Фердінанд (перебиває її, вражений украй). Це занадто! Це занадто! Це суперечить умові, міледі! Ви мусили очиститися від моїх обвинувачень, а робите мене злочинцем! Пощадіть, заклинаю вас, пощадіть моє серце, яке шматують сором і палке каяття...
Леді (бере його за руку). Тепер або ніколи! Довго й героїчно я трималась... Але все ж ти мусиш відчути тягар цих сліз. (Дуже ніжно.) Слухай, Вальтере! Невже й тепер, коли нещасну, сповнену жагучого, невичерпного кохання, всесильно вабить пригорнутися до тебе... Вальтере!.. Невже й тепер скажені ти холодне слово "честь"?.. Якщо ця нещасна, пригнічена почуттям своєї ганьби, з огидою до пороку, героїчно піднесена голосом чесноти, ось так... кинеться в твої обійми (обнімає його, говорить благаюче й урочисто), прагнучи, щоб ти її врятував, щоб ти знову вернув її небу, невже (відвертаючи від нього обличчя, глухим, тремтячим голосом) тікати їй від твого образу і, слухаючись жахливого голосу розпачу, знову кинутися в ще огиднішу безодню пороку...
Фердінанд (вириваючись з її обіймів, у цілковитому замішанні). Ні, присягаюся великим богом! Я не можу цього витримати... Міледі, я мушу... небо й земля вимагають від мене цього... Я мушу вам признатися, міледі!
Леді (відступаючи від нього). Не тепер, не тепер, ради всього святого... Не в цю страшну мить, коли моє пошматоване серце кривавиться тисячею ран... Чи це буде смерть, чи життя... я не можу... я не хочу цього слухати.
Фердінанд. Ні, ні, найласкавіша міледі! Ви мусите. Те, що я вам зараз скажу, зменшить мою провину і буде щирим пробаченням мені за минуле. Я помилився в вас, міледі. Я сподівався... я бажав знайти вас гідною моєї зневаги. Я прийшов сюди з твердим рішенням образити вас і заслужити вашу ненависть. Для нас обох було 6 щастям, якби мій намір здійснився! (Мовчить якусь мить, а потім тихше і несміливіше.) Я люблю, міледі... люблю просту дівчину... Луїзу Міллер, дочку музиканта. (Леді зблідла і відвернулася від нього; він продовжує жвавіше.) Я знаю, на що я йду; але коли б навіть розум примусив замовкнути пристрасть, то тим голосніше заговорить обо в'я з о к. Я сам винен. Я перший порушив золотий спокій її невинності, я заколисав її серце сміливими надіями і по-зрадницькому лишив його на поталу бурхливій пристрасті... Ви нагадаєте про мій стан, про походження, про погляди мого батька!.. Але я люблю, моя надія сягає тим вище, чим глибший розлад між природою й умовностями. З одного боку — мої наміри, з другого — ці упередження! Побачимо, хто переможе,— забобони чи людяність.
Леді тим часом відійшла в найдальший куток кімнати і затулила обома руками обличчя. Він іде за нею.
Ви хотіли мені щось сказати, міледі?
Леді (з виразом глибокої муки). Нічого, пане фон-Валь-тере! Нічого, тільки те, що ви губите себе й мене, і ще третю.
Фердінанд. Ще й третю?
Леді. Ми не можемо бути щасливими разом. Але ми повинні впасти жертвами квапливості вашого батька. Я ніколи не володітиму серцем чоловіка, який віддав мені свою руку лише з примусу.
Фердінанд. З примусу, міледі? З примусу віддав? І все ж таки віддав? Невже в и можете взяти руку без серця? В и можете відібрати у дівчини людину, яка їй заміняє цілий світ? Ви можете одірвати від дівчини коханого, яка і йому заміняє цілий світ? Ви, міледі, за хвилину перед тим — гідна подиву британка? Ви можете це?
Леді. Во я мушу. (Серйозно і сильно.) Моя пристрасть, Вальтере, поступиться перед моєю ніжністю до вас. Але моя честь не дозволяє цього. Про наш шлюб говорить ціла країна. Всі очі, всі стріли глузування спрямовані на мене. Нічим не змити моєї ганьби, якщо підданець герцога мене відкине! Змагайтеся з вашим батьком!.. Обороняйтесь як можете. Я піду на все! (Швидко виходить.)
Майор стоїть у мовчазному остовпінні. Пауза. Потім він вибігає у бічні
двері.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Кімната в господі музиканта*
Входять Міллер, дружина Міллер а, Луїза.
Міллер (квапливо входить у кімнату). Я про це вже говорив!
Луїза (кидається злякано до нього). Що, тату? Що?
Міллер (бігає вперед і назад як навішений). Мого парадного камзола... мерщій! Я мушу його випередити... І білу сорочку з манжетами! Мені це одразу ж спало на думку!
Луїза. Ради бога! Що?
Дружина. Та що сталося? Що таке?
Міллер (шпурляє свого парика). Зараз же це до парикмахера!.. Що сталося? (Підстрибнув перед дзеркалом.) А борода у мене знову виросла на палець... Що сталося? Що станеться, вороняче ти падло? А те, що чорт вирвався на волю, хай на тебе грім!
Дружина. Ти диви! І зараз же все на мене!
Міллер. На тебе? Так, чортова лепетухо! А на кого ж іншого? Сьогодні вранці ти із своїм диявольським паничем... Хіба ж я не сказав одразу? Вурм усе виплескав.
Дружина. Ах, он що! Звідки ти це знаєш?
Міллер. Звідки я знаю? Он! Під дверима стовбичить посланець міністра і питає скрипаля!
Луїза. Це смерть моя!
Міллер. І ти теж із своїми безневинними очима! (Злісно сміється.) Правду кажуть,— кому чорт знесе яйце в господі, в того народжується красива дочка... Тепер усе ясно.
Дір ужин а. Та звідки ж ти знаєш, що йдеться про Луїзу? Може, тебе рекомендували герцогові. Може, ти потрібний для оркестру?
Міллер (хапається за свою палицю). А бодай на тебе сірчаний дощ содомський!.. Оркестр... Так, у тому оркестрі ти, звіднице, витимеш дискантом, а мій посинілий зад буде за контрабаса! (Падає на стілець.) Боже милосердий!
Луїза (сідає, бліда як смерть). Мамо! Тату! Чому мені раптом стало так страшно?
Міллер (знову схопився зі стільця). Хай тільки ця чорнильна клякса попадеться мені колись на мушку! Хай він мені попадеться! Чи на цьому, чи на тому світі, а я таки витрясу з нього душу, я спишу йому на шкурі всі десять заповідей, і всі сім прохань із отченашу, і всі книги Мойсея й пророків так, що синці не загояться й до страшного суду.
Дружина. Авжеж! Проклинай і галасуй! Проженеш ти цим тепер чорта! Господи, допоможи нам! Куди тепер? Як зарадити справі? З чого починати? Та кажи ж, батьку Міллере! (Бігає, виючи, по кімнаті.)
Міллер. Я негайно йду до міністра! Я перший говоритиму, я сам йому все розкажу!.. Ти знала це раніше від мене! Ти могла б мені натякнути! Дівчину тоді ще можна було б напоумити. Ще був час... Але ж ні! Тобі все хотілося щось вимахлю-вати, половити рибки! Ти ще й £ров у вогонь підкидала! Тепер і бережи свою звідницьку шкуру. Наварила каші, тепер доводиться їсти! А я візьму з собою дочку, і марш з нею за кордон!