— У людожерів таке дерево називається "деревом війни", — пояснив Фергюсон. — Індіанці здирають шкіру з голови своїх жертв, а африканці — ті відсікають їм всю голову.
— Це, звичайно, питання моди, — зауважив Джо. Але вже селище з закривавленими головами сховалося з очей, а замість нього розгорнулася картина не менше відразлива: там і сям валялися кинуті на розтерзання гієнам і шакалам пообгризені людські трупи.
— Це, мабуть, трупи злочинців, — сказав доктор. — Принаймні я знаю, що в Абіссінії злочинців кидають на поживу диким звірам.
— Не скажу, щоб це було більш жорстоко, ніж шибениця, — відгукнувся шотландець. — Тільки брудніше, ось і все.
— А на півдні Африки, — продовжував розповідати доктор, — злочинця замикають в його власній хатині з усім: його худобою, можливо, навіть і з сім'єю, а потім підпалюють. Ось це дійсно жорстокість. Але якщо шибениця менш жорстока, то все-таки я згоден з Кеннеді, що і це варварство.
Тут Джо розгледів своїми пильними очима кілька зграй хижих птахів, ширяючих в повітрі, і вказав на них своїм супутникам.
— Так це орли! — закричав Кеннеді, дивлячись в підзорну трубу. — Чудові птиці! Вони мчать з не меншою швидкістю, ніж ми.
— Тільки б вони не напали на нас, — промовив Фергюсон. — Ці орли, повірте, для нас страшніше диких звірів і диких племен!
— Ось ще! Ми їх жваво розгонимо рушничними пострілами, — відгукнувся мисливець.
— Я волів би все-таки, дорогий Дік, не вдаватися до твого мистецтва, — заперечив Фергюсон, — адже тафта, з якої зроблений куля, не витримає і першого удару їх дзьоба. Але, на щастя, мені здається, наш куля швидше налякає цих страшних птахів, ніж приверне їх.
— Гей, але! Мені спало на думку! — вигукнув Джо. — Сьогодні позитивно вони приходять до мене цілими дюжинами. Знаєте, якби нам примудритися зловити пару живих орлів, ми прив'язали б їх до нашого кошика, а вони потягли б нас по повітрю.
— Цей спосіб пропонувався серйозно, — зауважив доктор, — але боюся, що він мало підходить для таких норовистих істот.
— Ми б їх видресирували, — розвивав свою ідею Джо, — замість вудил наділи б на них бляхи, за допомогою яких можна було б, закриваючи то одне, то друге око, повертати їх наліво і направо, а закриваючи їм обидва ока, змушувати їх зупинятися.
— Вже дозволь мені, любий Джо, віддати перевагу твоїй орлиної упряжці попутний вітер — це і вірніше і не вимагає їжі, — відповів доктор.
— Нехай буде по-вашому, сер, але від своєї думки я все-таки не відмовляюся.
Був полудень. "Вікторія" останнім часом посувалася повільніше: земля вже не мчала, а тільки проходила під нею. Раптом пролунали крики і свист. Мандрівники нахилилися. Погляду їх постало видовище, яке дуже їх схвилювало. Два племені з жорстокістю билися, пускаючи в повітря хмари стріл. Воїни, прагнучи знищити один одного, не помічали появи "Вікторії". У цьому дивовижному звалищі брало участь приблизно чоловік триста, і більшість з них було закривавлено. Вся ця картина справляла найогидніше враження.
Коли, нарешті, "Вікторія" була помічена, виникла пауза, але завивання стали ще лютішими, і в корзину полетіло кілька стріл, з яких одна пронеслася так близько, що Джо примудрився схопити її.
— Давайте-но піднімемося вище, де нас не дістануть стріли, — крикнув Фергюсон. — Будемо якомога обережніше! Ризикувати нам не можна.
Битва відновилася; знову були пущені в хід сокири і списи. Не встигав хтось звалитися на землю, як його супротивник вже відтинав йому голову. У цій бійні брали участь і жінки: вони підбирали відрубані закривавлені голови і складали їх на поле битви. Між жінками відбувалися сутички через ці огидні трофеї.
— Жахливе видовище! — з огидою вигукнув Кеннеді.
— Нікчемні людці, — промовив Джо. — А втім, одягни їх у військову форму, і вони були б не гірше всяких інших солдатів.
— Мене так і підмиває взяти участь в цій битві! — вирвалося у мисливця, який розмахував своїм карабіном.
— Ні в якому разі! — крикнув Фергюсон. — Навіщо нам втручатися в те, що нас зовсім не стосується? Ти хочеш розіграти роль провидіння, а сам навіть не знаєш, хто тут правий, а хто винен. Швидше, швидше подалі від цього відразливого видовища! Якби великі полководці могли поглянути ось так, зверху, на театр своїх дій, вони, мабуть, втратили б смак до крові, пролитої ними і завоювань.
Вождь одного з диких орд виділявся своїм величезним зростом і силою Геракла. В одній його руці був спис, який він раз у раз встромляв в гущу ворожого загону, в іншій — сокира, якою він працював не менше нещадно. Раптом цей Геркулес відкинув далеко від себе спис, кинувся до одного пораненого, відсік сокирою йому руку, схопив її і з насолодою впився в неї зубами.
— А-а, який огидний звір! — закричав Кеннеді. — Ні, я більше не в силах терпіти!
І вождь з простреленою головою впав навзнак. Тут воїни його немов заціпеніли. Ця надприродна смерть вождя страшно налякала їх і в той же час надихнула їх супротивників. В одну мить половина учасників втекла з поля битви.
— Пошукаємо вище течію, яка скоріше забрала би нас звідси, — промовив доктор. — Це видовище, зізнатися, викликало в мені огиду.
Але Фергюсону не вдалося полетіти своєчасно. І наші мандрівники побачили, як переможці накинулися на убитих і поранених, як виривали вони один у одного ще теплі шматки людського м'яса і з жадібністю пожирали їх.
— Тьху! Це відразливо! — крикнув Джо.
Але ось "Вікторія", збільшившись в обсязі, стала підніматися. Ще кілька хвилин до неї долітало виття озвірілої орди, і потім її віднесло на південь, а жахлива сцена різанини і людоїдства залишилася позаду. Куля летіла над горбистою місцевістю, по якій текли на схід численні річки і струмки; вони без сумніву впадали в ті притоки озера Ну і річки Газелей, цікавий опис яких дав М. Гійом Лежєн.
З настанням ночі "Вікторія", пролетівши в цей день сто п'ятдесят миль, кинула якір у 27 ° східної довготи і 4 ° 20 ' північної широти.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Дивні крики. — Нічний напад. — Кеннеді і Джо на дереві. — Два постріли. — "До мене! На допомогу! "— Відповідь по-французьки. — Ранок. — Місіонер. — План порятунку.
Ніч була дуже темна. Доктор Фергюсон не міг визначити, де саме вони спустилися. Якір зачепився за вершину дуже високого дерева, яке ледь вимальовувалося в нічному мороці. Як завжди, доктор ніс першу вахту з дев'яти годин вечора, а опівночі його змінив Кеннеді.