"Вікторія" мало-помалу віддалялася від Нілу.
— Ну, кинемо ж останній погляд на ці широти — межу, яку не могли переступити найвідважніші мандрівники, — промовив Фергюсон. — Саме тут мешкають ті ворожі європейцям племена, про які згадували Пітрік, Арно, Міан і молодий мандрівник М. Лієан, якому, треба сказати, ми зобов'язані кращими працями по верхів'ях Нілу.
— Значить, Семюель, наші відкриття не суперечать науковим гіпотезам? — запитав Кеннеді.
— Анітрохи. Біла річка, Бахр-ель-Абіад, випливає з озера, величезного, як море; тут і бере свій початок Білий Ніл; поезія від цього без сумніву програє; цієї королеві річок охоче приписували небесне походження; древні називали її Океаном і мало не вірили, що вона тече прямо з сонця! Але доводиться йти на поступки і час від часу приймати те, чому вчить нас наука; вчені, можливо, будуть не завжди, а поети завжди знайдуться.
— А он, видно водоспади, — сказав Джо.
— Це водоспади Македа, що знаходяться на третьому градусі широти, — відгукнувся Фергюсон. — Так, це вони. Як шкода, що нам не вдалося ще кілька годин пролетіти над Нілом, — додав він.
— Там, попереду нас, видніється гірська вершина, — зауважив мисливець.
— Це гора Логвек, звана арабами "Тремтлива" гора [32], — пояснив доктор. — Всі ці місця відвідав Дебоно, котрий подорожував під ім'ям Латіф Ефенді. Треба сказати, що племена, що живуть по берегах Нілу, постійно ворогують між собою і ведуть нескінченні кровопролитні війни. Ви уявляєте собі, який страшній небезпеці піддавався Дебоно в такій обстановці?
Тут вітер став нести "Вікторію" на північний захід. Щоб уникнути вершини гори Логвек, довелося шукати інший повітряний перебіг.
— Друзі мої, — звернувся Фергюсон до своїх супутників, — по суті тільки зараз і починається наш переліт через Африку. Адже до сих пір ми найчастіше йшли по стопах наших попередників. Тепер же ми вирушаємо в краї, абсолютно невідомі. Чи вистачить у нас на це сміливості?
— Звичайно! — в один голос гримнули Дік і Джо.
— Ну, тоді в путь-дорогу! І хай допоможе нам небо! Куля пронеслась над ярами, лісами і розкиданими там і сям селищами, наші мандрівники о десятій годині вечора були біля пологих схилів "Тремтячої" гори. У цей пам'ятний день, 23 квітня, "Вікторія", захоплена сильним вітром, пролетіла за п'ятнадцять годин відстань в триста п'ятнадцять миль.
Але під час останньої частини цього перельоту настрій у аеронавтів був пригнічений. В кошику панувала цілковита тиша. Чи був поглинений доктор Фергюсон думками про свої відкриття? Чи задумалися його супутники про те, що чекає на них в абсолютно невідомих краях? Все це було, звичайно, а на додачу нахлинули ще спогади про батьківщину і далеких друзів. Один тільки Джо продовжував дивитися на все філософськи, вважаючи цілком природним, що батьківщина, перебуваючи так далеко, не може бути одночасно і тут. Але він поважав мовчання Семюеля Фергюсона і Діка Кеннеді.
О десятій годині вечора "Вікторія" стала на якір супроти "Тремтячої" гори. Тут мандрівники щільно повечеряли і добре виспалися, по черзі несучи вахту.
Вранці вони прокинулися в кращому настрої, ніж напередодні. Погода була гарна, і дув сприятливий вітер. За сніданком Джо так розвеселив своїх супутників, що вони остаточно прийшли в гарний настрій.
Країна, де вони перебували, була величезна, на кордонах її тяглися гори Місячні і Дарфур. За величиною вона дорівнювала мало не всій Європі.
— Ми, мабуть, зараз летимо над місцевістю, де, за припущеннями вчених, знаходиться царство Усога, — сказав доктор. — Географи вважають, що в центрі Африки існує величезна западина з неосяжним озером. Подивимося, чи вони мають рацію.
— Але звідки могли взятися такі припущення? — запитав Кеннеді.
— За розповідями арабів. це народ балакучий, мабуть навіть занадто. Деякі з мандрівників, що побували в Казехе і у Великих озер, зустрічали там невільників з Центральної Африки і розпитували їх про їх батьківщину. Від зіставлення всіх цих оповідань і виникла така гіпотеза. Але треба сказати, що в таких оповіданнях завжди буває якась частка істини. Ми бачили, що припущення про витоки Нілу виявилися вірними, — додав Фергюсон.
— Так, нічого не може бути вірніше, — відгукнувся мисливець.
— І ось на підставі таких свідчень і були зроблені спроби скласти карти, звичайно, дуже приблизною точності, — продовжував доктор. — Одна з таких карт в моєму розпорядженні, і я в дорозі, в міру потреби, буду її виправляти.
— А ця країна вся населена? — запитав Джо.
— Звичайно, і населена досить-таки несимпатичними племенами, — відповів доктор.
— Так я і думав!
— Всі ці розрізнені племена відомі під загальною назвою "Ньяма-ньям", — розповідав доктор, — а це не що інше, як звуконаслідувальне слово, що відтворює жування.
— Дуже добре! — вигукнув Джо. — "Ньяма-ньям".
— Але, знаєш, милий мій Джо, якби ти був безпосередньою причиною звуконаслідування, то, я думаю, не знаходив би його таким кумедним.
— Що ви маєте на увазі, сер? — скрикнув Джо.
— Так то, що ці самі тубільці вважаються людоїдами.
— І це достовірно?
— Абсолютно достовірно. Також стверджувалося, що у них є хвости, як у чотириногих, але незабаром переконалися, що хвости належать шкурам звірів, які вони носять.
— Шкода все-таки, що у них немає хвостів: ними так зручно відганяти москітів, — зауважив Джо.
— Можливо, що й зручно, але, бач, милий мій, це треба віднести до області байок: це ніби собачі голови, які мандрівник Брён-Ролле нібито бачив у деяких племен.
— Собачі голови! Ну, це теж зручно: можна гавкати і харчуватися людським м'ясом.
— Ну ось що, на жаль, достовірно, — продовжував доктор, — так це те, що племена ці надзвичайно люті і дуже ласі до людського м'яса, яке завжди жадають роздобути.
— Вже, сподіваюся, вони не спокусяться на мою особу! — вигукнув Джо.
— Дивіться-но, чого захотів! — зауважив мисливець.
— Так, так, містер Дік. Якщо коли-небудь мені й судилося бути з'їденим під час голоду, то я хочу, щоб мною скористалися ви з моїм лікарем. Але годувати собою негрів ... Фу! Ніколи! Я помер би від сорому.
— Добре, милий мій Джо, — відгукнувся на це Кеннеді. — Значить, вирішено: в разі чого, ми з Семюелем будемо на тебе розраховувати.