"Хай хмари криють небо... Хай дощ січе і вітер свище. Хай вслід іншим зів'янемо і ми під притиском зими. Хай!.. Жаданий час настане! Літо прийде і хмари щезнуть, бо сонце зійде. Нехай зів'янемо... А час настане!.."
Заквітчана могила тепер не така самотня, як була весною: трохи подаль від неї — чорніє друга, недавно насипана: то мати знайшла вічний спокій поруч з безталанним сином.
А чорні хмари все більш та більш супляться й окривають землю важким сумом.
Харківщина. Жовтень 1907 р.