив:
— До біса це все! Я на твоєму місці купив би гарне судно, катер, на взірець того, що в наших лоцманів, і мандрував би на ньому до самого Сенегала.
П'єр у свою чергу також дав пораду. Зрештою, не ба-
гатство надає людині цінності, цінності моральної та інтелектуальної. Людей посередніх воно лише призводить до морального занепаду, тоді як у руках сильних людей це — могутня підойма. А втім, такі люди рідко трапляються. Якщо Жан справді видатна людина, тепер, коли він забезпечений матеріально, він зможе це виявити. Але йому доведеться у стократ більше працювати, чого йому не треба було робити за інших обставин. Зараз йдеться вже не про те, щоб захищати чи об-' винувачувати вдову або сироту й набивати кишені платою за всі виграні або програні процеси, а про те, щоб стати уславленим юристом, світилом. І додав наприкінці:
— Якби мені гроші, я б різав трупи! Старий Ролан знизав плечима:
— Тра-ла-ла! Наймудріше в житті — це позбутися турбот. Ми не робоча худоба, а люди. Коли народишся в злиднях, треба працювати, ну, і нічого не вдієш,— мусиш працювати; але якщо людина має ренту, то треба бути йолопом, щоб надмірно старатися.
П'єр одказав згорда:
— У нас різні погляди! Я поважаю в житті лише знання та розум; все, що поза цим, мені огидне.
Пані Ролан завжди намагалася пом'якшити сутички між батьком і сином; отож вона звернула розмову на інше і стала розповідати про вбивство, що трапилося в Больбек-Нуанто минулого тижня. Всі зразу зайнялись обговоренням подробиць цього злочину, захоплені жагучою цікавістю, звабливою таємницею,— адже якими б жорстокими, ганебними й огидними не були злочини, вони завжди дуже впливають на уяву людей, мають якісь незбагненні гнітючі чари.
Тимчасом старий Ролан раз у раз витягав свого годинника:
— Ну,— сказав він,— час рушати! П'єр всміхнувся:
— Ще нема й першої години. Справді, не варт було змушувати мене їсти холодну котлету.
— Ти підеш до нотаря? — запитала мати. Він сухо відповів:
— Ні. Навіщо? Моя присутність зовсім непотрібна. Жан мовчав, ніби справа його не стосувалась. Коли
розмовляли про вбивство в Больбеці, він, як юрист, зробив кілька зауважень і висловив деякі думки щодо злочинів та злочинців. Тепер він знову замовк, але блиск його очей, живий рум'янець щік, навіть вилискування бороди,— все кричало про його радість.
Після того, як всі пішли, П'єр, лишившись на самоті, знов пішов розшукувати помешкання. Після двох чи трьох годин ходіння вгору і вниз по сходах, він знайшов, нарешті, на бульварі Франціска І чудове велике приміщення на антресолях з двома входами з різних вулиць; воно складалося з двох віталень, скляної галереї, де хворі, чекаючи своєї черги, змогли б прогулюватися серед квітів, і чарівної округлої їдальні з краєвидом на море.
Він хотів був найняти його, але стримала ціна в три тисячі франків, бо вимагали плати наперед за перший квартал, а він не мав нічого, жодного су.
Скромні кошти, зібрані батьком, давали ледве вісім тисяч франків ренти, і П'єр докоряв себе, що частенько обтяжував батьків своїми ваганнями у виборі професії, своїми завжди марними'планами і змінами факультетів. Отже, він пішов, пообіцявши дати відповідь через якихось два дні; і йому спало на думку позичити в свого брата, як тільки той одержить спадщину, грошей на перший квартал чи навіть на півроку, що складе тисячу п'ятсот франків.
"Це справа кількох місяців,— гадав він.— Я, можливо, поверну йому навіть до кінця року. Це так просто, і він радий буде зробити це для мене".
Не було ще й чотирьох годин, П'єр не мав чого робити, зовсім нічого, і пішов посидіти до міського саду. Довгий час сидів він бездумно на лаві, втупивши очі в землю, пригнічений якоюсь втомою від нудьги.
Усі попередні дні, з часу повернення до рідного дому, П'єр жив так само, проте не терпів так люто від пустоти свого життя та бездіяльності. Як же заповнював він час від ранку до вечора?