— Ви це мали на увазі, коли стверджували, що не можна нічого досягти без допомоги самого підсудного? — запитав Пуаро.
— Саме так, шановний, Ми ж не чарівники. Половина успіху в цьому двобої — це враження, яке справляє звинувачений на присяжних. Я знав багато випадків, коли присяжні виносили вироки, зовсім протилежні вимогам судді. "Він вчинив це. Що ж тут говорити?" — вирішує сам собі присяжний засідатель. Або: "Ніколи він не вчинить подібного! Що ви мені не кажіть — не повірю!" А в нашому випадку… Керолайн Крейль навіть не намагалася боротися.
— Чому?
Сер Монтегю стенув плечима.
— Мене про це не питайте. Керолайн, звичайно, дуже любила небіжчика. Вона була в повній депресії, коли зрозуміла, що вчинила. І, мабуть, ніколи вже не приходила до тями після того шоку.
— Отже, на вашу думку, вона була винна?
Депліч здивувався.
— Гм… Я вважаю, що це само собою зрозуміле.
— Вона вам коли-небудь говорила, що винна?
Депліч здивувався ще більше.
— Звичайно, ні. У нас є свій умовний код. Невинність… гм… вона завжди передбачається. Проте, оскільки вас надто цікавить цей випадок, мені шкода, що ви не зможете поговорити зі старим Мейх'ю. Старий Мейх'ю міг би вам сказати значно більше, ніж я. Але… сьогодні його вже нема серед нас. Він там, де більшість… Лишився молодий Джордж Мейх'ю, але він був тоді зовсім дитиною. Адже минуло багато часу.
— Зрозуміло. Мені повезло, що ви так багато пам'ятаєте з цього процесу. У вас прекрасна пам'ять.
Депліч, здавалося, був задоволений компліментом.
— Бачте, звичайно все пригадуєш лише в загальних рисах. Але коли йдеться про звинувачення, що вимагає вищої міри покарання… До того ж з приводу справи Крейля було багато шуму в пресі. Велику увагу привернув еротичний бік справи. Досить помітною постаттю була дівчина, замішана в процесі. Вона мені здалася надто здорового глузду.
— Даруйте мою настирливість, — мовив Пуаро, — але я повторю своє запитання: у вас не було ніякого сумніву щодо вини Керолайн Крейль?
Депліч стенув плечима.
— Відверто кажучи… можу з вами поділитися на самоті: і не думаю, щоб був найменший сумнів щодо вини. Так, так, вона вбила його, безсумнівно.
— Які докази виставлялися проти неї?
— Всі вони були на користь суду. По-перше, привід. Крейль жив із нею останні роки як собака з кішкою, в безконечних сварках. Він увесь час плутався з якоюсь жінкою. У цьому був нестримний. Такий уже мав характер. Але Керолайн ніби все це легко зносила. Вона робила скидку на його мистецький темперамент, а він справді був художник високого класу. Цінність його робіт надзвичайно виросла, надзвичайно! Хоч особисто мені не до душі його стиль… Усе ж його живопис гарний, це безперечно. Як я вже казав, інколи між ними спалахували справжні баталії. Однак він кожного разу повертався до неї. Всі непорозуміння минали. Та останнього разу сталося дещо інакше. Того разу коханка виявилася дівчиною і навіть дуже молодою. Їй було лише двадцять. Звали її Ельза Грієр. Єдина донька якогось йоркширського промисловця. Багата, рішуча, вона знала, чого прагне. А хотіла вона Еміаса Крейля. Спочатку змусила його писати її портрет, хоч він звичайно не писав світських портретів типу "Пані Бінкетті Бланк у рожевому сатині і з перлами". Однак йому подобалося писати обличчя. Не знаю, чи багатьом жінкам подобалися б написані ним портрети, — він не приховував їхніх недоліків! Але портрет пані Грієр Крейль написав і на завершення закохався в неї по самісінькі вуха. Він був давно одружений, в сорокалітньому віці і досить свідомий того, щоб не викликати усмішку, з'явившись перед товаришами із дівчинкою. Він був безумно закоханий, готовий розлучитись із дружиною задля шлюбу з Ельзою. Звісно, Керолайн Крейль не могла допустити подібного. Вона погрожувала йому. Двоє людей випадково чули, як вона говорила, що, коли він не відмовиться від тієї дівчини — вона уб'є його. І вона не жартувала! За день до того, як сталося нещастя, вони пили чай у одного сусіди, який займався збиранням різних рослин і виготовленням з них ліків. Серед усього іншого у нього був і болиголов крапчастий, або, як його звичайно називають, цикута. За столом ішла мова про цикутовий трунок і його смертельні властивості. Наступного дня наш хімік запримітив, що з пляшки зникла добра половина настою цикути. Це стурбувало його. Пляшка з цикутовим трунком була потім знайдена в кімнаті пані Крейль.
Еркюль Пуаро наблизився.
— Але ж і хтось інший міг сховати там пляшку.
— Ні, в поліції Керолайн зізналася, що сама взяла пляшку. Надто непродумано з її боку, звичайно. Але на той час у неї ще не було адвоката, щоб порадитися. Ось тому вона й зізналася, що взяла.
— Навіщо?
— Буцімто збираючись покінчити з собою. Яким чином пляшка виявилася порожньою із слідами тільки її пальців, пояснити не могла. Це надзвичайно ускладнило її становище. Вона стверджувала, що Еміас Крейль покінчив життя самогубством. Але коли б він брав трунок із пляшки, яку вона ховала у своїй кімнаті, тоді були б помічені відбитки і його пальців.
— Трунок був йому даний з пивом чи як?
— Так. Вона взяла пляшку пива з холодильника і віднесла в сад, де Еміас працював. Ще й налила в бокал і дивилася, як він п'є. Потім усі пішли снідати, залишивши його в саду, — часто бувало, що він не приходив до столу. Після цього Керолайн і гувернантка знайшли його мертвим. Її версія полягала в тому, що пиво, яке вона подала, було звичайне, без трунку. У своєму слові я сказав, що, відчувши докір сумління, Еміас Крейль сам собі влив трунку. Все це шито білими нитками, звичайно. Крейль не був людиною, яка могла б так вчинити! А факт — відбитки пальців — був найвагоміший і призвів до засудження.
— Відбитки її пальців були помічені й на пляшці з пивом?
— Не зовсім, знайшли тільки його… Але, вони викликали підозру. Справа в тому, що Керолайн залишилась з Крейлем одна — гувернантка пішла кликати лікаря. І що вона, мабуть, зробила — це витерла пляшку і бокал, а потім доторкнула його пальці. Для того, щоб можна було стверджувати, що вона до того не має ніякого відношення. Але це не пройшло. Старий Рудольф, який вів розслідування, надто потішився з такої вигадки, довівши чітко і точно суддям, що людина не могла тримати пляшку в руках у такому положенні! Зрозуміло, ми зробили все можливе, аби довести, що могла, оскільки руки його були зведені смертельними судорогами, але, ясна річ, наші аргументи не були переконливі.