Підеш — не вернешся

Сторінка 18 з 21

Кочерга Іван

Мальванов (кладе їй руку на плече). Що робити, Таня. Вашим Серпиком вся країна пишається.

Таня (палко). Моїм! (Тихо) Моїм... Не зуміла я його "моїм" зробити. Упустила.

Мальванов. Не сумуйте, Таня, ще нічого не втрачено.

Таня. Він дуже мучиться? Йому дуже важко... ходити?

Мальванов. Ні, не дуже. Тепер у нього протез. В Ленінграді зробили. Майже непомітно.

Таня. Тільки він і потерпів, сердега, тоді.

Мальванов. Не тільки, кілька чоловік поранило,

правда, легше. Один лише Спичаковський виграв на цьому

ділі, від судорог вилікувався. < '

Вбігають два розпорядники кросу.

— Тетяно Василівно! Ви тут! А ми вас скрізь шукаємо. Всі зібрались, скоро старт.

Таня. Добре, добре. Я зараз. (Мальванову.) Так ви

думаєте, Серьожа буде? (Товаришам.) Та зараз, зараз!

Правда, що він склав на пілота? Зараз! От кара божа іду!

Скажіть йому, що я тут. Ходім. — І

Біжить з товаришами. 3 лівого боку вертається Спичаковський і репортери. Обидва зпеможені, ледве пересувають ноги і витирають хустками піт.

Спичаковський. Здебільшого вважають за верхо річчя Амудар'ї річку Аксу, що значить по-киргизькому Біла Вода. Ця річка витікає...

■ Тим часом перший репортер, не витримавши, чкурнув у кущі і зник.

Ця ріка витікає... ця ріка витікає (Озирається.) Стривайте, де ж це ваш товариш? Це вже виходить не "витікає", а втікає.

Другий репортер. Боже мій! Друга година! Пробачте, пора.

Спичаковський. Стривайте, куди ж це ви? Я ще не торкнувся головного питання.

Другий репортер. Другим разом. Спасибі. (Тікає, не озираючись.)

Мальванов. Я вам казав. Заговорив-таки до нестями. Втекли.

Спичаковський. Дивні суб'єкти. Самі ж просили і раптом пішли. І куди це всі поспішають, не розумію. їх би в Барса-Кельмес на тиждень-другий.

Хламушка. Ну, ходім і ми, товариші.

Спичаковський. Мчать немов на пожежу. А чого, власне кажучи, бігтви? Я, наприклад, об'їхав три пустині і два моря, але об'їдь я ще десять,— я все одно не випереджу дитини, яка мандрує дев'ять місяців, щоб попасти на білий світ. І зовсім не поспішає.

Хламушка. Бачили філософа!

Маль в а н о в. Дх ти, каналія! А чи давно ти сам за поїздом біг?

Спичаковський. Це питання діалектичне. Якби я не потрапив на поїзд, я б не зазнав аварії. Якби я не зазнав аварії, я б не вилікувався від судорог. Якби я не вилікувався від судорог, я б по-старому скрізь поспішав і всіх доганяв. Значить, мені треба було наздогнати один раз самого себе, щоб перестати спішити. Ясно? Діалектика.

Хламушка. А що ви думаєте? Це ідея.

Спичаковський. Авжеж ідея. Спичаковський такий.

Хламушка, Ніна і Спичаковський виходять. Тим часом двоє фізкультурників вносять маленький столик і стілець і ладнають їх біля брами, прикріпивши поряд держалко з прапором,— що тріпоче на вітрі. Влаштовуються, оглядають в біноклі поле. Тут же розташувалася дівчина в білому, з червоним хрестом на брезентовій торбинці.

Мальванов (в роздумі). Невже ж. і мені треба догнати, нарешті, самого себе, як Спичаковський, щоб розв'язати цю задачу?.. Або... того мандрівця, що не поспішає... які дурниці! Невже ж я загубив секстант і компас і не знаю, куди іти? Не в Любушині ж двері справді...

Темі (обережно торкається його руки). Ігоре Миколайовичу...

Мальванов (здригнувши). А, це ти, Темі. Де б тут води роздобути, не знаєш?

Темі. О, я знаю! Я зараз принесу. Мальванов. Та постривай, куди ти! Побігла.

Темі побігла праворуч.

Мальванов. Темі!

Увіходить Любуша. Вона вдягнена дуже скромно, в береті і широкому пальті, що майже укриває її поповнілий стан. В руках у неї ворох квітів. Так іде вона до знайомої стежки. Але раптом спинилася, здивована і вражена, побачивши афішу на стіні. Настільки вражена, що не помітила, як посипалися з рук квіти. Схаменулась, провела рукою по чолу, озирнулась нетямущим поглядом. Тоді підняла розсипані квіти і, похиливши голову,

пішла своєю стежкою. Мальванов мовчки дивився на неї, стоячи оддаль з правого боку. Знімає капелюх, витирає лоба. Робить крок до Любуші, але по хвилі вагання повертається назад.

Увіходить Темі, обережно тримаючи в руках склянку води.

Темі. Єсть вода, Ігоре Миколайовичу, нарзан! Мальванов. Яка вода? На якого біса мені вода? Темі. Адже ж ви просили.

Мальванов (опам'ятавшись). Так... вода... Добре. (Несвідомо бере склянку і п'є.) Так, так, все пройшло, Темі, уплило, як вода, Барса-Кельмес.

Темі (злякано). Що з вами; Ігоре Миколайовичу? Хто тут був? Любуша? Ви її бачили?

Мальванов хитає головою.

Т е м і. То ось вона, дивіться! Ідіть мерщій, ви її доженете. Мальванов. Ні, Темі, це надто далеко. Далі, ніж Барса-Кельмес.

Темі. Нехай. І все ж таки треба дійти. Мальванов. Для чого?

Темі. Як для чого? Ви ж її любите, любили...

Мальванов. Любив... Але що дала ця любов і мені, і їй? Коли той безумець повернув її назад — до своєї могили,— я зрозумів, якою помилкою була ця любов для нас обох.

Темі. Помилкою! Але ж він вмер, то невже ж ви віддасте її мерцям самотню, покинуту, сумну? Помилка!.. Неправда. Ви відхитнулись тому, що в неї дитя під серцем, і це дитя не ваше, а його.

Мальванов (бере її руки). Яка ти дурненька, Темі! Невже ти думаєш, що це б мене спинило? О, з якою б радістю я взяв на руки цю маленьку, безсилу істоту, це рідне, а не чуже дитя. Кумедний народ ви, жінки, професійний у вас погляд на речі — жіночий.

Темі (спантеличено). Ну, то в чом^ ж тоді справа?

Мальванов. В чому? (Проводить рукою по лобі.) Так. Я мушу подати їй руку. Спасибі, Темі, спасибі. Що б там не було, а її не можна залишати мерцям. (Швидко йде в глибину дерев.)

Темі повільно іде в галерею. Увіходить Вернидуб. Він засмаг, змарнів. Права нога погано згинається, ходить повільно, спираючись на ціпок. Проходить стежкою, зникає за першим поворотом. Через хвилю по цьому вбігає

Таня. Тепер вона в своєму спортивному вбранні, в шовковій майці з золотою зіркою на грудях, з голими руками й ногами. Вона видимо схвильована.

Таня. Він тут! (Прикладає руки до серця.) Він тут... Серьожа! (Біжить стежкою вглибину. Зникає.)

Постать Вернидуба майнула між дерев. Він з'являється з другого боку і виходить накульгуючи на площадку, спиняється перед афішею. Читає, знімає кепку, надягає і повертається, щоб піти,— і прямо на нього майже