— Ми запізнилися — промовив доктор — і тепер доведеться на нашій кулі, яка наповнена легко займистим газом, промайнути через вогняну зону.
— Тоді на землю! Вниз на землю! — наполягав Кеннеді.
— Але ми і там ризикуємо бути підірваними, та до того ж, знизившись, можемо напоротися на гілки дерев — заперечив Фергюсон.
— Ну, так давайте ж підніматися, містер Семюель, — сказав Джо.
— Швидше ! Ще швидше! — кричав шотландець. У цій частині Африки під час тропічних гроз нерідко можна нарахувати до тридцяти — тридцяти п'яти блискавок в хвилину. Небо буквально охоплено вогнем, а удари грому зливаються один з одним.
У цій розпеченій атмосфері вітер лютував з жахливою силою. Він крутив охоплені полум'ям хмари. Здавалося, що якийсь гігантський вентилятор роздуває всю цю пожежу ... Фергюсон підтримував в пальнику найбільшу температуру. Куля роздувалася і йшла вгору. Стоячи на колінах в центрі кошика, Кеннеді утримував край тенту. Куля крутилась, розгойдувалась, доводячи аеронавтів до запаморочення. В її оболонці утворилися великі западини, в них вривалося вітер, і шовкова тафта під його натиском гула. Град з оглушливим шумом розтинав повітря і тарабанив по "Вікторії". Але, незважаючи на все, вона продовжувала підніматися і підніматися. Блискавки креслили навколо неї полум'яні зигзаги. Вона була серед вогню.
— Нам залишається доручити себе богу: ми в його руках. Він один може нас врятувати. Приготуємося до всього, навіть до пожежі — промовив Фергюсон. — Може бути, ми будемо падати не дуже стрімко.
Слова доктора ледь долітали до вух його супутників, але вони ясно бачили при світлі блискучих блискавок його спокійне обличчя. Він спостерігав явище фосфоресценції, спричинене вогнем Сен-Ельма, блукаючим на сітці аеростату. "Вікторія" продовжувала кружляти і розгойдуватися, все піднімаючись і піднімаючись вгору. Через чверть години вона вже вийшла із зони грозових хмар. Електричні розряди гатили вже нижче "Вікторії" і утворили як би величезну корону з феєрверків, підвішену під її кошиком. Це було одне з найкрасивіших видовищ, яке природа могла подарувати людині. Внизу гроза, а нагорі зоряне небо — спокійне, мовчазне, незворушне, з місяцем, що мирно виливає свої промені на розлючені хмари ... Лікар глянув на барометр. Він показав високу в двадцять тисяч футів. Було біля одинадцятої години вечора.
"Завдяки небу вся небезпека минула", — сказав він; нам просто треба залишитися на цій висоті.
— А страшно було! відповів Кеннеді.
— Гаразд, — сказав Джо, — це деяка різноманітність у подорожі, і мені не шкода, що я побачив шторм, трохи зверху. Це приємне шоу!
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Місячні гори. — Океан зелені. — Спроби стати на якір. — У слона на буксирі. — Сильний вогонь. — Загибель товстошкірої тварини. — Піч на лоні природи. — Нічний привал. — Ніч на землі.
На наступний ранок сонце показалось над горизонтом близько шести годин. Хмари розсіялися. Дув свіжий ранковий вітерець. Мандрівники знову побачили пахучу після грози землю. "Вікторія", кружляючи серед протилежних повітряних течій, залишалася майже на тому ж місці. Доктор, зменшивши кількість газу, змусив свою кулю знизитися, щоб пошукати серед повітряних течій північну. Довго його спроби були марними. Вітер все ніс кулю на захід, і ось на блакитному обрії стали вимальовуватися Місячні гори, розташовані півколом біля озера Танганьїка. Гори ці були природною фортецею, яка стоїть на заваді дослідникам Центральної Африки. На деяких конічних вершинах лежали вічні сніги.
— Ось ми в зовсім недослідженому краї, — оголосив доктор. — Капітан Бертон хоча і далеко просунувся на захід, але не зміг досягти цих знаменитих гір. Він навіть заперечував саме їх існування і запевняв свого супутника Спіка, що Місячні гори — лише плід його фантазії. Для нас же, друзі мої, тепер уже в цьому не може бути ніяких сумнівів!
— Що ж, ми будемо перелітати через них, Семюель? — поцікавився Кеннеді.
— Не хотілося б мені цього. Я сподіваюся знайти сприятливий вітер, який знову відніс би нас до екватора. Я навіть буду чекати, якщо знадобиться. Адже наша "Вікторія", як судно, при несприятливому вітрі може кинути якір.
Припущення доктора скоро збулися. Випробувавши кілька висот, "Вікторія", нарешті, попрямувала з помірною швидкістю на північний схід.
— Ми потрапили на дуже гарний вітрець, — заявив Фергюсон, дивлячись на компас. — До того ж ми знаходимося всього в яких-небудь двохстах футах від землі. Все це дуже сприятливі умови, щоб ознайомитись з ще невідомими областями. Адже капітан Спік, вирушаючи на пошуки озера Укереве, піднявся на схід по прямій лінії над Казехом.
— А чи довго нам доведеться так летіти? — запитав Кеннеді.
— Мабуть так. Наша мета — дістатися до витоків Нілу. Значить, нам потрібно пролетіти більше шестисот миль, щоб досягти тієї крайньої точки, до якої дійшли дослідники, які йшли з півночі.
— Але хіба ми не спустимося на землю? Добре б трохи розім'яти ноги, — сказав Джо.
— Справді, доведеться це зробити, — відгукнувся доктор. — Потрібно дбайливо ставитися до нашої провізії, і ти, милий Дік, повинен забезпечити нас свіжим м'ясом.
— Як тільки ти цього забажаєш, дорогий Семюель!
— І ще треба відновити наш запас води, — додав лікар. — Хто знає, можливо, ми потрапимо до посушливих земель? Ніколи не заважає бути передбачливим. Опівдні "Вікторія" перебувала на 29 ° 15 ' східної довготи і 3 ° 15' південної широти. Вона пролітала над селищем Уйофу — північною межею Уньямвезі, на висоті озера Укереве, якого ще не було видно. Племена, що живуть поблизу екватора, мабуть, більш цивілізовані і управляються царьками, деспотизм яких не знає меж. Найбільш щільним населенням відрізняється провінція Карагве.
Спільно було вирішено спуститися при перших же сприятливих умовах. Передбачалося зробити тривалу зупинку, під час якої буде проведений ретельний огляд кулі. Пригасивши полум'я, викинули з кошика якорі, які скоро стали чіплятись за високі трави неозорого степу. З висоти ці трави здавалися газоном, насправді ж вони піднімалися на сім-вісім футів від землі.
"Вікторія", немов гігантський метелик, зачіпала ці трави, не приминаючи їх. Попереду не було ніяких перешкод — один безмежний океан зелені ...