Коли під'їжджали до Гавра, то вони вже так міцно спали, що їх насилу розбуркали, а Бозір навіть відмовився зайти до Жана, де на них чекав чай. Довелося завезти йот додому.
Молодий адвокат вперше мав заночувати у своїй новій квартирі; бурхлива, трохи дитяча радість раптом охопила його на думку, що саме сьогодні покаже він своїй нареченій помешкання, в якому вона незабаром має оселитися.
Служниці вже не було, бо пані Ролан заявила, що сама нагріє воду і накриє на стіл;— боячись пожежі, вона не любила залишати слуг самих уночі.
Ще ніхто, крім неї самої, Жана та робітників, не був у новій квартирі. Тим більший мав бути ефект від усієї гарної обстановки.
У передпокої Жан попросив зачекати. Він хотів сам засвітити свічки та лампи і лишив у пітьмі пані Роземійї, батька й брата; потім, відчиняючи навстіж обидві половинки дверей, гукнув:
— Заходьте!
Скляна галерея, освітлена люстрою і скляними кольоровими ліхтариками, захованими серед пальм, фікусів та квітів, скидалася на театральну декорацію. Всі були вражені. Ролан, зачарований цією розкішшю, бурмотів: "А бодай тобі!" йому захотілось заплескати в долоні, наче на театральній виставі.
Далі вони пройшли у першу залу, маленьку, оббиту тканиною кольору старого золота в тон меблям. Велика вітальня дуже скромна, витримана в блідих червоно-жовтих тонах, мала імпозантний вигляд.
Жан сів у крісло перед бюро, заставленим книжками, і штучно урочистим голосом промовив:
— Так, шановна пані, статті закону ясні і, оскільки я виявив згоду, дають мені безперечну певність, що не мине і трьох місяців, як справа, про яку ми говорили, буде вирішена.
Він дивився на пані Роземійї. Вона засяяла посмішкою, поглядаючи на пані Ролан, а та взяла її руку і міцно потиснула.
Жан, радісно збуджений, підстрибнув, наче школяр, і вигукнув:
— А як добре лунає голос! Це чудовий зал для судових промов.
Він почав декламувати:
— Коли б лише любов до людини, лише виявлення природного співчуття, що його викликає у нас кожне страждання, могла спонукати вас винести виправдувальний вирок, якого ми домагаємося, ми апелювали б до вашого милосердя, але ж і сам закон за нас, і через це ми говоримо тільки про додержання закону.
П'єр оглядав квартиру, що могла належати йому, і його дратували школярські вибрики брата, які, на його думку, були надто дурні і недотепні.
Пані Ролан відчинила двері праворуч.
— Тут спальня,— промовила вона. Обставляючи цю кімнату, вона вкладала сюди всю
свою материнську любов. Шпалери тут були з руан-ського кретону, на взірець старовинного нормандського полотна. Візерунок в стилі Людовіка XV — пастушка в медальйоні, увінчаному з'єднаними дзьобиками двох голубків,— надавав стінам, завісам, ліжку, кріслам вигляду елегантного і ідилічно-простого.
— О, чудово!—промовила пані Роземійї, що трохи посерйознішала, увійшовши до цієї кімнати.
— Подобається вам? — запитав Жан.
— Надзвичайно.
— Коли б ви знали, як це мені приємно!
Вони глянули одне на одного, і їхні очі сповнились довірливої ніжності.
Однак вона почувала себе трохи ніяково, незручно в цій кімнаті, що незабаром мала стати її шлюбною спальнею. Ще з порога вона запримітила, що ліжко було дуже широке,— справжнє шлюбне ліжко, вибране панею Ролан, яка, безперечно, передбачала і бажала близького одруження свого сина; і ця материнська передбачливість припала їй до серця, бо свідчила, що саме її сподівалися мати в своїй родині.
Потім, коли всі знову повернулися до зали, Жан раптом відчинив двері ліворуч, і вони побачили округлу їдальню, з трьома вікнами, обставлену, немов японський ліхтар. Мати з сином вичерпали тут усю фантазію, на яку :були здатні. Бамбукові меблі, химерні фігурки, китайські' вази, шовкові тканини в золотих блискітках, прозорі штори на яких виглядали, наче водяні краплі, скляні перлини, прибиті до стін віяла, що підтримували вишивані серветки, шпаги, ширмочки, маски, чорногузи, зроблені із справжнього пір'я, різні дрібнички з фарфору, дерева, паперу, слонової кості, перламутру і бронзи — все це мало той претензійний манірний вигляд, якого невправні руки і недосвідчене око надає речам, що вимагають найбільшого вміння, смаку та художнього такту. А проте ця кімната найбільше припала до смаку всім. Один лише П'єр зробив кілька критичних зауважень з трохи дошкульною іронією, яка образила його брата.
На столі височіли піраміди з фруктів і величезні, як монументи, торти.
Ніхто не був голодний, тому нічого не їли, а тільки трохи покуштували фруктів та поласували пундиками. Потім, посидівши годину, пані Роземійї почала збиратись додому.
Вирішили, що старий Ролан піде провести її, а пані Ролан, оскільки не було служниці, огляне своїм хазяйським оком квартиру, щоб у її сина було все, що треба.
— Повернутися по тебе? — запитав Ролан. Вона завагалася, потім відказала:
— Ні, старенький, лягай спати. Я прийду з П'єром.
Як тільки Ролан і пані Роземійї пішли, вона загасила свічки, замкнула печиво, цукор та лікери у шафу, а ключ від неї віддала Жанові; потім зайшла до спальні, застелила постіль, подивилася, чи свіжа вода в карафці і чи добре зачинене вікно.
Брати сиділи в маленькій залі, Жан все ще був ображений критикою його смаку, а П'єра душило обурення, що це помешкання дісталося братові.
Обоє мо-вчки курили. Раптом П'єр підвівся:
— Слово честі,— промовив він,— удовичка мала сьогодні досить потасканий вигляд. Прогулянки не йдуть їй на користь.
Жан відчув, як його раптом пройняв страшний напад гніву, що спалахує і в лагідних людях, коли образити їх почуття.
Йому забило подих, настільки він був розлютований, і він через силу вимовив:
— Надалі я рішуче забороняю тобі називати "вдовичкою" пані Роземійї.
П'єр глянув на нього згорда:
— Ти, здається, хочеш наказувати мені. Чи не з'їхав ти з глузду?
Жан зірва-вся на рівні ноги:
— Я не з'їхав з глузду, але мені обридла твоя поведінка зі мною!
П'єр зло розсміявся:
— З тобою? Хіба ти складаєш єдине ціле з пані Роземійї?
— Знай, що пані Роземійї буде незабаром моєю дружиною.
Той ще більше зайшовся сміхом:
— Ха, ха, чудово! Тепер я розумію, чому не повинен називати її "вдовичкою". Але в тебе дивна манера повідомляти про своє одруження.