Край дороги було написано: "Весь п'ятий "Б"" – і теж стояла здоровеннецька п'ятірка з хвостиком.
Автобус п'ятого "А" їхав першим після міліцейської машини. Слідом за ним їхав автобус п'ятого "Б".
І всі "ашники" обернулися назад.
Там уже теж помітили напис, і в їхньому автобусі зчинилася така сама здивована метушня.
Шурочка й Тая глянули одна на одну, а потім на переднє сидіння.
Ще ніхто, крім них, не знав Андрюхиної таємниці. І Шурочка голосно, на весь автобус сказала:
– І правильно! Вони сьогодні теж цілком її заслужили…
– Ага! – Правильно!
– Заслужили! – загукали дівчатка.
Хлопці мовчки перезирнулися, Валя Тараненко знизав плечима:
– Може, й заслужили… Не будемо злопам'ятними… – Тоді подумав і додав: – Будемо благородними…
І хлопці схвально загули.
Це ж усе-таки приємно – бути благородними.
А Шурочка сказала, знову ж таки голосно, на весь автобус:
– Я не знаю, хто ставить ці оцінки, але це мудра і добра людина.
– Хай живе її мудрість! – підхопила Тая.
– І доброта! – закінчила Шурочка.
Вони знову глянули одна на одну й усміхнулися. Андрюха цього не бачив.
Сидячи на передньому сидінні, він солідно супив брови й закопилював губу.
Глянувши на нього, ніхто б не подумав, що він має якийсь стосунок до тих написів на дорозі…