— Значить, Семюель, ти все-таки вирішив спуститися? — відгукнувся Кеннеді.
— Так, я довго думав над планом, який нам треба буде виконати. Зараз всього шість годин, і у нас на це вистачить часу. Джо, скинь-но якір.
Джо негайно виконав наказ.
— Ми будемо летіти над самими вершинами он того величезного лісу і зачепимося за одне з дерев, — сказав доктор, — я ні за що на світі не хотів би в тутешніх місцях провести ніч на землі.
— А можна буде вилізти, Семюель? — запитав Кеннеді.
— Навіщо? Повторюю: тут нам дуже небезпечно розділятися. До того ж я буду просити вас обох допомогти мені у важкій роботі.
"Вікторія", яка летіла над густим лісом, ледь не торкаючись верхівок дерев, раптом зупинилася. Її якір, нарешті, зачепився. До ночі вітер зовсім спав, і "Вікторія" майже нерухомо повисла над зеленим морем сикоморів.
ГЛАВА СОРОК ДРУГА
Боротьба з щедрістю. — Остання жертва. — Прилад для розширення газу. — Спритність Джо. — Опівночі. — Вахта доктора — Вахта Кеннеді. — Він засинає. — Пожежа. — Крики і постріли. — Поза небезпекою.
Фергюсон почав з того, що за зірками визначив своє місцезнаходження. Виявилося, що вони були на відстані миль двадцяти п'яти від Сенегалу.
Відзначивши це на карту точкою, доктор сказав:
— Все, що ми можемо зробити, друзі мої, — це переправитися через Сенегал. Але так як в нашому розпорядженні не буде ні мостів, ні човнів, нам треба будь-що-будь перебратися через річку на нашій "Вікторії". Тому абсолютно необхідно ще полегшити її.
— Але я не бачу, що ми тут можемо зробити, — сказав Кеннеді, який все побоювався за свої рушниці. — Єдиний вихід, як на мене, в тому, щоб хто-небудь з нас пожертвував собою, залишившись позаду ... І на цей раз я дуже прошу цю честь надати мені.
— Ну, ось ще! — вигукнув Джо. — Наче я не звик ...
— Тут, друже мій, — перебив його Кеннеді — мова йде зовсім не про те, щоб викинутися з "Вікторії" а про те, щоб пішки дістатися до узбережжя океану. Я ж хороший ходок, хороший стрілок ...
— Ніколи на це не погоджуся! — закричав Джо.
— Ваш спір зовсім ні до чого, друзі мої — втрутився Фергюсон. — Мені здається, що ми не дійдемо до такої крайності. Але якщо навіть і так, ми, звичайно, не розлучилися б, а всі втрьох спробували б пішки перетнути цю країну.
— Добре сказано! — вигукнув Джо. — Невелика прогулянка, зрозуміло, не зашкодила б нам!
— Але раніше — продовжував доктор — ми вдамося до останнього способу, щоб полегшити нашу "Вікторію".
— Що ж це за спосіб? — запитав Кеннеді.
— Потрібно позбутися від ящиків, з'єднаний з пальником, а також від батареї Бунзен і змійовика. Адже у всьому цьому близько дев'ятисот фунтів.
— Але, Семюель, як же ти станеш розширювати газ?
— Так я і не буду його розширювати. Ми обійдемося без цього.
— А все-таки ...
— Послухайте, друзі мої — перебив доктор свого друга — я найточнішим чином вирахував, яка підйомна сила залишиться в нашому розпорядженні. Її досить, щоб підняти нас трьох і тих декількох предметів, що будуть у нас в кошику. Все це, включаючи навіть два якорі, які я хотів би зберегти, не буде важити і п'ятисот фунтів.
— Що тут говорити, дорогий Семюель, ти краще нас розбирається в таких питаннях, — сказав мисливець. — Один ти можеш вірно оцінити наше становище. Говори нам, що треба робити, і ми все виконаємо.
— До ваших послуг, містер Семюель — приєднався до Кеннеді Джо.
— Повторюю, друзі мої, як би серйозним не було це рішення, але нам треба пожертвувати всіма нашими приладами.
— Ну, і пожертвуємо ними! — підтримав його Кеннеді.
— Тоді за роботу! — вигукнув Джо.
А робота була не з легких. Треба було демонтувати апарат по частинах: спочатку зняти змішувальну камеру, потім камеру нагріву з пальником та, нарешті, ящик, де відбувалося розкладання води. Трьом аеронавтам ледь вдалося спільними зусиллями відірвати всі ці прилади від дна кошика, до якого вони міцно-преміцно були прикріплені, але Кеннеді мав величезну силу, Джо — спритність, а Семюель — винахідливість, і врешті-решт вони весь-таки домоглися свого. Всі прилади були викинуті за борт і зникли, зробивши великі прогалини в листях сикоморів.
— Уявляю собі, як будуть здивовані негри, знайшовши в своєму лісі подібні дрібниці! — зауважив Джо — Мабуть, вони здатні зробити з них ідолів.
Потім треба було зайнятися трубками, що йдуть в оболонку кулі. Джо зараз же піднявся на кілька футів вище кошика і там перерізав каучукові з'єднання. Але з самими трубками справитися було важче, так як верхні їх кінці були прикріплені за допомогою латунних дротів до обода клапана. Тут Джо проявив дивовижну спритність: босий, щоб не пошкодити оболонки, він, незважаючи на розгойдування кулі, видерся по сітці до верхівки "Вікторії" і там, тримаючись однією рукою, примудрився відкрутити зовнішні гайки, що закріплювали трубки. Ці трубки з легкістю відділилися і були видалені через нижній придаток, отвір якого Джо знову герметично закрив. "Вікторія" звільнившись від значного вантажу, випросталася і сильно потягнула вірьовку, прив'язану до якоря.
До дванадцятої години ночі ця робота, яка вимагала стількох зусиль, була благополучно закінчена. Мандрівники нашвидку повечеряли пеміканом і холодним грогом — адже, на жаль, пальника в розпорядженні Джо вже не було.
Джо і Кеннеді просто падали від втоми. Помітивши це, Фергюсон сказав їм:
— Тепер, друзі мої, укладайтеся і спите, я ж буду нести першу вахту. О другій годині я розбуджу Кеннеді, а він в чотири — Джо. О шостій ранку ми повинні вилетіти, і хай допоможе нам небо в цей останній день.
Не примушуючи себе просити, обидва супутника доктора лягли на дні кошика і миттєво заснули найміцнішим сном.
Кругом все було спокійно. Часом декілька хмаринок набігали на місяць. Перебуваючи в останній чверті, він ледь світив. Фергюсон, спираючись на борт кошика, пильно оглядав околиці. Він уважно спостерігав за темною завісою листя, що простягалася під його ногами,і приховувала від нього землю. Найменший шум здавався йому підозрілим, він шукав пояснення навіть легкому тремтінню листя. Фергюсон був в тому настрої, коли на розум йдуть тривожні думки про всілякі жахи; самотність ще загострювала ці смутні побоювання. Подолавши стільки перешкод і наближаючись до мети, він був схвильований, страхи його посилилися, і йому здавалося, що кінець шляху немов несеться від нього.